- •Поняття мпп.
- •2. Предмет мпп.
- •3. Терміни мпп
- •4. Колізія права
- •7. Приватноправові відносини з іноземним елементом.
- •8. Норми мпп.
- •9. Місце мпп в юридичній системі.
- •10. Мпп і міжнародне право.
- •11. Історія науки мпп.
- •12. Jus gentium – історичний попередник мпп.
- •13. Школа глосаторів та пост-глосаторів.
- •14. Голландська школа мпп.
- •15. Теорія Савін’ї.
- •17. Сучасна наука.
- •18. Джерела мпп.
- •19. Джерела мпп в Україні.
- •20. Закон як джерело мпп.
- •21. Торгові звичаї та узвичаєння.
- •22. Закон зарубіжної країни в області мПрП.
- •23. Міжнародний договір як джерело мпп.
- •24. Конвенція оон 1980р. Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.
- •Глава I. Сфера применения
- •Глава II. Общие положения
- •25. Принципи міжнародного комерційного договору “Унідруа”.
- •Глава 1. Общие положения
- •Статья 1.10. Определения
- •26. Інкотермс – 2000. Fob (Free on Board), cif (Cost, Insurance and Freight).
- •27. Судова практика в мпп.
- •28. Поняття колізійної норми.
- •29. Основні формули прикріплення.
- •30. Зворотне відсилання та відсилання до права третьої держави.
- •31. Lex voluntatis – автономія волі.
- •32. Принцип найбільш тісного зв’язку.
- •33. Конфлікт кваліфікацій.
- •34. Кваліфікація lex fori.
- •35. Кваліфікація legi causa
- •36. Автономна кваліфікація.
- •37. Встановлення змісту іноземного права.
- •37. Встановлення змісту іноземного права.
- •39. Інтерлокальні колізії.
- •40. Інтерперсональні колізії.
- •42. Взаємність у міжнародному праві.
- •44. Застереження про публічний порядок.
- •45. Імперативні норми в мпп.
- •46. Уніфікація приватного права (рецепція, проксімація, адаптація).
- •49. Фізична особа як суб’єкт мпп.
- •50. Юридичні особи як суб’єкти мпп.
- •52. Міжнародні організації.
- •53. Держава як суб’єкт мпп.
- •54. Види імунітету держави.
- •55. Власність в мпп.
- •56. Зовнішньоекономічні контракти.
- •57. Позадоговірні зобов’язання в мпп.
- •58. “Lex mercantoria” – теорія.
- •Доктрина lex mercatoria
- •59. Спадкові відносини в мпп.
- •60. Міжнародне приватне сімейне право (коротка характеристика).
- •61. Міжнародний цивільний процес.
- •62. Документарний акредитив.
- •63. Вексель і чек.
- •64. Міжнародний комерційний арбітраж.
18. Джерела мпп.
Кодифікація, тобто систематизація, зведення норм права у певній галузі в єдину узгоджену систему (кодекс, закон або розділ певного законодавчого акта), ставить в основу закон, відводячи йому приорітетну роль серед інших джерел права, таких, як міжнародний договір, звичай, доктрина, судова й арбітражна практика.
Разом з тим не слід нехтувати іншими джерелами міжнародного приватного права, які, хоч і не вважаються, згідно з пануючою концепцію, першорядними (на відміну від внутрішнього законодавства), але не меншою мірою віддзеркалюють специфіку міжнародного приватного права й справляють значний вплив на процес його кодифікації. Аналіз історичного розвитку норм міжнародного приватного права свідчить, що перші спроби кодифікації цих норм являли собою не що інше, як компіляції звичаєвого права. На думку деяких вчених, аж до XIX ст. основним джерелом міжнародного приватного права залишалися доктрини школи природного права.
Нарешті, відомі приклади кодифікації міжнародного приватного права на регіональному рівні завдячують своїм існуванням саме міжнародним договорам, як це сталося 1928 року з прийняттям кодексу Бустаманте.
Отже, при дослідженні історії становлення міжнародного приватного права необхідно враховувати не лише законодавство, а й усі інші його джерела в цілісному комплексі. Проте в ієрархії цих джерел внутрішньому законодавству відводиться особливе, чільне місце.
Очевидно, що при такому підході до дослідження історії становлення законодавства про міжнародне приватне право слід виходити з внутрішньодержавної природи останнього. При цьому необхідно насамперед брати до уваги наявність суспільних відносин, регульованих міжнародним приватним правом.
Існує п’ять видів джерел МПрП:
1. всі системи світу визнають за джерело МПрП внутрішнє законодавство країн;
2. також всі системи світу визнають за джерело МПрП звичай як внутрішньодержавний, так і міжнародний;
3. багато країн визнають джерелом м/н договір;
4. багато країн визнають джерелом судову та арбітражну приктику;
5. деякі до джерел відносять доктрину МПрП.
Під джерелами міжнародного приватного права в юридичній науці розуміють, зокрема, форми, в яких знаходить вираження правова норма. Міжнародному приватному праву відомі чотири форми джерел: 1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітражна практика. Наявність міжнародних угод та звичаїв є особливістю джерел права цієї галузі. Тому можна небезпідставно говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого — норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання — цивільно-правові відносини з "іноземним елементом". Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили. Так, у конституціях держав, інших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила нори Основного Закону держави та актів, прийнятих на їхній основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін. У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (ч. 1 ст. 9). У Законі "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Аналогічною є й ч. 1 ст. 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. Водночас тут же зазначається, що у випадку, коли міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, застосовуються правила міжнародного договору України (ч. 2 ст. 17). Навряд чи законодавець був послідовним, викладаючи в такий спосіб правові норми. Адже, проголосивши міжнародні договори частиною національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.
Вирішення питання співвідношення юридичної сили джерел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних правових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.
