72. Методи вирішення етнополітичних конфліктів, роль у цьому владних структур

Антонюк стр 393-395

Форми регулювання конфліктівВрегулювання етнополітичних конфліктів — процес склад­ний і вимагає пошуку нового, компромісного для усіх конфлік­туючих сторін балансу інтересів, що задовольняли б супротив­ників.Багатоаспектний характер етнополітичних конфліктів обу­мовлює різноманітність шляхів їх розв'язання. Вчені-етнокон- фліктологи в основному сходяться на таких етапах вирішення конфліктів.

Перший — це прийняття стратегічних рішень, спрямованих на попередження та нейтралізацію кризових явищ у міжнаціо­нальних і міжетнічних відносинах на базі завчасного створен­ня правових, політичних, соціально-економічних тощо умов з метою їх цивілізаційного розвитку.

Загальнодержавними найважливішими діями щодо запобі­гання етнополітичним конфліктам можуть бути:

- створення політико-правової бази, зорієнтованої на забез­печення рівності прав громадян;

- забезпечення етнонаціональним меншинам доступу до політичного впливу в усіх сферах суспільного життя;

- періодична модернізація механізму державного регулю­вання етнонаціональних процесів на різних рівнях;

- вирішення проблем облаштування та соціальної адапта­ції осіб, які повертаються з місць депортації;

- розв'язання нагальних соціальних потреб біженців і міг­рантів;

- створення інформаційної системи моніторингу прогнозу­вання й оцінки розвитку етнополітичних та міжетнічних проблем, розробка інструментарію їх завчасного поперед­ження та ін.;

- уникнення вирішення міжетнічних суперечностей за до­помогою силових методів.

На ескалацію етнополітичного конфлікту визначальний вплив мають "конфлікто генні фактори": поліетнізм усього людства та більшості держав світу; існування різноманітних форм етносоціальної організації народів (від розвинених націй до невеликих народностей та етнічних груп); недостатність правового захисту етнонаціональних меншин у поліетнічних державах; відсутність державних гарантій у забезпеченні й за­доволенні етнічних потреб і запитів; міграційні та еміграційні процеси; формування та протистояння політичних чи громад­ських рухів за етнічною ознакою тощо.

Другий етап розв'язання етнополітичного конфлікту перед­бачає здійснення заходів, спрямованих на його врегулювання, шляхом як силового, політичного, економічного впливу на його учасників, так і засобами дипломатичних переговорів.

Серед них ефективними можуть бути такі:

- надання національно-культурної, національно-територіаль­ної, національно-персональної автономії тим етносам, які цього домагаються чи потребують

- здійснення соціально-економічної політики, спрямованої на підвищення життєвого рівня відсталих регіонів, наро­дів та етнічних груп;

- розширення та удосконалення культурної інфраструктури з урахуванням потреб етнокомпонентів поліетнічного су­спільства;

- збільшення квот в органах влади для представників кон­фліктуючих сторін;

- залучення третьої сторони, так званого третейського суд­ді (міжнародної організації, держави чи групи держав);

- залучення громадськості.

Під час проведення дипломатичних переговорів сучасна кон- фліктологія передбачає ряд дієвих засобів розв'язання етнопо­літичного конфлікту.

1.У центр переговорного процесу мають ставитись ті питан­ня, що спричинили конфлікт.

2.Супротивні сторони конфлікту мають прагнути до знят­тя психологічної і соціальної напруги, демонструючи взаємну повагу одне до одного.

3.Учасники конфліктуючих сторін мають створити атмо­сферу відкритого рівноправного обміну думками, публічного об­говорення взаємно незручних питань.

4.Конфліктуючі сторони мають прагнути до компромісу, який передбачає взаємні поступки, або поступки слабшій сторо­ні, або тій стороні, яка зуміла обґрунтовано довести свої вимоги тому, хто добровільно відмовився від частини власних вимог.

Під час третього етапу розв'язання етнополітичного конфлі­кту приймаються рішення, пов'язані із одноразовими діями, спрямованими на недопущення розростання етнополітичного конфлікту. їх спектр може бути найрізноманітніший: нейтра­лізація "бойовиків"; охорона життєво важливих об'єктів; орга­нізація прийому та розміщення біженців; відновлення зруйно­ваних комунікацій; посилення інформаційно-роз'яснювальної роботи; введення надзвичайного стану на території, яка втягну­та в конфлікт; розпуск незаконних збройних формувань; забо­рона окремих організацій тощо.

Усі способи врегулювання етнополітичних конфліктів мож­на звести до трьох варіантів:

- повна перемога однієї сторони над іншою, тобто вирішен­ня конфліктної ситуації з позицій сили;

- поразка конфліктуючих сторін, коли ні одна з них не отримала помітної перемоги над іншою. У цьому разі су­противні сторони змушені для врегулювання конфліктної ситуації звертатися до посередників (третейського судді), шукати компромісне вирішення проблеми, яке зазвичай лише тимчасово задовольняє дві сторони;

можливий і такий варіант розв'язання конфлікту, коли досягнутий консенсус між супротивними сторонами у ви­гляді угоди з основних питань і встановлення конструк­тивної взаємодії.

Висновок до конфлікту етноп-го

1. Етно політичні конфлікти — це такий тип конфліктів, який відбувається в етнополітичній сфері і характеризується певним рівнем організованої політичної дії, незбіганням і зіткненням етнічних, національних та державних цінностей, інтересів і цілей, участю громадських рухів, наявністю масових безчинств, сепаратистських виступів і навіть громадянської війни, процесом зняття суперечностей, у яких протистояння відбувається по лінії етнічної спільності.

2. Для етнополітичного конфлікту, на відміну від інших ти­пів конфліктів, характерні більший рівень, масштаб, гострота, сфера виникнення, а також труднощі його врегулювання.

3. Суб'єктами етнополітичних конфліктів є люди (особи), які виявляють почуття національно-політичного самоусвідомлення та етнічної спільності між собою; етноси, нації, корінні народи, етнонаціональні меншини; етнонаціональні організації, об'єд­нання; держава та її політичні інститути.

4. Об'єктами етнополітичних конфліктів виступають мате­ріальні і духовні цінності учасників конфлікту (земля, людсь­кі та природні ресурси, культура, мова тощо), політична влада.

5. Науковці виділяють ряд основоположних теоретичних під­ходів, які застосовуються при аналізі розвитку національних ру­хів, що призводять до виникнення етнополітичних конфліктів:

а) неомарксистський (трактує активізацію національного руху як реакцію на нерівномірність економічного розвитку в умовах капіталізму);

б) модернізаційний (виходить з того, що процес модернізації змінює суспільства так, що змінюється і природа етнічних іден­тичностей);

в) культурно-плюралістичний (ґрунтується на постулаті про те, що міжетнічний конфлікт виникає тоді, коли групи із ціля­ми, які взаємно не збігаються (наприклад, із відмінними цінно­стями або соціальними структурами), намагаються співіснува­ти в єдиному суспільстві);

г) статусно-груповий (розглядає етнічні групи як розширені родинні кластери, функції яких аналогічні тим, які виконують сімейні зв'язки й обов'язки);

ґ) раціоналістичний (базується на тезі, що при обранні моде­лі поведінки індивіди співвідносять потенційні негативи і по­зитиви такої поведінки).

6. Причини етнополітичних конфліктів: етнотериторіальні спори та претензії; боротьба етнічної групи за відродження і розвиток власних духовно-культурних цінностей; конкурентна боротьба за ресурси та власність і зміни у системі розподілу праці; порушення прав національних меншин, дискримінація етнічних груп; прагнення інтелектуальної еліти змінити полі­тичний статус етнічної території, обсяг власних повноважень; історичні події негативного характеру;

7. Для ескалації етнополітичного конфлікту характерна стадіальна динаміка: передконфліктна, конфліктна стадії та стадія врегулювання етноконфліктної ситуації.

8. Класифікувати етнополітичні конфлікти можна: за харак­тером дії конфліктуючих сторін (ненасильницькі і насильни­цькі); за основними цілями та змістом вимог (статусні інсти- туціональні конфлікти в союзних республіках колишнього СРСР, що переросли у боротьбу за незалежність; статусні кон­флікти в союзних й автономних областях, які виникли в ре­зультаті боротьби за підвищення статусу республіки або його отримання; етнотериторіальні; міжгрупові (міжобщинні)); за особливостями супротивних сторін (між етнічною групою і державою; між етнічними групами); за сферами проявів та причинами виникнення (етнотериторіальні, етноекономічні, ет- ноісторичні, етнокультурні, етноюридичні, етнопсихологічні, ет- ноідеологічні).

Є три етапи розв'язання етнополітичного конфлікту: 1) прийняття стратегічних рішень, спрямованих на попере­дження та нейтралізацію кризових явищ у міжетнічних і між­національних відносинах; 2) здійснення заходів, спрямованих на врегулювання конфлікту шляхом як силового, політичного, економічного впливів на його учасників, так і засобами дипло­матичних переговорів; 3) здійснення одноразових дій, націле­них на недопущення розростання конфлікту.