37. Фольклористична діяльність Сумцова

 Етнограф, літературознавець, педагог, просвітитель М.Ф.Сумцов належить до тих небагатьох представників передової української і російської інтелігенції, чиї професійні інтереси ніколи не замикалися на сфері чистої науки, відірваної від життя, від потреб суспільства. Як вчений-інтернаціоналіст він багато сил та енергії віддав справі відродження української національної культур зміцненню російсько-українських і міжслов'янських зв'язків. Потрібно було мати неабияку громадянську мужність, щоб висловлювати інтернаціоналістські переконання у роки Першої світової війни, коли офіційна преса була переповнена патріотичними лозунгами про незламність російського духу. Саме в цей час М.Ф.Сумцов дав публічну відсіч співробітнику «Російської думки» Д.Мурєтову, який надрукував її сторінках дослідження під назвою «Етюди про націоналізм». Мужній вчений влучно визначив їх як «етюди про людиноненависництво», наскрізь пройняті великодержавним шовінізмом.

В умовах утвердження національного менталітету, розбудови української держави, гостро постає проблема теоретичного дослідження тих історичних процесів, котрі через відомі ідеологічні причини деформувалися не лише в багатьох наукових працях, а й у свідомості кількох поколінь. Важливим у цьому контексті є з’ясування ролі певних визначних постатей – пасіонаріїв, які зробили вагомий внесок у формування національної культури. До таких сподвижників вітчизняної науки належить М.Ф.Сумцов, великий науковий доробок якого привертає увагу українських і зарубіжних фольклористів, літературознавців, етнологів.

М.Сумцову належить зачинання різних напрямків у дослідженні народної культури родинного та календарного обряду поезії, казкової і легендарної прози, зокрема демонології, ономастики тощо. Синкретичний метод вивчення генези народних звичаїв, словесного моделювання у контексті народної психології, історичних обставин в Західній Європі, започаткований фактично з середини ХІХ століття (Е.Тайлор, К.Юнг та ін.), продовжив свій розвиток на Україні у працях О.Потебні, М.Сумцова, М.Драгоманова, М.Максимовича, О.Бодянського та ін.

Творчість М.Сумцова відзначається широким науковим діапазоном. Коло його наукових зацікавлень охоплює фольклористику, етнографію, літературознавство, мовознавство, краєзнавство, археологію, мистецтвознавство тощо.

М.Сумцов як учений-етнолог, фольклорист, мабуть, чи не найяскравіший представник культурно-історичного напрямку української фольклористики, бо його етнопсихологічні та історико-генетичні дослідження засвідчують широту масштабів наукових інтересів ученого, його причетність до “живого” народно-етичного слова, магічного дійства та міфологічного мислення, притаманного українському етносу.

38. Фольклористична діяльність Франка (погляди)

Іван Франко – вчений широкого діапазону – письменник, літературознавець, лінгвіст, етнограф, фольклорист. Імпульс до такої титанічної роботи йому давало насамперед тісне спілкування з народом. “Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов’язку віддати працю свого життя тому простому народові”, – сказав І. Франко на вечорі, присвяченому 25-літтю його літературної діяльності.

Однією з важливих ділянок праці вченого була фольклористика. Без народнопоетичних скарбів (пісень, приповідок, казок, оповідань, легенд, переказів та ін.) Франко не став би таким багатогранним письменником. Його захоплював тонкий ліризм пісень, їх тональне багатство, відшліфованість приказок, мудрість казок, легенд.

Початком діяльності Франка фольклориста вважаються згадувані вже дві рукописні збірки народних пісень, які він почав записувати від матері, коли був гімназійним учнем у Дрогобичі. Про це сам Франко писав згодом у листі до М. Драгоманова: “Ще в нижчій гімназії я почав збирати пісні народні, спершу від моєї матері, а опісля і в Дрогобичі розпитував свідущих людей (ремісників і т. і.), так що швидко мав мілко списані два товсті зшитки, вміщаючі 800 номерів, правда, в значній часті, коломийок. Менший зошит я послав у “Просвіту” і опісля случайно віднайшов його в третіх руках, а більший таки в Дрогобичі у мене пропав”. Окремі фіксації датуються 1868 р., коли Франкові було всього 12 літ. Хоча він почав записувати від мами уже в десятирічному віці. Сам поет вважав цей час початком своїх фольклористичних зацікавлень, у листі до польського вченого Коперніцького від 27 грудня 1883 р. Франко писав: “Займаючись більше 12 років збиранням етнографічних матеріалів, а тепер також порівняльними студіями над етнографією слов’янською, і передусім українською, нагромадив я дотепер досить значну кількість цікавих матеріалів (пісень, оповідань, приповідок, анекдотів, вірувань, забобонів і подібних)”

У 80-х роках Франко став організатором фольклорно-збирацької роботи в “Етнографічно-статистичному кружку”, який почав діяти восени 1883 р. у Львові при студентському товаристві “Академічне братство”. До збирацької роботи залучали багато молоді не тільки зі Львова, а й з інших теренів, оскільки одним із головних завдань гуртка було “збирання матеріалу з народу”, “періодичні екскурсії в різні сторони краю”.

Вміло організовував І. Франко й етнографічно-статистичну роботу. М. Драгоманов іноді радив, якими справами мав би займатися новостворений гурток, і яку для цього варто роздобути літературу. Зокрема він пропонував сконцентруватися на дослідженні земельної власності в Галичині і форм кооперації. Незадовго після виникнення гуртка, Франко писав до М. Драгоманова: “Надіюсь, що з весною, одна з перших екскурсій нашого кружка піде до Синевідська (нині Сколівський район на Львівщині), щоб вислідити докладно відносини, життя і погляди тої одинокої в нашім краї торговельної спілки-осади. Надіюсь відтам много цікавого” Як голова Етнографічної комісії, створеної у травні 1898 р., І. Франко розгорнув активну організаторську та збирацьку роботу. Влітку 1900 р. він відбув кілька екскурсій, здебільшого шукаючи матеріал для збірки галицьких народних приповідок, яка готувалася до друку як десятий том “Етнографічного збірника”, а також матеріал для збірки колядок і щедрівок. Найважливіша з тих екскурсій була до села Довгого Стрийського повіту, де він одержав багату і гарну рукописну збірку щедрівок, які записав ще у 1860-х рр. О. Кобринський. Під час цієї експедиції найбільше зібрав приповідок у с. Завадові і Голобутові Стрийського повіту, а також у Коломиї, Тернополі, Збаражі і Львові