67. Поняття суспільного і соціального у філософії.

Для конкретної людини найголовнішим є усвідомлення того, що суспільство — це природно-духовне буття людини, її існування в предметно-соціальному середовищі. Саме такий вимір суспільства найяскравіше демонструють поняття "суспільне", "соціальне". Суспільне — це реальність відносин, які створені людьми в суспільстві. Ця реальність виникає природно, об'єктивно, незалежно від волі і свідомості окремого індивіда. Люди з необхідністю вступають у низку економічних, політичних, культурних, релігійних та інших відносин, бо природно прагнуть задовольнити свої основні інстинкти, природно посіяний інтерес і природно окреслені потреби. Зазвичай, наприклад, під суспільно-економічним процесом розуміється вся та низка відносин між людьми, яка виникає у зв'язку з тим, що люди природно хочуть їсти, пити, одягатись, мати житло тощо. Поряд із природним у суспільному процесі існує нерозривно пов'язане з ним соціальне. Соціальне — це реальність відносин, які створені особистостями в суспільстві. Реальність соціального виникає завдяки соціалізації людини. Тобто природний процес розвитку людини набуває у системі суспільних відносин свого вищого рівня — соціального. Людина в натуральний процес відносин починає вносити корективи особистого плану. Соціальне — те штучне, чим людина намагається виділитись у середовищі собі подібних. Соціальним, наприклад, є не тільки прагнення влади людиною, а й одночасно те, якої і чиєї влади прагне вона чи спільнота, до якої людина належить. А в наведеному вище прикладі стосовно суспільно-економічного соціально-економічне — це не тільки те, що людина хоче їсти, пити, одягатись тощо, а й насамперед, що їсти-пити, як і для кого одягатись, яке мати житло і т. ін. Таким чином, поняття "суспільне" і "соціальне" показують, що суспільство обов'язково трансформується у своєму розвитку в певну форму свого соціального існування, що позначається поняттям "соціум".

68. Основні характеристики суспільства.

Зрозуміти суспільство як об'єктивний про­цес, пізнати закономірності його функціо­нування, розвитку — це головне завдання соціальної філософії.

Термін "суспільство" у філософській, економічній, соціологічній та історичній літературі має щонайменше чотири різних значення.

1. Окреме конкретне суспільство, що є самостійною одиницею історичного розвитку. Прикладом можуть бути суспільства стародавніх Афін, середньовічної Ве­неції, сучасної Болгарії, України тощо. Кожне таке су­спільство є не просто сукупністю людей, а єдиною сис­темою соціальних відносин, цілісним соціальним організ­мом, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів.

2. Та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів.

3. Сукупність усіх соціальних організмів, що існували ж існують на земній кулі, тобто все людство в цілому.

4. Суспільство певного типу взагалі, наприклад, фе­одальне, індустріальне.

В истории социальной философии могут быть выделены следующие парадигмы интерпретации общества:

• Отождествление общества с организмом и попытка объяснить социальную жизнь биологическими закономерностями. В XX веке концепция органицизма утратила популярность;

• Концепция общества как продукта произвольного соглашения индивидов (см. Общественный договор, Руссо, Жан-Жак);

• Антропологический принцип рассмотрения общества и человека как части природы (Спиноза, Дидро и др.). Достойным существования признавалось лишь общество, соответствующее подлинной, высокой, неизменной природе человека. В современных условиях наиболее полное обоснование философской антропологии дано Шелером;

• Теория социального действия, возникшая в 20-е годы XX века (Понимающая социология). Согласно этой теории, в основе социальных отношений лежит установление «смысла» (понимание) намерений и целей действий друг друга. Главное во взаимодействии между людьми — осознание ими общих целей и задач и то, чтобы действие было адекватно понято другими участниками социального отношения;

• Функционалистский подход (Парсонс, Мертон). Общество рассматривается как система.

На думку Платона, суспільство є об'єднанням людей для задово­лення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одно­му. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його про­явом божого творіння. Просвітителі (Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо, Ф.М.Вольтер) та французькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г.Гегель — як реальний процес життєдіяль­ності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. Е.Дюркгейм підкреслює значення розподілу праці. Марксистська соціальна філософія суспільство визначає як сукупність історично обумовлених форм спільної діяль­ності людей. Головною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціальний, полі­тичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки — ось головний висновок марксистської со­ціальної філософії.

Теоретичне уявлення про соціум як систему безпосередньо пов'яза­не з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармо­нійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, ~ дисгармонія яких веде до суттєвих конфліктів і деформацій.

Поняття "сфера суспільного життя" відбиває різнопланові проце­си, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і іде­альні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес людсь­кої життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядаєть­ся нами як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.

На погляд відомих філософів, доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:

а) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію;

б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосун­ки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, рефор­ма, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститу­ти, як партія, держава, суспільні організації;

в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масового ін­формування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутова — охоплює виробництво культурних цін­ностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, по­бутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, ви­ховання тощо.

Американский социолог Э. Шилз выделяет следующие критерии общества:

• оно не является частью более крупной системы;

• браки заключаются между представителями данного объединения;

• оно пополняется преимущественно за счет детей тех людей, которые уже являются его признанными представителями;

• объединение имеет территорию, которую считает своей собственной;

• у общества есть собственное название и собственная история;

• оно обладает собственной системой управления;

• объединение существует дольше средней продолжительности жизни отдельного индивида;

• его объединяет общая система ценностей (обычаев, традиций, норм, законов, правил) которую называют культурой.

Системні параметри, які характеризують суспільство як соціальну систему: Иерархичность Саморегуляция Открытость Информационность Самодетерминированность Самоорганизация.

Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери сус­пільного життя призведе до створення деформованої моделі суспіль­ства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.