1.1.3. Поняття про мову та мовлення. Літературна мова

Мова – слово багатозначне. Сучасний тлумачний словник так пояснює основне його значення: “1) Мова – це сукупність довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об’єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок” (СУМ, т. 4, с. 768).

Мова – єдина, цілісна складна знакова система: фонем (звуків), морфем (частин слів), слів, словосполучень, речень яка служить засобом спілкування, обміну думками та засобом формування думок.

Отже, мова – засіб спілкування і основна форма національної культури. Вона характеризується єдністю, взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх одиниць, що входять до її складу.

Виходячи з цього визначення, виділяють такі основні функції мови:

а) комунікативна: мова – універсальний засіб спілкування;

б) номінативна: предмети і явища одержують назву;

в) мислетворча: мова – засіб людського мислення: вираження, передачі і творення думки;

г) гносеологічна (виражальна): мова – енциклопедія людського досвіду, у якій накопичено досвід попередніх поколінь;

д) експресивна: мова надає можливість розкрити світ інтелекту, почуттів та емоцій людини;

е) естетична (культуроносна): мова – засіб нагромадження суспільно–історичного, культурного надбання народу–мовотворця; оволодіваючи мовою, людина оволодіває і культурою народу;

є) ідентифікаційна: мова є засобом ідентифікації у часовому і просторовому вимірі мовців.

Мова – тонкий інструмент. В одного вона звучить з такою силою, що, як казав Іван Франко, “мов трубою, міліони зве з собою”, в інших – тільки ріже слух... Знання мови – як гра на фортеп’яно: можна зіграти етюд Шопена, можна собачий вальс, а можна просто “блям, блям”... Все залежить від уміння.

Крім поняття мови, у лінгвістиці виділяють ще поняття мовлення.

Мовлення – спілкування людей між собою за допомогою мови, – спілкування людей між собою за допомогою мови, мовна діяльність. Це конкретний, практичний вияв мови, спосіб її існування, а також мовна діяльність окремого мовця (носія мови).

Мовленнєва діяльність можлива лише у суспільстві. БЕЗ МОВЛЕННЯ МОВА СТАЄ МЕРТВОЮ.

Мовлення – це:

а) спосіб існування мови – “мова в дії”, мовний процес у багатьох його видах і формах (говір, писання, слухання, читання);

б) вияв процесу формування думки;

в) вияв одиниць мови всіх рівнів і правил їх поєднання;

г) засіб конкретизації мовного спілкування.

За тим, як людина говорить, ми відразу і легко визначаємо, з ким

маємо справу. У римлян була така приказка: “Говори, і я тебе побачу”.

Мовлення віддзеркалює ступінь освіченості, інтелігентності та психологічної урівноваженості людини, її професію, захоплення. Мовленнєва діяльність кожної людини – це частка її поведінки, особистості, душі і розуму.

Таким чином, мовлення може бути індивідуалізованим, а мова – завжди спільна для всіх носіїв. У мовленні виділяють усну і писемну форму. Усне мовлення відбувається у вигляді сприйманої органами слуху усної артикуляції мовних звуків, писемне ж відбувається у вигляді умовного відображення цих звуків на письмі (УРЕ, т.7, с.57).Історично можемо виділити загальнонародну мову і мову літературну.

Загальнонародна мова – це сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови людей. Сюди входять діалекти, жаргони, літературна мова.

Вищою (зразковою) формою існування української мови, як і будь–якої національної мови, є літературна мова.

Літературна мова є відшліфованою формою загальнонародної мови, що має певні норми на всіх рівнях.

Без літературної мови неможливо уявити сучасної нації.

Основною ознакою літературної мови є наявність норм – історично усталених і соціально закріплених правил, обов’язкових для всіх носіїв літературної мови, незалежно від соціальної, професійної або територіальної приналежності. Норми охоплюють усі рівні мови: лексику, граматику, стилістику, орфоепію, морфологію.