38)Основні елементи кредитної системи

Банківська система – центральні(емісійні) банки та комерційні(універсальні, спеціалізовані: інвестиційні, інноваційні, облікові, ощадні, іпотечні). Парабанківська система – СКФІ( лізингові, факторингові, фінансові, страхові компанії, брокерські і дилерські фірми, пенсійні фонди) та поштово-ощадна система. Основне завдання банку - здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників. Банківська система - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період. Типи побудови банківської системи:• однорівнева банківська система;• дворівнева банківська систем. Банків.с-ма виконує 3 ф-ції: 1)трансформаційну. Однак вона має свою специфіку: а) в трансфор.процес включ. центр. банк, який всі трансф. процеси здійс. на міжбанків. рівні і завершує трансформ. процеси, які були розпочаті комбанками; б) підвищує трансф. потенціал вузькоспеціаліз. банків, які в кооперації з універсал. банками можуть забезпечити весь процес трансформації на грош. ринку;2)створення платіжних засобів та рег-ня грош. обороту (емісійна); 3)забезпечення стабільності банк.дія-ті та грош. ринку (стабілізаційна). Парабанківська система небанк кр. установи – фін. посередники гр. ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у ЦП та кредити (довгострокові). Спільне з банками: 1) функціонують у секторі опосередкованого фінансування; 2) формують свої пасиви, випускають боргові зобов’язання 3) розміщують ресурси в активи, купують боргові зобов’язання, створюючи власні вимоги 4) зобов’язання більш ліквідні. Відмінності: 1) не пов’язані з базовими банк. операціями 2) не впливає на пропозицію гр., не створює депозити, не має обов’язкового резервування 3) вузькоспеціалізовані, здійснюють дія-ть за хар-ром коштів кредиторів, та за своїми додатковими послугами. Особливість: депозитні кошти не можуть вільно використовуватись небанк. фін. установами. Вони поділяються на договірних фін. посередників, які залучають кошти на підставі дог з кредитором: страх. компанії, ПФ, ломбарди. на кредитні та інвестиційні операції. Кредитні – надання і погашення банк. позичок на принципах строковості, цільового хар-ру, платності кредиту на певних умовах і вимогах зг нормативів НБУ. Інвестиційні операції – вкладання кошт. в ЦП під-в (держ, колективних, приватних) на тривалий період часу.

39)Особливості розвитку кредитної системи в Україні

З переходом до ринку після одержання незалежності України склад кредиторів та позичальників змінився. Основні кредитори – державні та комбанки. Позичальники – приватні та колективні під-ва, держ. власність, приватні під-ці, громадяни. Комбанки від кредитування окремих об’єктів перейшли до суб’єктів, дбаючи про свої доходи і повернення К., на покриття дефіциту оборотного капіталу під-в. У 1991 р. Законами України було легалізовано ком. кредит, вексельний обіг, якій здійснювався зг до Женевської вексельної конвенції. У 1993 р. затвердили Порядок проведення банками операцій з векселями. 1994 – процес монополізації К., зосередження його в руках великих укр. банків. Це привело до використання К. в інтересах групувань, які здійснювали контроль над іншими банками. Із-за дефіциту кред. ресурсів банки надавали короткострокові К переважно в сфері обігу. В 1995 після випуску облігацій внутрішньої держ. позики обсягу набув держ. кредит. Основними умовами було: високій дохід на облігації, зарахування сум за рах. резервів комбанків, звільнення від податку на прибуток тощо. Але з погіршенням умов гр. оборот через зміну пропозиції гр. (формування готівки та депозиту - додаткові резерви, позички комбанкам, купування ЦП) і зміни ціни на гр. – рівень % ставки. Резерви ЦБ поділяються на 1) нагромаджувальні (обов’язкові) 2) вільні (надлишкові), встановлює норму обов’язкового резерву для комбанків. ЦБ поєднують риси банк. установи і держ. органу управління. Вони використовують кредитування, операції з ЦБ тощо як інструменти управління гр. ринком, керуючись держ. інтересами та законодавством. За правовим статусом ЦБ – самостійно юр. особа, його майно відокремлюється від майна держави, може їм розпоряджатися як власник. Організаційний статус ЦБ – визначення завдань та функцій, формування статутного капіталу, взаємовідносини банку з держ. органами (з фіскальною, ціновою, інвестиційною політикою), визначення керівництва. ЦБ взаємодіє з урядом через фінансування дефіциту держ. бюджету. ЦБ виникли на прикінці 18 ст. на базі емісійних банків. Це була епоха промислової революції, зріст машинної індустрії, поява нових галузей, активізація дія-ті банків  поширення гр. маси і підвищення значення банкнотного обігу, потреба в надійному платіжному засобі. Держава повинна була регулювати гр. обіг через централізацію і концентрацію емісії банкнот. Право емітування закріпила з одним емісійним банком і мала змогу впливати на пропозицію гр., фінансувати держ. витрати. Тобто потреба в централізації банк. емісії спричинила виникнення емісійних банків. Основні засади дія-ті ЦБ: 1) це емісіонні центри готівково-гр. обігу. Монопольне право емісії гр. коштів. 2) це банки банків; касове, кредитне та розрахункове обслуговування комбанків 3)це банки регулювання та догляду, встановлюють право поведінки, ек. нормативи, резерви. 4) банкір уряду та їх фін. агент 5) провідник гр-кредитн. (монетарної) політики. 6) отримання прибутку не є метою дія-ті ЦБ. Основне – регулятивний початок. НБУ створена в 1991. 1999 – з-н про Нацбанк, регламентується конституцією. НБУ підпорядковується Верховній Раді та Президенту. Органи управління: Рада НБ – 15 чол, 7 з казначеїв Верх. Ради, 7 від Президента, Голова. 2-й орган – Правління НБ. Голова – ВР.