- •1. Транспорт як загальна складова суспільного виробництва
- •2. Розглянемо основні методи, що застосовуються в транспортному праві.
- •3. Транспортне право є однією з галузей права і може бути визначене як система юридичних норм, що регулюють суспільні відносини у сфері транспорту.
- •Можна виділити такі функції транспортного права.
- •7. Транспортному праву притаманна також класифікація правових норм, яку можна диференціювати за такими напрямами:
- •10. Транспортні правовідносини мають свою структуру, яка складається з таких елементів:
- •12. Транспортні організації є складовою транспортної системи України, без їх функціонування неможливе існування транспортної системи України, а отже здійснення транспортного процесу.
- •1. Функції, пов’язані з експлуатаційною діяльністю транспортних засобів, до яких належать:
- •2. Функції, пов'язані з правовим забезпеченням діяльності транспортної системи:
- •5. Функції, пов’язані з адміністративно-політичною діяльністю:
12. Транспортні організації є складовою транспортної системи України, без їх функціонування неможливе існування транспортної системи України, а отже здійснення транспортного процесу.
Транспортні організації як юридичні особи відповідно до законодавства наділяються цивільною та господарською правоздатністю, під якою розуміють їх здатність мати права і нести обов'язки. Правоздатність транспортної організації є спеціальною. Це означає, що вона може набувати права і нести обов'язки, вступати у правовідносини з іншими підприємствами, установами, організаціями і громадянами тільки відповідно до встановлених цілей своєї діяльності. Здійснення будь-яких правочинів, договорів та інших дій, які виходять за межі спеціальної правоздатності, є незаконним.
Свою діяльність транспортні організації здійснюють на підставі Статуту, який затверджується Міністерством транспорту та зв'язку України, Міністерством економіки України, а також у передбачених законодавством випадках Антимонопольним комітетом України. Статут транспортної організації обов'язково повинен містити такі відомості: найменування транспортної організації, місце розташування, мету і цілі діяльності, перелік видів діяльності, джерела формування майна, права та обов'язки, порядок управління, реорганізації та ліквідації, перелік структурних підрозділів організації тощо. Крім того, до Статуту можуть бути внесені інші положення, які характеризують особливості діяльності відповідної транспортної організації та не суперечать чинному законодавству України.
Різноманітність видів та форм транспортних підприємств, яка на сьогодні існує в Україні, обумовлена законодавчим закріпленням багатоманітності форм власності, способів заснування (утворення) підприємств, правових режимів майна, яке передано підприємству його засновниками. Така багатоманітність знайшла відображення у ст. 63 ГК України, відповідно до положень якого, залежно від форм власності, передбачених законом, можуть діяти підприємства таких видів:
— приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);
— підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);
— комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
— державне підприємство, що діє на основі державної власності;
— підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).
За своїм призначенням транспортні підприємства розподіляються на обслуговуючі, ремонтні, а також підприємства комплексного типу.
Транспортні підприємства за характером послуг, які вони надають споживачам, поділяються на вантажні, пасажирські, змішані (вантажні й пасажирські), спеціальні (перевізники пошти, швидкої медичної допомоги тощо).
Залежно від виду транспорту транспортні організації розподіляються на автотранспортні підприємства, залізничні підприємства, підприємства морського транспорту і підприємства повітряного транспорту, підприємства міського електротранспорту, підприємства трубопровідного транспорту. Визначені види транспортних організацій мають свої особливості, які викликані специфікою їх діяльності, у зв'язку з чим доцільно окремо розглянути кожний із зазначених видів організацій.
Функціональне забезпечення діяльності автомобільного транспорту України здійснюється підприємствами автомобільного транспорту.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про транспорт» до складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.
Автотранспортні підприємства, як суб'єкти сфери господарювання, здійснюють виробничо-господарську діяльність (з перевезення, надання інших транспортних послуг). Відповідно до чинного господарського законодавства умовами здійснення цієї діяльності є отримання визначеними суб'єктами ліцензії і сертифіката на здійснення та експлуатацію транспортних засобів, перевезень вантажів і пасажирів, інших видів діяльності.
Основним завданням організації та планування господарської діяльності автотранспортного підприємства є раціональне використання всіх ресурсів виробництва з метою виконання максимальної транспортної роботи під час перевезення вантажів і кращого обслуговування населення пасажирськими перевезеннями.
Правоздатність автотранспортних підприємств зумовлена наявністю у них також певних прав:
— право надавати за договорами іншим підприємствам і організаціям автотранспортні засоби для перевезення пасажирів з оплатою, що відповідає чинним тарифам;
— право організовувати супроводження і зберігання майна на шляху прямування;
— право здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування та надавати послуги в цій галузі;
— право на відшкодування збитків, які були завдані майну автотранспортного підприємства, а також право подавати претензії і позови тощо.
До обов'язків автомобільних підприємств належить:
— здійснення перевезення пасажирів і багажу в автобусах і легкових автомобілях, забезпечуючи безпеку пасажирів, необхідні умови, гідне обслуговування та своєчасне перевезення;
— здійснення доставляння вантажів у встановлені терміни;
— дотримання вимог «Правил дорожнього руху» і «Правил користування та охорони автомобільних доріг та дорожніх споруд»;
— відшкодування збитків, які були завдані майну громадян та юридичних осіб, у порядку і розмірах, передбачених законодавством тощо.
Здійснення процесу приватизації потягло за собою утворення підприємств як державної, так і приватної форм власності.
Так, на сучасному етапі державними підприємствами в галузі автомобільного транспорту є:
1. Українське державне підприємство з обслуговування іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів «Укрінтеравто-сервіс», яке створене згідно з наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 20 жовтня 1993 р. № 376.
Головним завданням підприємства є надання вітчизняним та іноземним перевізникам усіх видів послуг з обслуговування транспортних засобів та членів їх екіпажів на території України та за її межами.
На сьогодні УДП «Укрінтеравтосервіс» має розгалужену мережу пунктів автомобільного сервісу на всій території України. Створено і продуктивно працює мережа регіональних підрозділів, які складаються з філій та 24 пункти автомобільного сервісу.
2. Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут.
Основними напрямами діяльності ДП «Державний автотранспортний науково-дослідний і проектний інститут» є: дослідження, розроблення законодавчої та нормативно-правової бази діяльності автомобільного транспорту з питань організації та економіки, комплексних транспортних проблем, транспортних коридорів, соціальних проблем транспорту, забезпечення дорожнього руху, енергопостачання, охорони довкілля, переобладнання транспортних засобів, нормування витрат палива, технічного регулювання автотранспортної галузі, навчання фахівців за переліченими напрямами.
3. Український державний госпрозрахунковий інформаційно-диспетчерський центр автомобільного транспорту «Автоінформ». Центр виконує підготовчу роботу щодо організації здійснення перевезень на автобусних маршрутах загального користування в міжобласному і міжнародному сполученні.
Правове положення підприємств на залізничному транспорті має суттєві особливості, які полягають у наявності спеціального перевізника — залізниці.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт» залізницею визнається статутне територіально-галузеве об'єднання, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі.
Залізниці, а також об'єкти або інше майно залізничного транспорту, яке безпосередньо забезпечує процес перевезення, не підлягають приватизації або роздержавленню. Залізничний транспорт сьогодні офіційно визнаний державою монопольним утворенням.
Створення, реорганізація та ліквідація залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України за погодженням із Міністерством транспорту та зв'язку України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про залізничний транспорт» майно залізничного транспорту, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.
Управління майном підприємств залізничного транспорту загального користування здійснюється Укрзалізницею в межах повноважень, визначених чинним законодавством України.
Рішення про закріплення транспортних засобів та їх безоплатну передачу однією залізницею або підприємством залізничного транспорту загального користування іншим залізницям та підприємствам без зміни форми власності приймаються Укрзалізницею.
Перевезення вантажів та пасажирів виконують шість основних залізничних магістралей (залізниць), об'єднаних державним департаментом «Укрзалізниця»: Південно-Західна (Київ), Донецька (Донецьк), Придніпровська (Дніпропетровськ), Південна (Харків), Львівська (Львів), Одеська (Одеса), у складі яких функціонує 930 лінійних підприємств (локомотивні та вагонні депо, дистанції колії, енергопостачання, сигналізації та зв'язку тощо).
Слід наголосити, що важливою умовою здійснення транспортними підприємствами залізничного транспорту господарської діяльності з перевезення вантажів або пасажирів є отримання ліцензії на здійснення вантажних або пасажирських перевезень та сертифікати відповідності ДСТУ-2296 або свідоцтва про визнання закордонного сертифіката. Сертифікаційна діяльність на залізничному транспорті — обов'язкова частина процедури обґрунтування можливості здійснення суб'єктами господарювання перевезення вантажів і здійснюється у порядку, передбаченому Положенням про сертифікаційну діяльність на залізничному транспорті України, затвердженим наказом Міністерства транспорту України від 1 червня 1998 р.
Відповідно до статей 24, 27 Закону України «Про транспорт» до складу морського та річкового транспорту належать підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.
Основними підприємствами водного транспорту є порт та пароплавство, судновласник.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про прикордонний режим» від 27 липня 1998 р. № 1147 порт — транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведеній порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.
Відповідно до ст. 73 КТМ України морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту.
Визначення морського порту державним підприємством не виключає можливості господарської діяльності на його території підприємств та організацій будь-яких форм власності з метою обслуговування суден, пасажирів і вантажів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, втручання в діяльність яких та перешкоджання діяльності яких з боку морського порту законодавством заборонені.
За родом операцій, які вони здійснюють, порти та пристані поділяються на:
а) пасажирські, що виконують операції, пов'язані з відправленням і прибуттям пасажирів та прийомом і видачею багажу;
б) вантажні, що виконують операції з прийому вантажів до перевезення, навантаженню, вивантаженню й видачі вантажів;
в) об'єднані, що виконують операції як з пасажирських, так і з вантажних перевезень.
Відповідно до ст. 76 КТМ України морський порт забезпечує:
1) навантаження, розвантаження й обслуговування суден у порядку черговості їх приходу в порт;
2) перевантаження вантажів з інших видів транспорту на судно й у зворотному порядку, складські операції з вантажами;
3) обслуговування пасажирів морського транспорту, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти;
4) допоміжні операції, необхідні для забезпечення життєдіяльності порту;
5) інші види діяльності відповідно до статусу порту.
Наступним підприємством водного транспорту є судноплавна компанія або пароплавство, що об'єднує різні підприємства водного транспорту, які мають на меті забезпечення перевезень та доставки пасажирів, прийом, зберігання і доставку багажу, вантажів, ремонт та утримання суден, підготовку кваліфікованих спеціалістів для нормальної роботи всіх ланок транспортного комплексу.
Під судноплавною компанією або судновласником розуміють власника судна або будь-яку іншу організацію чи особу, яка прийняла на себе відповідальність за експлуатацію судна і погодилася прийняти на себе усі обов'язки і відповідальність, що покладаються на неї Міжнародним кодексом з управління безпекою, цим Положенням і/або іншими актами чинного законодавства.
Судноплавна компанія — це власник судна або будь-яка інша організація чи особа, як оператор або фрахтувальник на умовах бербоут-чартеру, що прийняла на себе відповідальність за експлуатацію судна від власника судна, і які, при цьому, прийняли на себе всі обов'язки і всю відповідальність, покладені Міжнародним кодексом з управління безпекою.
На сучасному етапі в Україні діють такі судноплавні компанії:
1. Акціонерна рибопромислова компанія «Антарктика», яка займається промисловим рибальством та обробкою риби у водах Центральної Атлантики. Це єдина компанія подібного типу в Україні, яка має весь комплекс видобутку риби: її обробку в океані, постачає заморожену рибу в порти України, її частину обробляє на власному береговому підприємстві для виробництва різних видів рибопродукції;
2. Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», що здійснює перевезення пасажирів та вантажів між портами 40 країн Світового океану. До її складу входять 200 суден, брокерська, експедиторська та страхова компанії, суднобудівельні, судноремонтні підприємства, агентські фірми на Дніпрі та Дунаї, Миколаївський, Херсонський, Черніговський, Дніпропетровський та Запорізький річкові порти;
3. Акціонерне підприємство «Азовське морське пароплавство»;
4. Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство»;
5. Державна судноплавна компанія «Українське морське пароплавство»;
6. Державна судноплавна компанія «Керченська поромна переправа»;
7. Відкрите акціонерне товариство «Українське Дунайське пароплавство»;
8. Акціонерна судноплавна холдингова компанія «Сі-Трай-дент» тощо.
На сучасному етапі перевізниками можуть бути не лише пароплавства, а й інші суб'єкти господарювання, які отримали ліцензію на здійснення перевезень у передбаченому законодавством України порядку.
Ще одним суб'єктом транспортних відносин у сфері надання послуг з перевезення морським та річковим транспортом є судновласник.
Згідно зі ст. 20 КТМ України судновласником визнається юридична або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені незалежно від того, є вона власником судна чи використовує його на інших законних підставах; власником судна є суб'єкт права власності або особа, яка здійснює щодо закріпленого за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.
Слід зауважити, що у практиці торговельного мореплавства у більшості випадків перевезення здійснює не власник морського судна, а особа, яка експлуатує його на підставі договору фрахтування. Перевізник, таким чином, є фрахтувальником за договором фрахтування, з одного боку, і перевізником за договором перевезення — з іншого. Судновласниками, а отже й перевізниками, за договором морського перевезення можуть бути державні та унітарні підприємства, яким морські судна належать на праві господарського відання, а також підприємства, які володіють морськими суднами на праві оперативного управління.
Отже, основу транспортних організацій у сфері морського та річкового транспорту становлять порти та судноплавні компанії, головним видом діяльності яких є діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, а також для інших господарських, наукових і культурних цілей.
Транспортними підприємствами авіаційного транспорту визнаються суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють діяльність, пов'язану з розробкою, виробництвом, ремонтом та експлуатацією цивільної авіації й отримали від державного органу з питань сертифікації і реєстрації сертифікат, що підтверджує відповідність рівня технічної підготовки цього суб'єкта вимогам відповідних авіаційних правил України.
Відповідно до ст. 5 ПК України, постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Тимчасових правил контролю з метою забезпечення безпеки цивільної авіації» від 2 серпня 1995 р. № 592, особа, організація або підприємство, що експлуатує повітряні судна чи пропонує свої послуги в цій галузі, є експлуатантом. Експлуатантом може бути як національний — український, так і змішаний або суто іноземний суб'єкт.
Статус експлуатанта підтверджується наявністю у нього сертифіката, який дозволяє виконувати повітряні перевезення відповідно до вимог нормативних документів цивільної авіації. Умови та порядок проведення сертифікації експлуатантів встановлено Правилами сертифікації експлуатантів, затвердженими наказом Міністерством транспорту України від 29 травня 1998 р.
Крім того, для отримання доступу на конкретний ринок авіаційних перевезень експлуатанту, крім сертифіката експлуатанта, необхідно отримати ліцензію на здійснення повітряних вантажних перевезень та дозвіл у Державному департаменті авіаційного транспорту України згідно з Положенням про порядок видачі дозволів, що регулюють доступ експлуатантів на ринок авіаційних перевезень та робіт, затвердженим наказом Державного департаменту авіаційного транспорту України від 24 квітня 1996 р. №118.
Основою національної аеронавігаційної системи є Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух).
Підприємство уповноважене державними регулюючими органами цивільної авіації здійснювати аеронавігаційне обслуговування в повітряному просторі над відкритим морем, де відповідальність за це покладено на Україну Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО). Відповідно до цього визначено основні завдання Украероруху.
Підприємство відповідальне за управління повітряним рухом на маршруті, підході та в районі аеродрому, забезпечення повітряного руху засобами зв'язку, навігації та спостереження, надання польотної інформації, видання збірників аеронавігаційної інформації, здійснення льотних перевірок та обльотів радіотехнічного обладнання.
У складі підприємства:
— 7 регіональних структурних підрозділів (РСП): «Київцентраеро» (аеропорт «Бориспіль»), Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Одеський, Сімферопольський «Кримаерорух» (аеропорт «Сімферополь»), Харківський;
— Український центр планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху (Украероцентр);
— Служба аеронавігаційної інформації (САІ);
— Украеротренінг;
— авіакомпанія «Украерорух».
Характерною ознакою транспортних організацій, які виступають як перевізники, є наявність у них на законних підставах транспортних перевізних засобів, придатних для здійснення перевезень пасажирів, вантажів, багажу та пошти. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про транспорт» транспортні засоби мають відповідати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стандартам і мати відповідний сертифікат.
Під морським судном розуміється самохідна чи несамохідна плавуча споруда, що використовується для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, рятування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування інших суден та плавучих об'єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи піднімання майна, що затонуло в морі, несення спеціальної державної служби, для наукових, навчальних і культурних цілей, для спорту та для інших цілей (ст. 15 КТМ України). Морське судно необхідно зареєструвати в Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, судно повинне мати свою назву, яку присвоює власник судна. Судну також присвоюється позивний сигнал. Залежно від технічної оснащеності судна йому присвоюється ідентифікаційний номер суднової станції супутникового зв'язку і номер вибірного виклику суднової радіостанції.
Повітряне судно відповідно до ст. 15 ПК України — це літальний апарат, що тримається в атмосфері за рахунок його взаємодії з повітрям, відмінної від взаємодії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатний маневрувати у тривимірному просторі. Повітряні судна, призначені для виконання польотів, підлягають державній реєстрації в державному реєстрі повітряних суден України з видачею свідоцтва про державну реєстрацію. Крім того, після реєстрації повітряного судна в державному реєстрі цивільних повітряних суден України власник такого судна повинен отримати в державному органі з питань сертифікації і реєстрації відповідне посвідчення (сертифікат) про придатність його до виконання польотів як бортовий документ.
На автомобільному транспорті перевезення пасажирів, багажу, вантажу та пошти здійснюється за допомогою вантажних автомобілів і автомобільних причепів різної вантажопідйомності (бортові, самоскиди, фургони, цистерни, автомобілі та автомобільні причепи з ізотермічними та іншими спеціалізованими кузовами), автомобілів підвищеної прохідності, автомобілів-тягачів із напівпричепами, автобусів різних типів і легкових автомобілів, включаючи таксомотори (ст. 12 Статуту автомобільного транспорту Української РСР).
Щодо залізничного транспорту, то перевезення вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти здійснюється не тільки у вагонах і контейнерах, які належать організаціям залізничного транспорту, але й вагонах, які належать підприємствам, установам, організаціям, громадянам, суб'єктам підприємницької діяльності, зокрема розташованим за межами України (ст. 8 Статуту залізниць України).
13. Надання транспортних послуг є основним напрямом діяльності транспортних організацій. Транспортна послуга має всі характеристики, що дають змогу відносити її до сфери послуг: відсутність матеріально-речовинної форми, несхоронність, невіддільність від джерела, відсутність володіння. Транспортні послуги набувають таких рис саме у процесі здійснення транспортними підприємствами діяльності (при здійсненні перевезень).
Залежно від переміщуваних об'єктів виділяють два види перевезень: вантажні й пасажирські. Вид перевезення визначає відповідну мету транспортної діяльності, у вантажоперевезеннях — оптимальне використання ресурсів у процесі відтворення, у пасажироперевезеннях — туризм та міграція населення. Викладеним вище обумовлена наявність спеціального суб'єкта транспортних відносин — споживача транспортних послуг.
Основу законодавства, що регулює надання транспортних послуг, становлять норми цивільного й господарського законодавства. Відносини між перевізником і громадянином-споживачем регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». У ЦК України норми, що регулюють перевезення, містяться у главі 64, де визначається поняття договору перевезення, його види (договір перевезення пасажира та багажу, договір перевезення вантажу), права та обов'язки сторін, а також відповідальність за порушення умов договору. Глава 32 ГК України містить положення, що регулюють перевезення вантажів суб'єктами господарювання. Водночас умови перевезення конкретними видами транспорту визначаються транспортними статутами та кодексами, іншими законами й видаваними відповідно до них правилами. Серед них чинними на сьогодні є:
— на залізничному транспорті: Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 28 липня 1998 р. № 297; постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обслуговування громадян залізничним транспортом» від 19 березня 1997 р. № 252; постанова Кабінету Міністрів України «Про Правила поведінки громадян на залізничному транспорті» від 10 листопада 1995 р. № 903; Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457; Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» від 6 квітня 2000 р. № 1644-ІП та інші нормативно-правові акти;
— на морському та річковому транспорті: КТМ України від 23 травня 1995 р. № 176/95-ВР; ВК України від 6 червня 1995 р. № 213/95-ВР та інші нормативно-правові акти;
— на повітряному транспорті: ПК України від 4 травня 1993 р. № 3167-ХІІ; Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. № 568; Правила виконання чартерних рейсів, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 18 травня 2001 р. № 297; інші нормативно-правові акти;
— на автомобільному транспорті: Правила надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. № 176, та інші нормативно-правові акти.
Місцевими органами влади приймаються різні правила у сфері регулювання міського транспорту: правила користування метрополітеном, трамваєм, тролейбусом, автобусом тощо.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію (товар чи послугу, що виготовляються, виконуються чи надаються) для задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Наведене визначення має загальний характер та може бути застосоване до визначення споживача транспортних послуг лише в окремих аспектах. Отже, враховуючи специфіку надання та отримання транспортних послуг, споживачів транспортних послуг слід визначити як фізичних або юридичних осіб, які беруть участь у транспортних суспільних відносинах, користуються певними транспортними послугами для задоволення своїх потреб, відповідно до чинного законодавства мають права та несуть обов'язки.
Споживачами транспортних послуг є:
— вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) — зазначена в документі на перевезення вантажу юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж транспортній організації для перевезення;
— вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовласник) — зазначена в документі на перевезення вантажу юридична чи фізична особа, яка за дорученням вантажовідправника отримує вантаж від транспортної організації;
— пасажир — фізична особа, яка користується будь-яким видом транспорту на підставі особистого проїзного документа або є членом організованої групи осіб, яка проїздить на підставі придбаного групового проїзного документа;
— відправник вантажобагажу — будь-яка фізична чи юридична особа, яка здає вантажобагаж транспортній організації для перевезення в багажному відділенні за наявності проїзних документів;
— одержувач вантажобагажу — будь-яка юридична чи фізична особа, яка зазначена в проїзному документі й за дорученням відправника отримує вантажобагаж від транспортної організації;
— відправник пошти — уповноважена особа Укрпошти, яка має право на передачу пошти для перевезення транспортній організації;
— одержувач пошти — уповноважена особа Укрпошти, яка має право на одержання пошти від транспортної організації;
— особини, які представляють наведені вище категорії осіб.
Відносини між споживачем та перевізником регулюються договором перевезення.
Укладення договору перевезення підтверджується наявністю одного з таких транспортних документів:
— проїзний квиток (при перевезенні пасажира);
— багажна квитанція (при перевезенні пасажира як багажу);
— вантажобагажна квитанція (при перевезенні вантажобагажу);
— комплект провізних документів (при перевезенні вантажу: накладна, коносамент, автотранспортна накладна, вантажна квитанція).
Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються відповідним органом державного регулювання діяльності транспорту (Міністерством транспорту та зв'язку України). Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України затверджені типові форми квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу автомобільним транспортом, бланки провізних документів на залізничному транспорті, інші види документів.
Залежно від виду транспорту та виду перевезення споживачі транспортних послуг мають різний обсяг прав та обов'язків, чим і обумовлена особливість їх правового статусу. Водночас, споживачі транспортних послуг усіх видів транспорту мають незмінне коло таких прав та обов'язків.
Споживач транспортних послуг має право на:
— одержання безпечної транспортної послуги, тобто на те, щоб у процесі її надання не була заподіяна шкода життю, здоров'ю споживача або його майну, перевезеному вантажу. Оскільки будь-який транспортний засіб — джерело підвищеної небезпеки, однією з державних гарантій цього права є обов'язкове страхування пасажирів і вантажу.
Страховий внесок включається у вартість послуги, закріпленої в договорі перевезення;
— одержання послуги належної якості, тобто послуги, що є предметом укладеного договору перевезення вантажу або пасажира. За відсутності у договорі умов про якість виконавець зобов'язаний надати послугу, придатну для цілей, для яких послуга такого роду зазвичай використовується. Здебільшого умовою договору перевезення пасажира про якість є клас обслуговування, від якого залежить набір додаткових послуг, пропонованих під час перевезення, зокрема рівень комфортності посадкового місця, якість харчування тощо. Наприклад, у будь-якій авіакомпанії світу існують класи: перший, бізнес-клас й економічний, а при залізничному перевезенні — купе, плацкарт тощо. У такий спосіб порушення умов договору про якість, наприклад, розміщення в нижчому класі, не-надання певних послуг, передбачених класом обслуговування, — це недолік послуги;
— на своєчасну, повну та достовірну інформацію про виконавця, про надавану послугу, що забезпечує можливість її правильного вибору Перевізник зобов'язаний довести до відома споживачів своє повне найменування, місце її знаходження, режим роботи, інформацію про ліцензії. Інформація про послуги повинна обов'язково містити правила їх надання, ефективного та безпечного використання, відомості про їхні споживчі властивості, інформацію про розклад руху транспорту, вартість проїзду та провозу багажу, часу роботи квиткових кас, камер схову, складів зберігання вантажів;
— відшкодування у встановленому порядку збитків, які завдані наданням послуги неналежної якості.
Споживач транспортних послуг повинен:
— дотримуватися вимог із забезпечення транспортної безпеки, установлених нормативними правовими актами України й іншими документами, а також режим безпеки охоронюваних зон;
— сплачувати послуги з перевезення в порядку й розмірах, передбачених законодавством;
— відшкодувати збитки, які були завдані майну перевізника;
— виконувати законі вимоги співробітників служб транспортної безпеки;
— негайно повідомляти представникам господарюючого суб'єкта, персоналу транспортного об'єкта, екіпажу, співробітникам Служби транспортної безпеки або правоохоронних органів про виниклу загрозу транспортної безпеки й/або кризової ситуації.
Наявні у споживачів транспортних послуг права дають їм можливість висувати високі вимоги до якості обслуговування, крім того, насичений ринок надає споживачеві широкі можливості вибору постачальника транспортних послуг за ціновою категорією.
14. Транспорт як галузь економіки являє собою систему організації суспільного виробництва, засновану на єдності його елементів, включаючи підприємства, організації, фірми та певні виробничі комплекси, такі як залізничний транспорт, автомобільний транспорт та ін.
Транспортні виробничі комплекси характеризуються однорідністю операцій, що виконуються, та подібністю технологічних циклів, у своїй сукупності вони утворюють важливу галузь економіки — транспорт, який є самостійною галуззю господарства, але який може нормально функціонувати та розвиватися тільки за умови взаємодії з іншими галузями, економіки, що зумовлено суспільним характером виробництва.
Сукупність транспортних виробничих комплексів з урахуванням юридичних і економічних чинників складають єдину, цілісну транспортну систему,яка покликана задовольнити потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях.
У цьому понятті міститься цілий комплекс відповідних елементів і транспортних ланок, які в сукупності становлять єдину транспортну систему України, призначену, згідно зі ст. 21 Закону України «Про транспорт»:
1) задовольняти вимоги суспільного виробництва та національної безпеки;
2) мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів для транспортування;
3)забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.
Ця система дуже складна і нараховує певну кількість підсистем, які є організаційною основою значної кількості підприємств, установ і організацій, що діють безпосередньо в галузі транспорту. Так, наприклад, якщо розглядати автомобільний транспорт та його склад, то згідно зі ст. 30 Закону України «Про транспорт», до складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, які здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні та шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали й автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації і соціально-побутові установи, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, які забезпечують роботу автомобільного транспорту.
Відповідно до Закону України «Про транспорт» (статті 21-37), до транспортної системи України входять:
1) транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський, електротранспорт у тому числі метрополітен);
2) промисловий залізничний транспорт;
3) відомчий транспорт;
4) трубопровідний транспорт
5) шляхи сполучення загального користування.
Кожний із зазначених видів транспорту, своєю чергою, має свою структуру, свою внутрішню побудову, яка складається з цілого ряду матеріальних елементів, серед яких:
1) підприємства залізничного, морського, річкового, автомобільного, авіаційного та міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів; підприємства трубопровідного транспорту; підприємства промислового залізничного та відомчого транспорту;
2) залізничні, морські, річкові, повітряні, автомобільні шляхи сполучення, трамвайні та тролейбусні лінії, канатні дороги;
3) засоби перевезення (рухомий склад залізничного, автомобільного та міського електротранспорту, судна, літаки, транспортні засоби підприємств, установ і організацій);
4) пасажирські вокзали, залізничні станції, автовокзали, автостанції, порти, пристані, аеропорти, аеродроми;
5) землі транспорту, захисні та укріплюючі насадження, берегоукріплюючі споруди, снігозахисні споруди, придорожні лісосмуги тощо;
6) промислові, будівельні підприємства; підприємства промислового залізничного транспорту; судноремонтні, суднобудівні-судноремонтні заводи; ремонтні заводи цивільної авіації; ремонтно-будівельні організації; ремонтно-експлуатаційні депо; заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин; підприємства зв'язку, споруди локомотивного, вагонного, колійного, вантажного, пасажирського енергетичного господарства і сигналізації; системи управління повітряним рухом, навігаційного господарства; водопостачання, каналізації; гідротехнічні споруди тощо;
7) науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, навчальні заклади, технічні школи; заклади підготовки та перепідготовки кадрів, підвищення їх кваліфікації; кваліфікаційно-експертні заклади;
8) підприємства, установи та заклади соціально-культурної сфери (заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, дитячі дошкільні заклади); постачальницькі й торговельні підприємства; інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують діяльність і розвиток транспорту.
Єдину транспортну систему України в особливий період складають транспорт і транспортна інфраструктура незалежно від форм власності, крім тих, що належать або передані Збройним Силам України та іншим військовим формуванням відповідно до мобілізаційних завдань. Управління єдиною транспортною системою в особливий період здійснюється Міністерством транспорту України.
Основними завданнями єдиної транспортної системи в особливий період є: забезпечення потреб в перевезеннях; своєчасна поставка транспортних засобів Збройним Силам України та іншим військовим формуванням; проведення ремонту транспортних засобів; технічне прикриття та відбудова найважливіших об'єктів і споруд оборонного значення; виробництво промислової продукції військового та загального призначення, необхідної для функціонування транспорту.
Таким чином, єдина транспортна система країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.
15. Під державним управлінням розуміється організаційно-владна виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, яка функціонує на основі і для виконання законів та перебуває у повсякденному практичному здійсненні функцій держави.
Нормальне і безпечне функціонування транспортної системи, як однієї з найскладніших галузей виробництва, можливе лише за умови відповідного державного регулювання, всебічної державної фінансової, економічної, соціальної та адміністративної підтримки.
Управління в галузі транспорту має забезпечувати своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони України; захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і пропорцій розвитку національної транспортної системи; захист економічних інтересів України та закон них інтересів підприємств і організацій транспорту і споживачів транспортних послуг; створення однакових умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту; обмеження монополізму та розвиток конкуренції; координацію роботи різних видів транспорту; ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту та охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту (ст. З Закону України «Про транспорт»).
Ще конкретніше визначені цілі й завдання державного регулювання в галузевих нормативних актах. Стаття 4 Закону України «Про залізничний транспорт» установлює, що з метою забезпечення державних і суспільних інтересів, свободи підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середовища Кабінет Міністрів України визначає умови й порядок організації діяльності залізничного транспорту. Крім того, управління процесом перевезень у внутрішньому та міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері організації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями провадяться централізовано і належать виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарського суб'єкта.
В Законі України «Про автомобільний транспорт» (ст. 6) закріплюється, що основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики.
Держава здійснює регулювання діяльності цивільної авіації через Міністерство транспорту України та Комітет по використанню повітряного простору України за такими напрямами: забезпечення розвитку цивільної авіації; нагляд за безпекою польотів повітряних суден; сертифікація, реєстрація, та ліцензування; регулювання використання повітряного простору і обслуговування повітряного руху; захист авіації України від незаконного втручання в її діяльність та інші (ст. З Повітряного кодексу України). Аналогічні цілі та завдання державного регулювання торговельного мореплавства закріплені у ст. З Кодексу торговельного мореплавства України щодо розвитку мореплавства, його правового забезпечення та умов праці на морському транспорті.
Найбільш узагальненими функціями державного управління для усіх видів транспорту є такі.
