5. Функції, пов’язані з адміністративно-політичною діяльністю:

— вжиття заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів та інфраструктури транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

— вжиття заходів щодо реалізації галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, підготовки пропо­зицій про укладення та денонсацію міжнародних договорів;

— здійснення управління єдиною транспортною системою України в особливий період;

— контроль за станом профілактики і попередження правопорушень, додержанням законодавства України та міжнародних договорів;

— розробка і здійснення заходів стосовно захисту державної, службової та комерційної таємниці;

— організація та забезпечення мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на транспорті, розробка заходів на час ліквідації наслідків аварії, стихійного або іншого лиха.

Вивчення та аналіз зазначених функцій показує, що транспорт є самостійною галуззю економіки, до складу якої входять комплексні системи — авіаційний, автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний транспорт, міський електротранспорт, метрополітен тощо, які крім процесу транспортування включають організаційні (управлінські) процеси, процеси матеріального та нематеріального виробництв; охоплюють значну кількість працюючих; розташовуються на всій території України та мають у своїй структурі підприємства й організації різних форм власності.

Державне управління транспортом — це врегульована нормами права юридично владна діяльність органів виконавчої влади і місцевого самоврядування в межах своєї компетенції, яка спрямована на задоволення в повному обсязі матеріальних і культурних потреб суспільства та зміцнення обороноздатності країни.

16. Суб’єкти управління транспортом - органи, організації та їхні посадові особи, створені у встановленому порядку спеціально для здійснення управлінських функцій, наділені правами і обов’язками. щоб своїми діями реалізувати надані права і виконувати покладені на них обов’язки.

Управління транспортом як цілісною єдиною системою персоніфіковано, уніфіковано та розподілено між органами державної влади відповідно до їх компетенції.

Управління транспортом здійснюють:

– Верховна Рада України

– Кабінет Міністрів України

– Міністерство транспорту України

– спеціально уповноважені на це органи транспорту відповідно до чинного законодавства;

– місцеві органи виконавчої влади (держадміністрації) та органи місцевого самоврядування.

Кожний із зазначених органів здійснює управління в межах своєї компетенції та притаманними йому методами. Вищі органи законодавчої і виконавчої влади приймають відповідні закони, постанови, статути, інші нормативні акти, спрямовані на забезпечення діяльності різних видів транспорту і транспортної системи в цілому.

До компетенції Верховної Ради України з питань діяльності транспорту віднесено:

1) прийняття законів;

2) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

3) визначення основних засад використання транспорту і зв'язку;

4) організація і діяльність органів виконавчої влади;

5) засади місцевого самоврядування;

6) правові засади і гарантії підприємництва;

7) правовий режим воєнного і надзвичайного стану. Верховна Рада України може приймати до свого розгляду й інші питання в цій галузі. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Щодо органів виконавчої влади, то в цілому в системі, як зазначає В. Б. Авер'янов, виділяються структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

1) вищий рівень — Кабінет Міністрів України (у функціональній взаємодії з Президентом України);

2) центральний рівень — міністерства, державні комітети, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи виконавчої влади;

3) місцевий рівень, на якому діють:

а) органи виконавчої влади загальної компетенції — Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та

б) органи спеціальної — галузевої — компетенції, котрі безпосередньо підпорядковані центральним органам виконавчої влади і перебувають у так званому подвійному підпорядкуванні.

Враховуючи специфіку управління транспортом, на нашу думку, до центрального організаційно-правового рівня можна віднести урядові органи, які діють у складі Міністерства транспорту України, йому підпорядковуються і виконують функції державного управління окремими підгалузями транспортного комплексу — автомобільним, авіаційним, залізничним, морським та річковим транспортом.

У своїй виконавчо-розпорядчій діяльності Кабінет Міністрів (вищий орган виконавчої влади) здійснює такі функції:

1) видання статутів окремих видів транспорту;

2) регулювання безкоштовних перевезень пільгових категорій громадян;

3) визначення діяльності транспортно-експедиційних організацій та виконання ними комплексу послуг;

4) порядок ліцензування транспортної діяльності;

5) спеціальні питання охорони й супроводження вантажів;

6) видання спеціальних положень (наприклад, по координації діяльності транспорту);

7) утворення й реорганізація центральних транспортних органів, призначення й звільнення їх керівників;

8) порядок встановлення охоронних зон, їх розміри та режим на них;

9) визначення тарифної політики.

Крім цих напрямків, які є загальними для транспортного комплексу в цілому, Кабінет Міністрів здійснює свою діяльність і в окремих галузях транспорту.

Так, для залізничного транспорту загального користування Кабінет Міністрів:

а) визначає порядок на заставу майна, що перевозиться;

б) встановлює державні замовлення у відношенні перевезень пасажирів, вантажів, вводить нові потужності та забезпечує модернізацію технічних засобів;

в) затверджує положення про відомчу воєнізовану охорону;

г) встановлює порядок з мобілізаційної підготовки залізничного транспорту;

ґ) затверджує спеціальні переліки категорій робітників залізничного транспорту.

У сфері дорожнього руху:

а) контролює виконання законодавства про дорожній рух;

б) визначає єдиний порядок організації дорожнього руху та його безпеки;

в) встановлює єдині вимоги з проектування, будівництва, утримання й охорони автомобільних шляхів, вулиць і залізничних переїздів, затверджує програми їх будування;

г) затверджує положення про службу безпеки дорожнього руху;

ґ) затверджує правила дорожнього руху;

д) визначає правила ввозу транспортних засобів на територію України;

є) встановлює порядок сертифікаційних випробувань для серійного виробництва транспортних засобів;

є) встановлює порядок видачі посвідчень на право управління транспортними засобами.

У сфері діяльності водного транспорту:

а) затверджує перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних;

б) вирішує спеціальні питання проведення технічного нагляду за суднами;

в) встановлює порядок ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України;

г) визначає перелік Морських портів, які відкриті для заходу іноземних суден.

У сфері діяльності авіаційного транспорту:

а) затверджує положення про розмір державних зборів;

б) встановлює визначені межі польотів, наприклад мінімальну висоту польоту;

в) вирішує спеціальні питання страхування.

У сфері діяльності трубопровідного транспорту:

а) визначає і встановлює порядок ліцензування діяльності в цій галузі;

б) визначає органи, які здійснюють управління майном підприємств, установ і організацій трубопровідного транспорту;

в) затверджує Правила охорони магістральних трубопроводів;

г) визначає особливості застосування Закону України «Про трубопровідний транспорт» у частині функціонування промислового трубопровідного транспорту;

ґ) на основі законодавства України видає інші акти, які стосуються галузі трубопровідного транспорту.

Центральним державним органом регулювання діяльності транспортного комплексу України (незалежно від форм власності та відомчої підлеглості суб'єктів транспортної діяльності) є Міністерство транспорту України, повноваження якого визначено Положенням про Міністерство транспорту України, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 2000 р. № 678/2000. Міністерство транспорту України здійснює оперативне управління в галузі транспорту та виконує такі функції:

— розробляє та впроваджує заходи, спрямовані на становлення єдиної транспортної системи України;

— розробляє й реалізує заходи з вдосконалення взаємодії усіх видів транспорту і координацію їх діяльності;

— забезпечує реалізацію єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної й соціальної політики на транспорті;

— організовує роботу з забезпечення безпеки на транспортному комплексі та його надійності;

— організовує розробку й експертизу проектів державних програм розвитку транспортного комплексу й бере участь в їх виконанні;

— здійснює (в межах своїх повноважень) функції з управління державним майном підприємств, які перебувають у загальнодержавній власності та у сфері управління Мінтрансу;

— виступає державним замовником наукових досліджень комплексного характеру з економічних, технологічних, організаційних та екологічних проблем розвитку транспорту;

— подає в установленому порядку пропозиції про зміну умов функціонування транспорту, які відносяться до оподаткування, кредитування, та про визначення особливостей приватизації й демонополізації підприємств;

— сприяє розвитку зовнішньополітичних зв'язків, за дорученням Кабінету Міністрів України представляє інтереси транспортного комплексу України в міжнародних організаціях, укладає угоди про розвиток міжнародних сполучень, погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів;

— визначає порядок укладення контрактів з керівниками державних підприємств.

На основі вищенаведеного та на основі транспортного законодавства України і підзаконних нормативно-правових актів, слід зазначити, що вся оперативна управлінська діяльність в галузі транспорту покладена на Міністерство транспорту України.

Державні органи управління окремими підгалузями транспортного комплексу:

1. На автомобільному транспорті — Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс) як урядовий орган державного управління в галузі автомобільного транспорту, що діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується. Положення про Державний Департамент автомобільного транспорту затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 586.

2. На авіаційному транспорті — Державний департамент авіаційного транспорту (Укравіатранс) як урядовий орган державного управління, що діє у складі Мінтрансу та йому підпорядковується. Положення про Державний департамент авіаційного транспорту затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 р. № 573.

3. На залізничному транспорті — Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця) як орган управління залізничним транспортом загального користування, підвідомчим Мінтрансу.

Укрзалізниця здійснює централізоване управління процесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученні та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері організації цього процесу.

Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 262.

4. На морському й річковому транспорті — Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот) як урядовий орган державного управління в галузі морського й річкового транспорту, що діє у складі Мінтрансу та підпорядковується йому. Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584.

У сфері залізничного транспорту Міністерство транспорту України:

а) подає пропозиції Кабінету Міністрів України про створення, реорганізацію, ліквідування і визначення територіальних меж залізниць України, на призначення і звільнення їх керівників;

б) дає (або ні) погодження на приватизацію майна залізниць відповідної категорії;

в) дає (або ні) погодження на закриття малодіяльних збиткових залізничних ділянок, станцій і залізничних під'їзних шляхів;

г) здійснює державний нагляд за безпекою руху;

ґ) дає (або ні) погодження на тимчасові введення обмежень щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення;

д) контролює порядок відшкодування збитків внаслідок порушення договірних обов'язків.

У сфері морського і річкового транспорту:

1) регулює торговельне мореплавство шляхом затвердження правил, інструкцій та інших нормативних актів;

2) затверджує Правила перевезень вантажів, пасажирів і багажу;

3) бере участь в узгодженні Правил перевезень пошти;

4) затверджує Правила перевезень вантажів у прямому змішаному та прямому водному сполученні;

5) здійснює державний нагляд за торговельним мореплавством України;

6) бере участь у погодженні діяльності по відведенню землі і водного простору для торговельного мореплавства, будування та будь-якої роботи в зоні дії навігаційного обладнанця та морських шляхів;

7) визначає порядок присвоєння судну назви та ідентифікаційного номеру супутникового зв'язку;

8) дає дозвіл на заходження в територіальні води України ядерного судна;

9) встановлює порядок стягнення та розмір зборів за реєстрацію суден у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України;

10) дає згоду на тимчасову втрату права плавання судна під Державним прапором України (за певних умов);

11) встановлює форму і правила ведення списку осіб суднового екіпажу, списку пасажирів, санітарного журналу та суднових радіо- і машинних журналів;

12) встановлює порядок стягнення та розмір зборів за видання суднових документів;

13) встановлює мінімальний склад екіпажу судна, за якого дозволяється вихід у море;

14) затверджує Статут служби на морських суднах;

15) затверджує правила стосовно судновласника судна;

16) узгоджує Інструкцію по проведенню дізнання на морських суднах;

17) затверджує Положення про капітана морського торговельного порту;

18) призначає капітана морського торговельного порту;

19) встановлює порядок розслідування аварійних морських пригод;

20) встановлює Правила контролю суден;

21) затверджує Положення про державну лоцманську морську службу;

22) встановлює райони обов'язкового лоцманського проведення;

23) встановлює порядок стягнення і розмір лоцманського збору;

24) встановлює розмір особливої винагороди морському лоцману;

25) створює служби регулювання руху суден, які здійснюють радіолокаційне обслуговування суден;

26) встановлює Правила плавання в зоні інтенсивного судноплавства;

27) затверджує Типове положення про службу регулювання руху суден та Положення про лоцмана-оператора такої служби;

28) встановлює порядок стягнення та розмір збору за послуги служби регулювання руху суден;

29) встановлює платню за послуги агентських організацій;

30) у виключних випадках забороняє прийняття вантажів до перевезення у визначених напрямках;

31) дає дозвіл на каботажні перевезення поміж портами України;

32) встановлює порядок видання, перевірки і визнання свідоцтва про забезпечення відповідальності.

У сфері авіаційного транспорту:

а) регулює діяльність цивільної авіації;

б) бере участь в координації дій зі службами пошуку і рятування.

Так, згідно зі ст. 8 Закону України «Про трубопровідний транспорт» державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства України. Тут неможливо відразу вказати, який саме з центральних органів виконавчої влади здійснює державне управління в цій сфері. Це може бути і Міністерство оборони України — згідно з ч. 2 ст. 8 та ч. 8 ст. 18 Закону України «Про трубопровідний транспорт» — воно здійснює безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного транспорту і контроль за їх діяльністю (на особливий період), це може бути НКРЕ (Національна комісія з регулювання електроенергетики) — вправі видавати ліцензії на транспортування певних речовин трубопроводами та деякі інші органи.