- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка.
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Будова системи філософського знання.
- •7. Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи.
- •8. Основні функції філософії.
- •11. Характерні риси стародавньої філософії.
- •12. Антична філософія
- •13. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження.
- •15. Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія.
- •17. Своєрідність філософії українського духу.
- •18. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. „Філософська антропологія” як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. „Філософія життя”: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоаналізу.
- •Неофрейдизм
- •23. Герменевтика як напрямок сучасної філософії.
- •24. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.
- •26. Структура світогляду.
- •27. Історичні типи світогляду.
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •Види матерії
- •29. Основні рівні буття.
- •30. Філософський зміст категорії «матерія».
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •35. Народонаселення як природне явище.
- •Найважливіший показник стану народонаселення – народжуваність. Коефіцієнтами народжуваності є:
- •Теорія зміни ціннісних орієнтацій
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37. Поняття глобалізації та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •40. Інтелект, почуття, пам’ять і воля як здатності людини.
- •41. Основні форми діяльності людини.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини.
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення.
- •46. Феноменологічна концепція свідомості.
- •47. Чуттєве, раціонально-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.
- •48. Поняття і форми суспільної свідомості.
- •49. Рівні і форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме.
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт, об’єкт, мета і ціль, засоби та результати.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •Визначення 'віри' у епістемології
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу
- •54. Проблема істини в теорії пізнання.
- •56. Проблема критеріїв істини.
- •57. Істина і правда.
- •58. Поняття методології.
- •59. Основні форми наукового пізнання.
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62. Поліструктурність мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •64. Об’єкт і предмет філософії історії.
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •1) Епоха кастово-станового суспільства, в яких:
- •66. Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного і соціального у філософії.
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70.Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціальний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації соціуму.
- •73. Рушійні сили та суб’єкти соціального процесу
- •74. Духовність та її призначення.
- •75.Цінності як ядро духовного світу людини.
- •76. Гуманізм філософії.
- •77. Поняття філософії економіки
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди
- •79. Поняття власності та її норми .
- •80. Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81. Політика як явище суспільного життя.
- •82. Поняття політичної системи та її структури.
- •83. Держава - основна складова політичної організації суспільства.
- •84. Правова держава” і „громадянське суспільство”: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86. Масова культура, контркультура, антикультура .
- •87. Поняття цивілізації.
- •Цивилизационные регионы
- •88. Традиції та новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного і загальнолюдського у культурі
- •90. Поняття міжкультурної комунікації
- •Перелік запитань, що виносяться на іспит
- •Соціокультурна зумовленість філософії.
29. Основні рівні буття.
1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблений людиною;
2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;
3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) ду-ховне;
4) буття соціального, яке поділяється на індивідуальне (буття окремої людини в сусп. та в істор.процесі) і суспільне буття. Головні сфери буття – природа, суспільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загальною основою.
Поняття буття, проблеми його філософського осмислення.
Буття - філософська категорія, яка обозначає реальність, яка існує об`єкетивно, поза і незалежно від свідомості людини. Філософське розуміння буття і його співвідношення з свідомістю визначає рішення основного запитання філософії. Є три аспекта проблем філософського буття.
1- Смисл проблеми в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот.
2- Існування всього, що є, було і буде є об`єктивною передумовою єдності світу.
3- Він пов`язаний з тим що світ вцілому і все що в ньому існує є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку всього існування, розвитку і реально представлена в нашій свідомості діями окремих інливідів і поколінь людей.
30. Філософський зміст категорії «матерія».
+ 31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
Спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо). Узагальнюючи здобутки минулих часів, Арістотель у книзі "Метафізика" писав, що "більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що, як останнє, вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, — це вони вважають елементом і початком речей". Якщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р.Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною. І.Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об'єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості. П.Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення. На думку Г.Гельмгольца, матерія — це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини).
Матерія за Декартом – субстанція самоіснуючого буття з її властивостями:
займати певне місце
мати об’єм
бути тривимірною
Ньютон додає до Декартівського визначення матерії ще три атрибути: протяжність, інертність, вага.
Гольбах розуміє під матерією все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін.
Онтологічні складові матерії:
рух та його форми
простір
час
детермінація
Гносеологічні принципи:
а) пізнавальність
б) об’єктивність
в) реальність
Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше. Системність як фундаментальна властивість матерії визначає методологію сучасного наукового пізнання. Розрізняють такі структурні рівні матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорганізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство). Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.
Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст.
Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною. Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об'єктів, зміна їх станів. У світі немає матерії без руху, як нема і руху без матерії. Тому рух вважається абсолютним, на той час як спокій — відносним: спокій — це лише один із моментів руху. Тіло, що перебуває у стані спокою відносно Землі, рухається відносно Сонця. Рух виявляється у багатьох формах. В процесі розвитку матерії з'являються якісно нові і більш складні форми руху. Саме особливості форм руху зумовлюють властивості предметів і явищ матеріального світу, його структурну організацію. У зв'язку з цим можна сказати, що кожному рівню організації матерії (нежива природа, жива природа, суспільство) притаманна своя, властива лише їй, багатоманітність форм руху. Кількість форм руху безкінечна, рух невичерпний за своєю багатоманітністю, як і матерія. Джерело руху — сама матерія. Матерії притаманна здатність до саморуху. Рух матерії — це процес взаємодії різних протилежностей, які є причиною зміни конкретних якісних станів.
Матерії притаманна також здатність до розвитку і саморозвитку. Відповідей на запитання, як світ розвивається, існує багато: міфологічні, релігійні, наукові, ненаукові тощо. За діалектичного розуміння, розвиток — це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового. Розвиток є універсальною властивістю Всесвіту. Це саморух світу та розмаїття його проявів (природа, суспільство, пізнання тощо), самоперехід до більш високого рівня організації. Саморозвиток світу виростає з саморуху матерії. Саморух відображає зміну світу під дією внутрішніх суперечностей. Простір і час — це філософські категорії, за допомогою яких позначаються основні форми існування матерії. Філософію цікавить насамперед питання про відношення простору і часу до матерії, тобто чи є вони реальними, чи це тільки абстракції (феномени свідомості). ГЛейбнщ вважав простір і час лише іменами. Простір — це ім'я, яким позначається координація речей одної відносно іншої. Іменем час позначається тривалість і послідовність процесів. Реально ж простору і часу немає, їх неможливо виміряти.
Такі філософи як Дж.Берклі і Д.Юм розглядали простір і час як форми індивідуальної свідомості, І.Кант — як апріорні форми чуттєвого споглядання, Г.Гегель — як категорії абсолютного духа (це — ідеалістичні концепції), І.Ньютон — як вмістилища. Простір і час мисляться Ньютоном як реальності, але вони ніяким чином не "взаємодіють" із матерією, існують самі по собі. Це — метафізичне розуміння простору і часу.
Сучасна наука розглядає простір і час як форми існування матерії. Кожна частинка світу має власні просторово-часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній і філософський зміст простору і часу.
Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно-історичною діяльністю людини. Змінюється, розвивається суспільство, змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворює пори року, то в межах релігійного світосприйняття час набуває стріло-видної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.
Узагальнюючи історико-філософський досвід осягнення категорій простору і часу, слід вказати на велику кількість їхніх визначень, неосяжне багатство все нових і нових властивостей, їхню дискусійність та гіпотетичність. Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір — це така форма існування матерії, її атрибут, яка характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю та іншими ознаками. Час — це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, яка характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.
Матеріалізм підкреслює об'єктивний характер простору і часу, невіддільність від руху матерії: матерія рухається у просторі і часі. Простір і час, матерія і рух невіддільні. Ця ідея отримала підтвердження у сучасній фізиці.
