10. Транспортні правовідносини мають свою структуру, яка складається з таких елементів:

а) юридична основа;

б) юридичні факти;

в) суб'єкти транспортних правовідносин;

г) об'єкти транспортних правовідносин;

ґ) зміст правовідношення.

Юридичною основою транспортних правовідносин є транспортно-правові норми, що містяться у законодавчих і нормативних актах. Ці норми опосередковують зміст транспортних правовідносин, визначають права і обов'язки учасників таких відносин, їхню поведінку і впливають на характер і мету діяльності.

Юридичні факти — це певні дії та події, які слугують фактичною підставою для виникнення, зміни чи припинення транспортних правовідносин.

Дії — це результат діяльності і волевиявлення людей. Дії бувають як правомірні, так і неправомірні.

Правомірні дії — це такі юридичні факти, що відповідають вимогам транспортного законодавства та умовам про надання транспортних послуг.

Неправомірні дії — це такі дії або бездіяльність, що не відповідають вимогам законодавства, порушують транспортно-правові норми, а також умови надання послуг. Наприклад, несвоєчасна подача транспортних засобів під навантаження чи розвантаження визнається порушенням умов надання послуг і тягне за собою юридичну відповідальність.

Події — це явища, незалежні від волі людей, але мають юридичне значення у разі невиконання або неналежного виконання умов про надання послуг і притягнення до юридичної відповідальності.

Це, зокрема, непереборна сила, стихійне лихо — повінь, пожежа, інші природні явища.

Суб'єктами транспортних правовідносин є конкретні їх учасники (сторони) — юридичні та фізичні особи, які наділені правами та обов'язками у сфері транспортної діяльності, надання послуг, передбачених транспортно-правовими нормами.

Ними можуть бути громадяни, підприємства, організації, державні органи, недержавні структури тощо. У законодавчих і нормативних актах вони зазначаються узагальненою термінологією як вантажовідправник, перевізник, вантажоодержувач, пасажир.

Об'єктом транспортних правовідносин є суспільні відносини, що уособлюють у собі характер діяльності суб'єктів і юридичні наслідки їх поведінки щодо забезпечення потреб населення та виробництва в перевезеннях і надання транспортних послуг.

Зміст правовідношення характеризує сукупність прав і обов'язків учасників цих відносин, їх правові інтереси, взаємовідносини, предмет і мету таких відносин. В юридичній літературі це зазначається як статус, компетенція, повноваження, суб'єктивні права і юридичні обов'язки суб'єктів відносин, їх гарантії і відповідальність.

11. Суб'єктами транспортного права визнаються фізичні та юридичні особи, які беруть участь у транспортних правовідносинах за допомогою реалізації сукупності прав й обов'язків, якими вони наділені відповідно до транспортного законодавства.

У коло суб'єктів транспортних правовідносин входять працездатні громадяни (працівники, споживачі), органи державної влади та місцевого самоврядування, організації й підприємства (перевізники). Всі названі суб'єкти транспортного права згідно із законодавством наділяються специфічною властивістю — правовим статусом, що дає їм можливість брати участь у конкретних правовідносинах у транспортній сфері.

Правовий статус суб'єктів транспортного права з юридичних позицій визначає, хто є хто в суспільних відносинах, які регулюються транспортним законодавством. Зміст статусу включає такі основні елементи: а) транспортну право- і дієздатність суб'єкта (правосуб'єктність); б) закріплені за ним законодавством права й обов'язки; в) гарантії цих прав й обов'язків; г) відповідальність за неналежне виконання покладених на суб'єкта обов'язків.

Транспортна правосуб'єктність як особлива властивість визнана законодавством за суб'єктами транспортного права, означає, що за наявності певних умов (досягнення конкретного віку для громадян; госпрозрахункової або майнової, оперативної відокремленості — для організацій) вони здатні бути суб'єктами у сфері транспортних правовідносин, мати права й обов'язки, а також можливість своїми діями здобувати суб'єктивні права й обов'язки, що становлять зміст транспортних правовідносин.

Суб'єктивні права й обов'язки, що безпосередньо випливають із закону, становлять ядро правового статусу суб'єкта транспортного права. Вони звичайно, фіксуються в основних нормативних актах транспортного законодавства України (ПК України, Устав залізниць України тощо). Ці права й обов'язки називаються статутними.

Отже, правовий статус суб'єкта транспортного права становлять загальні для всіх суб'єктів норми, наприклад, про право на заняття господарською діяльністю, використання найманої праці тощо. Поряд із загальними нормами, правовий статус суб'єкта транспортного права поєднує значну кількість норм права, які реалізуються тільки цим суб'єктом, наприклад, правові основи здійснення транспортно-експедиторської діяльності, правила здійснення перевезень, закріплені у законодавстві, адресовані тільки цим суб'єктам транспортного права.

Зміст правового статусу суб'єктів транспортного права поряд із правосуб'єктністю та статутними правами й обов'язками доповнюють гарантії здійснення прав і відповідальність за неналежне виконання обов'язків. Гарантії й відповідальність надають правовому статусу необхідну визначеність і стабільність, без чого взагалі неможливо говорити про дійсне правове положення суб'єктів транспортного права. Гарантії статутних прав і відповідальність за невиконання статутних обов'язків, будучи юридичними категоріями, завжди виражаються у формі правових норм, які або сприяють (заохочують) оптимальній свободі дій суб'єктів з реалізації своїх прав, або впливають на суб'єктів шляхом застосування до них санкцій, якщо вони не виконують або неналежним чином виконують свої обов'язки.

Суб'єкти транспортного права поділяються на дві групи: фізичні особи й юридичні особи. В основу такого розподілу покладені як розходження у вираженні волі й інтересів, так і в наборі повноважень суб'єктів — багато повноважень фізичних осіб властиві тільки їм і зовсім не властиві організаціям і навпаки, наприклад, право скарги, право й обов'язок мати устав організації.

Фізичні особи як суб'єкти транспортного права є родовою категорією й охоплюють три види суб'єктів: громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства. В основу розподілу цих видів покладений ступінь зв'язку особи з державою та похідний від цього обсяг прав й обов'язків особи: у громадянина України один обсяг правового статусу, в особи без громадянства, навіть якщо вона проживає на території України, інший обсяг, в іноземного громадянина на території України — третій.

Окреме місце в цій категорії суб'єктів належить посадовим особам та пасажирам, особливий правовий статус яких прямо передбачений чинним транспортним законодавством.

Під посадовими особами у транспортному процесі розуміють осіб, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно або тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розподільчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями (наприклад, начальник порту, начальник автотранспортного підприємства, начальник станції, начальник вокзалу тощо).

Під пасажиром у транспортному праві розуміють фізичну особу, яка користується будь-яким видом транспорту на підставі особистого проїзного документа або є членом організованої групи осіб, яка має право на проїзд на підставі придбаного групового проїзного документа.

Юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права поділяють на види та групи.

Залежно від форми власності юридичні особи поділяються на державні, комунальні та приватні.

Державні транспортні організації виконують завдання, функції й повноваження, доручені їм державою, базуються на державній власності й управляються державою. До державних організацій належать органи держави (законодавчої, виконавчої влади тощо), державні транспортні підприємства й установи (ДП «Міжнародний аеропорт «Запоріжжя», ДП «Київський авіаційний завод «АВІАНТ», ДП «Завод 410 ЦА», вертодром «Ялта», ДП «Укрводшлях», ДП «Укрспецобладнання» тощо).

Управління комунальними організаціями здійснюють виконавчі органи районної або обласної ради. Ця група підприємств базується на майні, яке перебуває в комунальній власності відповідної територіальної громади. До комунальних підприємств належать: КП «Міжнародний аеропорт «Донецьк», КП «Міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни), Міжнародний аеропорт «Луганськ», Луганське обласне комунальне підприємство тощо.

Транспортні організації приватної форми власності на сьогодні є найбільш поширеним видом суб'єктів транспортного права. Цей вид суб'єктів складається з фізичних або юридичних осіб і базується на майні, що перебуває в приватній формі власності. Такими підприємствами є: ТОВ «Аеропорт «Херсон», ВАТ «Авіакомпанія Дніпроавіа», ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», ЗАТ «ШТЕРТРАНС» тощо.

Залежно від національної приналежності юридичні особи поділяють на:

— українські;

— іноземні;

— змішані.

Так, наприклад, відповідно до ст. 131 КТМ України перевезення між портами України здійснюються суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором, за умови одержання на це дозволу Міністерства транспорту та зв'язку України.

Відповідно до ст. 59 ПК України повітряним перевізником можуть бути не тільки українські, а й іноземні повітряні перевізники.

Ще одним критерієм класифікації суб'єктів транспортного права є поділ за кількісним складом на:

— індивідуальних (пасажири, пішоходи, клієнти);

— колективних (організації та їх структурні підрозділи);

— змішаних (вантажовідправник, вантажоотримувач, перевізник).

Однією з важливих класифікацій суб'єктів транспортного права є їх поділ на групи залежно від місця, яке вони посідають у процесі перевезення. Отже, розрізняють:

— органи державного управління — це суб'єкти управління, які наділені відповідними власними повноваженнями у сфері виконавчої та розпорядної діяльності, під час здійснення якої забезпечуються злагодженість і єдність дій у вирішенні загальнодержавних і міжгалузевих завдань (ВР України, Кабінет Міністрів України, Міністерство транспорту та зв'язку України, Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця), Державний департамент автомобільного транспорту (Укравтотранс), Державна авіаційна адміністрація (Державіаадміністрація), Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот), НАК «Нафтогаз України» та інші державні органи);

— транспортні організації — юридичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку, ціллю діяльності яких є забезпечення внутрішніх та зовнішніх транспортно-економічних зв'язків і потреб населення у перевезеннях (залізниці, автотранспортні підприємства, пароплавства, морські порти);

— споживачі транспортних послуг — фізичні або юридичні особи, які беруть участь у транспортних суспільних відносинах, користуються транспортними послугами для задоволення своїх потреб (вантажовідправник, вантажоодержувач, пасажир тощо).

Підсумовуючи наведене, слід відзначити, що функціонування суб'єктів транспортного права базується на реалізації таких основних принципів: пріоритетність права власності; захист прав власника; рівноправність суб'єктів господарювання; нерозривність прав й обов'язків суб'єктів транспортного права; захист соціально незахищених верств населення; законність дій; адекватна відповідальність за ухилення від вимог нормативно-правових актів; суспільна цілеспрямованість і висока громадська свідомість. Особливості правового статусу суб'єктів транспортного права та їх функціонування розглянемо у наступних підпунктах видання.