19. Джерела мпп в Україні.

 

Українська доктрина джерелом першорядного значення вважає внутрішнє законодавство країни (Г.К.Матвєєв “Міжнародне приватне право). Друге місце посідає м/н договір, оскільки через процедуру імплементації він може бути тісно пов'язаний з внутрішнім правом, стати його складовою частиною.

Внутрішнє законодавство як джерело МПрП.

Норми МПрП знаходяться в:

1. a)      Цивільному кодексі України (Розділ 8), де вирішено: проблему правосуб’єктності фізичних і юридичних осіб (право- і дієздатність); питання угод, їх форми; питання деліктних зобов’язань, строку дії і форми довіренності. Також цим розділом встановлені норми про позовну давність; норми, які частково вирішують колізії права власності; норми, що регулюють спадкові правовідносини.

2. b)      Кодексі про шлюб та сім’ю. Розглянуті питання про: укладення і розірвання шлюбів з іноземцями; сімейну право- і дієздатність; встановлення батьківства (батьківство встановлюється, якщо чоловік спільно проживає і веде спільне господарство з родиною, бере участь у вихованні дитини, бере участь у її матеріальному забезпеченні, існують незаперечні докази. що чоловік визнав своє батьківство); питання усиновлення дітей іноземцями, встановлення опіки чи піклування.

3. c)      Кодексі торгового мореплавства України.

4. d)      Повітряному кодексі України.

5. e)      Проекті Цивільного кодексу України (книга 8).

6. f)       Законі про правовий статус іноземців.

Потреба в удосконаленні законодавства про МПрП на пострадянському просторі, зокрема в Україні, тепер є оче­видною для всіх зацікавлених осіб: юристів-міжнародників, законодавців, суддів, котрі дедалі частіше зустрічаються у своїй практиці з колізійними проблемами. Загальний на­прям, в якому найближчим часом розгортатиметься процес кодифікації та застосування норм МПрП в Україні, на сьо­годнішній час визначено: положення міжнародного приват­ного права викладено у Книзі VIII проекту нового Цивіль­ного кодексу України, прийнятого Верховною Радою Украї­ни у другому читанні у червні 2000 р.

Втім чимало питань кодифікації МПрП й досі залишаються дискусійними або не вирішеними взагалі. По-перше, запропонована авторами проекту Цивільного кодексу (ЦК) України форма законо­давчого регулювання положень МПрП, запозичена, очевид­но, в розробників моделі Цивільного кодексу для країн СНД, є одним з поширених варіантів кодифікації і має певні пере­ваги, але такий підхід викликає суттєві критичні зауважен­ня, які ми викладемо нижче. По-друге, після прийняття законодавчого акта у сфері МПрП виникає необхідність у наукових дослідженнях його структури, змісту, в розкритті сутності питань МПрП, врегульованих його нормами. Такі дослідження мають велике значення для практики застосу­вання актів з МПрП, оскільки навіть найдетальніше розроб­лений закон не здатний охопити всього обсягу питань, що виникають у сфері колізійного регулювання і міжнародного цивільного процесу. По-третє, в міжнародному приватному праві, крім колізій законів різних суверенних держав, існує низка специфічних колізій, які не мають міждержавного ха­рактеру і, як правило, не вирішуються на рівні законодавчих актів з питань міжнародного приватного права: колізії ієрархічні, інтертемпоральні, інтерперсональні та міжобласні. Останні дві категорії, щоправда, не мають великого значення для Ук­раїни з огляду на те, що вона — унітарна держава, законо­давству якої не притаманний принцип «персонального на­чала». З іншого боку, громадяни України, що перебувають за кордоном і вступають у відносини цивілістичного харак­теру, можуть зустрітися з проблемами інтерперсональних або інтерлокальних колізій. Вивчення практики вирішення спе­цифічних колізійних проблем в Україні та інших країнах по­винно сприяти розробці й удосконаленню (там, де це необ­хідно) відповідних законодавчих механізмів.

З точки зору науки міжнародного приватного й порівняль­ного права, залишається актуальною потреба у вивченні шля­хом порівняльного аналізу колізійного законодавства зару­біжних країн, узагальнення їхнього кодифікаційного досві­ду, виявлення основних тенденцій розвитку цього законо­давства і вивчення можливості запозичення певних норм та інститутів і впровадження їх у законодавство України.