Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Усна_народна_творчість.Відповіді.doc
Скачиваний:
37
Добавлен:
11.09.2019
Размер:
670 Кб
Скачать
☆

14. Казкова проза. Характеристика

Український народний епос у сучасній фольклористиці умовно поділяється на дві великі групи — прозу казкову та неказкову (історичну). Основним принципом такого поділу є функціональність жанрів: у першій групі (до неї відносяться казки, небилиці, анекдоти, притчі) домінує естетична функція, у другій (легенди, перекази, народні оповідання) головна функція — інформативна. Такий принцип класифікації відстоюють В. Пропп, К. Чистов, І. Березовський та ін.

Казковий епос як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Термін «казка» вперше вжито у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь речения» (1596) поряд з поняттями «баснь», «байка», а пізніше — в подібному значенні у словнику Памви Беринди «Лексшонъ славенороескій і именъ толъкованіє» (1627). Таким цей термін увійшов згодом у фольклористику.

Казка — це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію (в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра).

Однак основною ознакою казки є її невідповідність з оточуючою Дійсністю (ця невідповідність відмінна від тої, що є в героїчному епосі — нереальне тут постає як гіперболізація; чи у баладах — незвичайне тут подається як потенційно можливе, згодом — як символ). У казках чарівне сприймається як магічне, «зачароване».

15. Жанри весняного циклу. Характеристика

У давнину твори, що виконувались у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс — зазеленіти, траву — прорости, посіви — піднятись, квіти — розцвісти. Вони супроводжувались імітативно-магічними рухами або танцями.

Відповідно до основних обрядових дійств, можна виділити такі жанри народної словесності: веснянки, гаївки та волочебні пісні. Дехто з дослідників не розмежовує їх, розглядаючи як єдиний жанр пісень, якими супроводжувались весняні дійства. Незважаючи на те, що у процесі побутування вони справді майже зливаються, але в минулому мали ряд диференційних ознак, тому будемо їх розглядати окремо.

Веснянки — це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею.

Веснянки виконувались упродовж усіх свят весняного циклу, спеціально не приурочувалися до певного конкретного дійства, або ж цей зв´язок втратився. Тому термін «веснянка» часто використовується як загальне означення всіх жанрових різновидів цього періоду. Оскільки весняні містерії пов´язувалися з культом померлих предків та анімістичними уявленнями, то веснянки, як правило, виконувались на могилах, роздоріжжях, клинцях.

Різновидом веснянок є гаївки — твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. С. Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі». Він відстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що «гаївка» походить від «гай» — місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси — часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше.

В усіх жанрах весняного циклу, як у календарно-обрядовій творчості в цілому, поєднувалися архаїчні елементи з новими, прадавні погляди та вірування збереглися до нашого часу на рівні символів та образів. «Багатство руху, тісне об´єднання музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в весняних грах і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості...».