Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pitannya_na_ispit_z_mizhnarodnogo_privatnogo_pr...doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
784 Кб
Скачать
☆

18. Джерела мпп.

 

Кодифікація, тобто систематизація, зве­дення норм права у певній галузі в єдину узгоджену систему (кодекс, закон або розділ певного законодавчого акта), ста­вить в основу закон, відводячи йому приорітетну роль серед інших джерел права, таких, як міжнародний договір, зви­чай, доктрина, судова й арбітражна практика.

Разом з тим не слід нехтувати іншими джерелами міжна­родного приватного права, які, хоч і не вважаються, згідно з пануючою концепцію, першорядними (на відміну від внутрішнього законодавства), але не меншою мірою віддзеркалюють специфіку міжнародного приватного права й справляють значний вплив на процес його кодифікації. Аналіз історичного розвитку норм міжнародного приватно­го права свідчить, що перші спроби кодифікації цих норм являли собою не що інше, як компіляції звичаєвого права. На думку деяких вчених, аж до XIX ст. основним джерелом міжнародного приватного права залишалися доктрини шко­ли природного права.

Нарешті, відомі приклади кодифікації міжнародного при­ватного права на регіональному рівні завдячують своїм існу­ванням саме міжнародним договорам, як це сталося 1928 ро­ку з прийняттям кодексу Бустаманте.

Отже, при дослідженні історії становлення міжнародного приватного права необхідно враховувати не лише законо­давство, а й усі інші його джерела в цілісному комплексі. Проте в ієрархії цих джерел внутрішньому законодавству відводиться особливе, чільне місце.

Очевидно, що при такому підході до дослідження історії становлення законодавства про міжнародне приватне право слід виходити з внутрішньодержавної природи останнього. При цьому необхідно насамперед брати до уваги наявність суспільних відносин, регульованих міжнародним приватним правом.

Існує п’ять видів джерел МПрП:

  1. 1.      всі системи світу визнають за джерело МПрП внутрішнє законодавство країн;

  1. 2.     також всі системи світу визнають за джерело МПрП звичай як внутрішньодержавний, так і міжнародний;

  2. 3.      багато країн визнають джерелом м/н договір;

  1. 4.      багато країн визнають джерелом судову та арбітражну приктику;

  2. 5.      деякі до джерел відносять доктрину МПрП.

Під джерелами міжнародного приватного права в юридич­ній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить ви­раження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел: 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика. Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел між­народного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одно­го боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого — норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання — цивіль­но-правові відносини з "іноземним елементом". Згадана влас­тивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших норма­тивних актах звичайно закріплюється юридична сила нори Основного Закону держави та актів, прийнятих на їхній осно­ві, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін. У Кон­ституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (ч. 1 ст. 9). У Законі "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною між­народні договори становлять невід'ємну частину національно­го законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. Водночас тут же зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України, укла­дення якого відбулось у формі закону, встановлено інші пра­вила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосо­вуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17). Навряд чи законодавець був послідовним, викладаючи в такий спосіб правові норми. Адже, проголосивши міжнародні дого­вори частиною національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили дже­рел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних пра­вових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]