Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Етнополітологія 1-90.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
10.09.2019
Размер:
8 Мб
Скачать
☆

59. Особливості українського національного характеру.

Перша спроба виявити сукупність ознак, що складають національний характер українського народу, пов'язана з іменем М. Костомарова. Він вважав за неможливе зводити історію лише до вивчення держави, а народ розглядати як своєрідний будівельний матеріал для неї. На його думку народ не може бути механічною силою держави. Він завжди є живою стихією, тоді як держава є лише певною формою, що оживляється народними прагненнями. Ідеї М. Костомарова пізніше розвинули (у другій половині ХІХ століття) представники так званої народницької школи в українській політичній і історичній науці. М. Костомаровим були виокремлені ті соціальні групи, які, на його думку, уособлюють найтиповіші риси народного характеру. Вивчаючи українські народні пісні, вчений дійшов висновку, що в різні історичні епохи символами українського національного характеру були різні суспільні групи: образ козака (символ воїна, захисника, лицаря з відповідними характерологічними рисами) з часом поступається образові чумака, який символізує перехід від козака до селянина ("за своїми заняттями він мужик, за духом і характером – козак"), а той, в свою чергу, згодом втрачає залишки войовничості й трансформується в образ селянина, в якому "лише в період парубоцтва можна розгледіти колишню відвагу, активність, честолюбство, характерні для першого образу".

У праці "Дві руські народності" вчений здійснив спробу не тільки етнокультурно віддиференціювати Україну від Великоросії, але й окреслити основні риси національного характеру українців. Ідея про "дві руські народності" була не лише ідеєю про різну історичну долю двох народів, а про два різні народи, один з яких є спадкоємцем київської традиції свободи й індивідуалізму, другий – московської традиції авторитаризму й підкорення особи общиною. Отже, автор протиставляє російську общинність, яка знищує особистість, українській персоналістичності. Адже українська громада – це "добровільне товариство людей; хто хоче – належить до громади, а не хоче – виходить з неї", оскільки кожний є незалежною особою. Російський "мір" – це "абстрактний вислів загальної волі, котра проковтує особисту самостійність кожного". Вчений підкреслював, що у росіян панує практичний розум, а вукраїнців "вільна стихія", яка часто "призводила або до розладу суспільних зв'язків, або до водоверті думок, що спонукали народне історичне життя". Дослідження М. Костомаровим специфіки національних характерів українців і росіян базувалося на порівняльному принципі і мало не тільки описовий характер. Автор зробив спробу пояснення психологічних особливостей народного духу, віддаючи перевагу географічним та історичним чинникам. Саме такими причинами М. Костомаров пояснює самозаглибленість у свій внутрішній світ і дух терпимості українців, а також відсутність у них національної пихатості.

М. Костомаров підкреслює, що в українців переважає поезія, ідеалізм і м'якість, а у росіян – проза, матеріалізм і твердість. Росіян, на відміну від українців, більше визначає нахил "поширити свій край, зростати на чужий кошт, проковтнути сусідів", через це Росію тягне до хитрої політики, до завоювань. Відмінності між українцями та росіянами доволі чітко простежуються і у ставленні до природи, стверджує вчений. Росіянин "мало любить природу; в селянина рідко можна зустріти в городі квіти, які в Україні є в кожному дворі", "у Великоросії багато садів, але це все майже садовина, їх розводять з комерційною метою". "Участь природи у великоруських піснях незначна, в українських – надзвичайно велика; українська поезія не розлучається з природою: природа оживляє її, поділяє з нею радощі й журбу людської душі: трави,

дерева, птаство, звірята, ранок і вечір, весна і сніг – усе дихає, думає, відчуває разом з людиною". У росіян та українців різне ставлення й до жінки: більш матеріалістичне у росіян, і більш духовне в українців. У великоруських піснях жінка рідко возвеличується до свого людського ідеалу, рідко її краса підноситься над матеріальним, рідко описується гідність жіночої душі, зазначає М. Костомаров. В українській поезії жінка до того духовно прекрасна, що й у своєму падінні виказує свою чисту натуру і соромиться свого приниження. У українців домінує мала родина, стверджує М. Костомаров, адже після одруження дітей батьки намагаються відділити їх. Діти, отримавши своє житло, самостійно ведуть господарство, а їхній зв'язок з батьками

має винятково "почуттєвий характер". У росіян же домінує велика родина. Після одруження діти живуть з батьками, майно не ділиться, і почуття приватної власності є незначним. В українській родині не тільки дорослі члени сім'ї не вдягають одяг іншого, але навіть у дітей є свій власний одяг. У росіян часто навіть дві сестри не знають, кому з них належить кожух, а про власний одяг у дітей взагалі не йдеться, зазначає М. Костомаров