2. Поняття та ознаки державного управління.

Державне управління - це нормотворча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади з метою владно-організуючого впливу на відповідні суспільні відносини і процеси в економічній, соціально-культурній та адміністративно-політичній сферах, а також внутрішньо-організаційну діяльність апарату всіх державних органів щодо забезпечення належного виконання покладених на них завдань, функцій і повноважень.

Ознаки державного управління:

1. Загальнодержавний характер, оскільки воно охоплює найважливіші сторони життя держави і суспільства

2. Спрямованість на виконання Конституції та законів України (підзаконна діяльність)

3. Юридично-владний, розпорядчий характер

4. Організаційний зміст, за допомогою якого досягають регулювання й координації спільної праці людей

5. Активність і цілеспрямованість, має безпосередніми об’єктами свого впливу галузі економічного, соціального і адміністративно-політичного будівництва

6. Безперервне та постійне здійснення.

3. Поняття і види адміністративно-правових норм.

Адміністративне право як самостійну галузь права становить сукупність норм. Вони мають назву адміністративно-правових. Адміністративно-правові норми забезпечують регулювання суспільних відносин у різних сферах публічного, тобто державного і самоврядного, управління з пріоритетною орієнтацією на забезпечення реалізації та захисту прав і свобод громадян.

В юридичній літературі існують різні варіанти визначення поняття адміністративно-правових норм. Серед найтиповіших визначень наведемо деякі, які містяться у навчальних виданнях російських та українських вчених-адміністративістів.

Б. М. Лазарев: нормою адміністративного права є встановлене державою правило, яке покликане регулювати відносини у сфері державного управління і реалізація якого, як і норм інших галузей права, підкріплюється на випадок невиконання примусовою силою держави¹. В. М. Манохин: норми адміністративного права — це встановлені компетентними органами, суворо визначені, забезпечені заходами державного примусу правила поведінки учасників державного управління².

Д. М. Бахрах: адміністративно-правові норми можна розуміти як встановлені або санкціоновані державою правила, котрі регулюють відносини у сфері державного та муніципального управління, реалізація яких при невиконанні забезпечується державним примусом¹.

В. В. Богуцький: адміністративно-правова норма — правило поведінки, яке встановлене державою (Верховною Радою України, органом виконавчої влади) з метою врегулювання суспільних відносин у сфері державного управління. Норми адміністративного права визначають межі належної, допустимої або рекомендованої поведінки людей, діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, а також підприємств, установ, організацій і трудових колективів у сфері виконавчої влади².

І. П. Голосніченко: адміністративно-правова норма являє собою обов'язкове, формально визначене правило поведінки, що встановлено та охороняється Українською державою для організації та регулювання суспільних відносин, які виникають, розвиваються та припиняються в процесі здійснення державної виконавчої влади та відповідальності у сфері управління за незначні правопорушення³.

Нормам властиві загальні риси, притаманні нормам інших галузей права. Зокрема, вони: встановлюються, санкціонуються чи ратифікуються державою і тому мають державно-владний характер; є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двохсторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, а й обов'язки учасників правовідносин; визначають певні варіанти поведінки; їх дотримання забезпечується шляхом як юридичного примусу, так і застосування різноманітних організаційних, роз'яснювальних, стимулюючих та інших заходів. Водночас нормам адміністративного права притаманні певні особливості, які відрізняють їх від норм інших галузей права.

По-перше, предметом їх регулювання є суспільні відносини у сфері функціонування управлінських інститутів публічної влади, а відповідно метою цих норм є забезпечення як організації та впорядкованості дій суб'єктів виконавчої влади, місцевого самоврядування, деяких інших суб'єктів управлінської діяльності, так і умов для реалізації і захисту прав і свобод громадян, щодо яких ця діяльність здійснюється.

По-друге, переважна більшість норм адміністративного права має імперативний характер, адже одна із сторін у відносинах, що регулюються зазначеними нормами, завжди є носієм владних (державних або самоврядних) повноважень, тому для цих відносин характерне одностороннє волевиявлення носія цих повноважень. Ця імперативність виражається:

а) у прямому приписі, що зобов'язує суб'єкта діяти тільки певним чином та неможливості зміни умов норми за його волевиявленням;

б) у можливості суб'єкта обирати варіант поведінки лише із передбачених у нормі таких варіантів;

в) у можливості застосування примусової сили держави у випадку недотримання правил, встановлених нормою.

Водночас інша частина норм адміністративного права має ознаки диспозитивності. Вона полягає у наданні суб'єкту, що не наділений державно-владними повноваженнями, права діяти за своїм вибором, хоча в загальних межах, визначених нормою. В цілому такими нормами встановлюються межі як належної (необхідної), так і дозволеної (можливої) поведінки. Адміністративно-правова норма встановлює таку поведінку шляхом закріплення, які дії можна вчиняти {дозволи), від яких слід утриматися (заборони), які вчиняти необхідно (приписи). Причому суб'єкти адміністративно-правових відносин повинні виконувати приписи і заборони, встановлені адміністративно-правовою нормою, під загрозою можливості застосування до них примусових заходів з боку держави.

По-третє, для адміністративно-правових норм у багатьох випадках характерне пряме застосування адміністративних санкцій за правопорушення, адже адміністративна (а тим більше дисциплінарна) відповідальність настає найчастіше у позасудовому порядку.

По-четверте, адміністративно-правові норми часто встановлюються у процесі реалізації повноважень виконавчої влади і безпосередньо її суб'єктами.

Як відомо, «класична» модель будь-якої правової норми передбачає обов'язкову наявність трьох взаємозв'язаних елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.

Значна увага у теорії адміністративного права приділяється класифікації норм адміністративного права. Класифікація норм — це розподіл їх на види (групи) залежно від обраного критерію (ознаки).

Найбільш практично значущою є класифікація видів норм адміністративного права за наступними ознаками.

1. За способом правового регулювання поведінки суб'єктів необхідно розрізняти: норми-завдання, норми-принципи, норми-дефініції, норми установчі, норми загальнокомпетенційні (статусні), норми-доручення, норми-стимули, норми-рекомендації, норми договірні, норми-заборони, норми-санкції, норми-стандарти та нормативи. Ці норми дають можливість створювати різноманітні комбінації для розпорядчого, дозвільного, регламентаційного та інших способів правового регулювання.

0 Норми-завдання містять нормативну орієнтацію розвитку галузей, сфер управління та регулювання, інших об'єктів, а також виступають орієнтиром діяльності суб'єктів адміністративного права. До норм-завдань можна віднести програми, плани, які є нормами тривалої дії.

0 Норми-принципи виражають стійкі сутнісні характеристики як суб'єктів, так і об'єктів управління.

0 Норми-дефініції дають нормативні визначення, обов'язкові для застосування в тексті закону або іншого правового акту.

О Норми установчі характеризуються перетворюючим потенціалом та виражаються у формуванні управлінських структур, фінансово-господарських комплексів.

0 Норми компетенційні окреслюють статус, права, обов'язки та відповідальність суб'єктів адміністративного права. Найчастіше вони містяться в положеннях про органи, посадових осіб.

0 Норми-доручення означають вказівки щодо рішень або дій, вибір яких може бути більш вільним.

0 Норми-стимули заохочують розвиток та діяльність права у тому напрямі, яке вважають важливим та корисним органи, що приймають адміністративно-правові акти.

0 Близькими до них є норми-рекомендації (типу організаційно-методичних, науково-методичних та інших), які містять поради щодо раціональних дій. 0 Своєрідність договірних норм полягає в їх природі як узгоджених норм рівних партнерів з добровільно прийнятими зобов'язаннями.

0 Норми-заборони містять застереження щодо можливих неправомірних дій, норми-санкції — вказівки на заходи відповідальності щодо винних осіб або органів.

0 Норми-стандарти містять техніко-економічні, соціальні, екологічні, технологічні та інші нормативи техніко-юридичного характеру.

2. За регулятивною спрямованістю адміністративно-правові норми поділяються на матеріальні норми та процесуальні норми. Розмежування матеріальних та процесуальних норм має надзвичайно важливе значення для адміністративного права.

Матеріальні норми адміністративного права встановлюють юридичні межі та обсяг правового регулювання, визначають права, обов'язки та відповідальність учасників регульованих суспільних відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. Переважна більшість процесуальних норм адміністративного права сприяє реалізації матеріальних норм, оскільки регламентує процедуру (процес, порядок) реалізації прав та здійснення обов'язків, встановлених матеріальними нормами. Існують і процесуальні норми, котрі мають цілком «автономне» значення, тобто не зв'язані безпосередньо з потребами реалізації матеріальних норм (наприклад, норми, що регулюють процесуальні відносини в адміністративному судочинстві).

Залежно від того, які відносини регулюють процесуальні норми адміністративного права («позитивні» чи відносини, які виникають у зв'язку з правопорушеннями), можна виділити:

- адміністративно-процедурні норми (які забезпечують порядок реалізації норм у сфері публічного управління, внутрішньо-організаційної і контрольної діяльності);

- адміністративно-юрисдикційні норми (які забезпечують порядок реалізації норм щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення чи інше правопорушення, яке перебуває у сфері адміністративно-правового регулювання). Російський учений Ю. О. Тихомиров пропонує додатково виділяти серед адміністративно-процесуальних норм наступні:

- адміністративно-ієрархічні норми, які сприяють розглядуспорів у порядку підлеглості;

- адміністративно-юрисдикційні з використанням судових процедур (цю групу норм виділяють прихильники такої точки зору за аналогією з цивільним та кримінальним процесуальним правом);

- функціонально-процесуальні, присвячені порядку діяльності у певній сфері (вони регламентують «позитивну» діяльність суб'єктів управління);

- регламентні, які вводять організаційні регламенти, розпорядки, правила.

3. За формою припису (деякі автори називають цей критерій інакше — за юридичним змістом, за формою вираження²), виділяють наступні види норм:

- зобов'язуючі (приписні), що містять юридичну вказівку діяти

відповідним чином у передбачених нормою умовах; 0 забороняючі (категоричні, імперативні), що містять заборону на вчинення тих чи інших дій в умовах, які визначаються даною нормою. Заборони можуть мати загальний або спеціальний характер;

- уповноважуючі (дозволяючі, дозвільні, диспозитивні), що передбачають можливість адресата діяти у рамках вимог даної норми на власний розсуд, але з дотриманням правового режиму, нею встановленого. Такі дозволи дають можливість вибору того чи іншого варіанту дії у межах певного правового режиму, який створюється даною нормою;

- стимулюючі (заохочувальні), що забезпечують відповідну поведінку з допомогою певних засобів матеріального або морального заохочення учасників регульованих відносин;

- рекомендаційні, що дають можливість обирати найбільш доцільні варіанти розв'язання певних завдань. Особливість правової природи цих норм у тому, що рекомендації, які містяться у цих нормах, не мають юридично обов'язкового характеру. Такі норми не містять прямих приписів.

5.  За обсягом регулювання (деякі автори називають цей критерій інакше — за ступенем загальності) адміністративно-правові норми поділяються на:

- загальні, які поширюються на всі сфери та галузі державного управління, місцевого самоврядування і які регламентують найбільш важливі питання реалізації публічної влади;

- міжгалузеві, які регламентують ті або інші сфери управлінської діяльності, котрі є загальними або суміжними для всіх галузей державного управління та мають при цьому спеціальний характер;

- галузеві, які регламентують ті або інші сфери управлінських відносин, що виникають у межах галузей, закріплених за органами виконавчої влади галузевої компетенції;

- місцеві, що містяться в актах місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.

6.  За змістом адміністративно-правові норми можна об'єднати у відносно самостійні правові інститути¹. Правовий інститут означає сукупність певних норм, об'єднаних однорідністю врегульованих ними суспільних відносин.

7. За порядком дії у часі, просторі та за колом осіб адміністративно-правові норми поділяються:

- за порядком дії у часі — на: тимчасові; постійні (безстрокові); надзвичайні;

- за порядком дії у просторі — на: норми, які діють на території України, норми місцевого характеру; норми загального і галузевого характеру; норми локального характеру;

- за порядком дії за колом осіб — на: норми, що поширюються на усіх громадян; норми, що поширюються на окремі соціальні групи (військовослужбовців і т. ін.).

8. За повнотою викладених приписів розглядувані норми поділяються на:

- визначені (мають повно викладене правило поведінки);

- відсилочні (викладають правило поведінки неповно, відсилаючи до інших норм або правових актів);

- бланкетні (передбачають, що відповідне правило поведінки встановлюється іншим уповноваженим суб'єктом).

Крім того, адміністративно-правові норми можна поділити:

- за юридичною силою — на: викладені в законах; указах; постановах; рішеннях; наказах тощо. Деякі автори пропонують за вказаним критерієм більш вузьку класифікацію: законодавчі; підзаконні; галузеві (відомчі); локальні¹.