2. Розглянемо основні методи, що застосовуються в транспортному праві.

Порівняльний метод. Він дає змогу вивчати транспортно-правові явища, порівнюючи їх, визначаючи їх подібність, тотожність або відмінність як на державному рівні, так і на рівні різних країн. Так, з допомогою порівняння можна пізнати одиничне, особливе і загальне в транспортно-правових явищах.

Слід зазначити, що науковості порівняння набуває лише тоді, коли порівнюються типові факти, а випадкові — виключаються з цього процесу, тут повинні враховуватися конкретні обставини та взаємозв'язок між ними, причини виникнення і динаміка розвитку відношень.

Статистичний метод. Його значенням є вивчення кількісних показників і їхніх змін у транспортно-правовому процесі, обробка отриманих результатів для наукових і практичних цілей.

Спеціально-юридичний метод. Цьому методу притаманний опис транспортно-правової науки, юридичних норм, які стосуються транспортної сфери тощо. Даний метод дає змогу встановлювати зовнішні ознаки транспортно-правових явищ, виробляти як поняття, так і їхнє формулювання. Завданням даного методу є аналіз змісту чинного законодавства, що стосується транспорту, та практики застосування цього законодавства державними органами.

Історичний метод. Суть даного методу полягає в тому, що транспортно-правові явиша вивчаються в їхньому історичному розвитку.

Метод аналізу. Забезпечується вивчення юридичних особливостей транспортно-правових явищ, провадиться їхня класифікація, просліджується взаємозв'язок з іншими явищами суспільного життя.

Системно-функціональний метод. Суть цього методу полягає в тому, що транспортне право вивчається з допомогою і з застосуванням системно-функціонального підходу.

Завершуючи це питання, слід зазначити, що розробка та оволодіння новими методами в транспортному праві є проблемним і нелегким питанням, але починати розгляд та теоретичне обґрунтування розвитку транспортного права слід саме з предмета і системи методів науки «Транспортне право».

3. Транспортне право є однією з галузей права і може бути визначене як система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини у сфері транспорту.

Дана система має відповідну побудову і внутрішню форму організації, яку ще прийнято називати структурою цієї галузі.

Структура — невід'ємна ознака всіх існуючих систем, яка являє собою певну сукупність елементів, що характеризуються єдністю взаємозв'язків між собою. До елементів транспортно-правової структури належать: правові норми та правові інститути.

Під правовим інститутом слід розуміти таку організацію транспортних правових норм, за якою вони складаються в певні групи, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини.

Прикладом транспортного правового інституту можна вважати ту сукупність однорідних норм права, яка регулює сус­пільні відносини у сфері залізничного транспорту.

На сьогоднішній день існують такі інститути транспортного права:

• інститут залізничного транспортного права;

• інститут повітряного транспортного права;

• інститут автомобільного транспортного права;

• інститут водного транспортного права, який увібрав в себе такі дві групи норм, що складають відповідно морське й річкове транспортне право (охопити дві групи норм в одному інституті права вважається можливим, оскільки морські та річкові відносини дуже схожі між собою, при здійсненні транспортування використовуються однакові транспортні засоби, вони мають однотипну структуру забезпечення транспортного процесу та єдині центральні органи управління — Державний департамент морського і річкового транспорту України);

• інститут трубопровідного транспортного права.

Таким чином, системою транспортного права виступає певна структура, елементами якої є транспортні правові норми та інститути; розташовані і згруповані у відповідній послідовності.

У цьому зв'язку норми та інститути транспортного права поділяють на загальні й особливі.

Загальна частина транспортного права об'єднує норми, що закріплюють його принципи, правове становище суб'єктів, організаційно-правові засади діяльності транспорту, форми й методи управління транспортом, юридичну відповідальність за правопорушення на транспорті. У загальній частині також розглядаються основні теоретичні аспекти транспортного права щодо його поняття, предмета та методу, системи функцій.

Особлива частина транспортного права містить норми, що регулюють діяльність:

— автомобільного транспорту;

— залізничного транспорту;

— морського транспорту;

— повітряного транспорту;

— річкового транспорту;

— трубопровідного транспорту.

Зміст загальної і особливої частин транспортного права є взаємозалежним і складається не тільки з окремих норм, а й, як зазначено вище, з транспортно-правових інститутів і груп норм (наприклад, планування та організація перевезення вантажів), що регулюють тісно пов'язані, однорідні суспільні відносини.

Під функціями транспортного права розуміють основні напрями

науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що характеризують

сутність, зміст, соціальне призначення транспортного права,

його завдання і мету в системі правових наук.

Функції транспортного права мають такі ознаки:

— являють собою основні напрями навчальної та науково-пізнавальної діяльності;

— в них проявляється сутність і зміст транспортного права;

— дають визначення соціального призначення транспортного права в системі правових наук;

— зазначають мету і завдання транспортного права як правової науки.