5. Відьмацтво та знахарство як складова фольклору та світової системи

Чаклуни в легендах умовно поділені на «добрих» і «злих»: одні насилають зло, інші його знешкоджують, відвертають від свого роду-племені, але за своїми функціями та діями однакові. Найнебезпечнішим вважався чужоплемінний чаклун (можливо, саме його називали «ворожбит», від «ворог», чаклун ворожого племені). Його дії протистояв знахар (той, хто знає задуми, наміри, способи відвороту). Він виконував роль охорони племені (хоч для іншого племені був «ворожбитом») і мав свої функції: завжди був дружбою нареченого під час сватання дівчини із чужого племені, відвертав від нього поганий вплив чужих ворожбитів (тому дружко — друг проти ворогів).

Цікаво, що у легендах знахар, який допомагає людині позбутися «нечистої сили», у жодному із відомих сюжетів не вступає з ними у протиборство, а, навпаки, «співпрацює з ними, часто підкоряється їх волі, іде на різні компроміси». Будучи «добрим» до своїх одноплемінників, він може завдати шкоди чужим, насилати на них хвороби.

Слова на означення різних видів чаклунів характеризують людину з точки зору езотеричних знань чи вмінь. Подібними до «знахар» (від «знати») є «відьмак», «відун», «відьма» (від старослов´янського «ведать» — знати). Це чаклуни-провидці, які знають минуле, теперішнє і майбутнє, радять, як діяти у різних обставинах; «хмарники», «градобури» наганяють або відводять дощові чи градові хмари, «химородники» (циганське слово, що означає «коваль», людина що має справу з вогнем) — чаклуни, що опанували якийсь фах і з його допомогою роблять темні справи.

Усі чаклуни відрізняються силою впливу. Найбільш посвячені в закони магії здатні перетворювати людей у тварин і самі за цю фантастичну здатність змушені піддаватися метаморфозі, вони є перевертнями. Інші можуть насилати хворобу, передбачати майбутнє, відкривати будь-які замки розрив-травою. Трапляються й такі, що володіють гіпнозом, здібністю ілюзіоніста чи магічними предметами, як, наприклад, інклюзники, що мають нерозмінний карбованець.

За народними уявленнями чаклуни поділяються на природжених і навчених. Найпоширеніший шлях народження чаклуна — у третьому поколінні позашлюбна дитина. Також побутувала думка, Що чаклуном можна стати мимоволі, перебравши магічну силу і знання від помираючого чаклуна. Ряд сюжетів присвячено долі «невільних» чаклунів. Наприклад, легенди про «дводушника», який перекидається вовком чи дощовою хмарою і завдає мимоволі багато щкоди. Як правило, після того він сам мучиться, а ті, кому він заподіяв зло, прощають йому (чи навіть співчувають), бо розуміють, що він зробив це не з власної волі. Причини, чому він змушений так Діяти, завжди замовчуються. Багато легенд присвячено темі позагробного життя чаклуна, над яким після його смерті знущаються чорти, які допомагали йому вершити темні справи за життя.

6. Гоголь і фольклор

Фольклор – невід’ємна частина народної духовної культури, усна народна творчість і знаходиться у витоків і основ культурної міфотворчості. Фольклор, по суті, є наступною після міфу сходинкою розвитку художнього пізнання людиною навколишнього світу, і разом з тим першою художньою системою, де закріплювалися форми творчого переосмислення міфологічних структур. Тож звертання художників до фольклору було певною мірою і звертанням до міфу, свого роду творчою апеляцією до істинного, універсального, вічно-буттєвого тощо. Збережені фольклорні та міфологічні образи в творах письменників дають можливість вивчити їх на науковому та літературному рівнях. Вплив глибинних пластів народної культури, які виросли в міфологічних казках й легендах з’явились в підсвідомому світосприйнятті письменників.

У прозі М. Гоголя простежуються фольклорні витоки багатьох деталей та мотивів. До матеріалу народної творчості він підходив як митець, що розвивав та трансформував фольклорні мотиви, збагачуючи їх своєю художньою фантазією. Спираючись на фольклорні традиції він створив образ духовно багатого народу, яскраві національні характери.

Фантастичні образи можуть допомагати людині або намагаються завдати шкоди. Вони з’являються тоді, коли герой або інші персонажі певного твору досягають бажаної мети або потрапляють у безвихідь. Письменник висвітлює справжню реальність у формі фантастики. Фольклор для Гоголя виступає формою народної пам’яті й народних знань, що зберігають живі традиції побуту та історії українців. Це тим більше прикметно, оскільки, як доводять дослідники-гоголезнавці, Гоголь відтворював фольклорні моделі на рівні творчої підсвідомості, без грунтовного знайомства з фольклорною традицією. Гоголь швидше інтуїтивно відчував фольклор, а збирання і вивчення уснопоетичного матеріалу розпочалося уже після написання “Вечорів”.

Народна уява і фантазія у Гоголя часто вкрапляється у сцени реального українського побуту. Скажімо, на тлі широкої картини веселого ярмарку, торгу селян з циганами, в життя людей проникає страх, викликаний легендою про „червону свитку“; змалювання колядок хлопців і дівчат змінюється сценою польоту Вакули верхи на чортові за черевичками до цариці. Реальне і вигадане співіснують в художньому світі письменника, народжуючи особливе гоголівське художнє світовідчуття.