1.3.3. Лексика сучасної української літературної мови за походженням

Лексика української мови складалась протягом багатьох віків. Формування та розвиток лексики тісно пов’язані з історією українського народу. За походженням українська лексика неоднорідна. Більша частина словникового складу сучасної української мови – це питомі, корінні слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської u1087 прамови, спільнослов’янські слова, а також слова, створені на українському грунті. Решта лексичного складу сучасної української мови – іншомовні лексичні запозичення.

Найдавніший шар питомої, корінної лексики успадкованої українською мовою з індоєвропейської прамови: мати, брат, сестра, син, дочка, жінка (назви родинних зв’язків); вовк, бобер, вуж, коза, корова, муха (назви тварин); береза, дуб, берег, болото, вода, гора, море (назви природних явищ); два, три, чотири (числівники). Ці слова у тій чи іншій фонетичній формі є в багатьох мовах індоєвропейської мовної родини.

До питомої лексики належать слова спільнослов’янського походження, тобто такі, які приписуються періоду мовної єдності слов’ян й іншим групам індоєвропейської лексики не властивi: ліс, липа, сосна, мак, просо ворона, соловей, квас, сир, кувати, знати, весна, зима, великий, німий, двісті, пам’ять, сто, я, ми, він, з, за, при, у, там, тут, як, котрий.

За своїм стилістичним характером успадковані праслов’янські слова – це загальновживані, стилістично нейтральні, які і тепер широко використовуються в усному і писемному мовленні.

Деякі дослідники виділяють ще східнослов’янську групу, тобто слова, наявні в українській, російській, білоруській мовах: сизий, темний, бродити, кип’ятити, дядько, падчериця, племінник, сьогодні, після, сорок, дев’яносто. На прикладі останніх числівників видно різницю між спільнослов’янською і східнослов’янською лексикою – в усіх решта слов’янських мовах таких числівників немає (там чотиридесят, дев’ятдесят). Звичайно, ця лексика у різних слов’янських мовах зазнала фонетичних, а то й семантичних видозмін.

Найбільшим за обсягом розрядом питомої лексики української

мови є власне українська лексика, що виникла у період її самостійного існування. Сюди належать слова, яких немає в інших мовах, наприклад, віхола, достеменний, линути, людина, нісенітниця, ремствувати, хист, а також велика кількість утворень від спільних з іншими мовами коренів. Наприклад: від слова індоєвропейського кореня “жінка” на українському грунті виник збірний іменник “жіноцтво”. Від запозиченого з грецької мови слова “грамота” виникло слово “грамотій”. Від спільних для всіх слов’янських мов коренів утворено власне українські прислівники: нишком, удосвіта і позаторік.

У різні періоди розвитку в українську мову входили слова з інших мов. Запозичена лексика в сучасній українській мові становить приблизно 10 %. Причина запозичень – економічні, торговельні, культурні зв’язки між народами.

Серед запозичених слів виділяють інтернаціоналізми – слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови, переважно у сфері понять в галузі культури, науки, політики, мистецтва, і, як правило, не мають відповідників у мові поширення: бібліотека, музика, театр, еволюція, радіо, телефон, лірика, синус, каталіз, синтагма.

Крім лексично запозичених слів нерідко зустрічаються екзотизми – слова, що називають реалії з життя інших народів: ленч, лейборист, лорд, містер, бюргер, кельнер, рейхстаг, кюре, сантим, акин, арик, чайхана. Це назви валют: євро, песо, юань; людей за родом діяльності: клерк, ксьондз, муфтій; танців: жок, сарабанда; звичаїв, традицій: вендета, той.

Від екзотизмів слід відрізняти варваризми (лат. barba – борода, дикунський), – чужомовні слова, вкраплені в український текст: о’кей, хеппі енд. Можна виділити відносно стійкі варваризми книжного характеру: тет-а-тет, ідея фікс, альма матер.Чужі слова, вислови, а також окремі морфеми входили в систему української лексики протягом усієї її історії. Найдавніші запозичення входили у мову усним шляхом внаслідок безпосереднього контактування. Пізніші запозичення засвоювались як усно, так і через літературні джерела, прямо і через посередництво інших мов. При переході з однієї мови в іншу слово пристосовується до фонетики, графіки і граматики нової для нього мови. При фонетичному засвоєнні відбувається заміна чужих звуків своїми. Наприклад, в українській мові грецький звук “th” замінюється найбільш відповідним йому звуком “т” – теорема. Ознака графічного засвоєння – написання слів літерами української абетки: дебет, кредит. При граматичному засвоєнні чуже слово підпорядковується правилам української граматики. Нерідко міняється рід слів: грецьке dogma – середнього роду, в українській мові набуває жіночого роду. Запозичень у лексиці сучасної української мови досить багато. Одні мови дали нашій лексиці велику кількість слів, інші – менше. Чимало слів взято з грецької, латинської, тюркських мов. Є у нашому словниковому запасі німецькі, французькі, англійські слова. Є одиничні запозичення з китайської ( чай, чесуча чай, чесуча ), грузинської (тамада), румунської (бринза, кукурудза).

Більшість запозичених слів в українській мові можна розпізнати за наступними ознаками:

1. Початкове а – абажур, аптека, армія.

2. Звук ф – кефір, граф.

3. Буква е – ефект, епоха, левада .

4. Сполучення ке, ге, хе – кедр, кеди, пакет, геній, герб, схема, трахея.

5. Дві голосні в корені – дієта, дуель, ореол, поет.

6. Сполучення бю, вю, мю – бюро, дебют, гравюра, кювет, комюніке.

7. Сполучення приголосних кд, кз, гз, кг – анекдот, рюкзак, пакгауз, зигзаг.

Найдавніші запозичення належать ще до періоду Київської Русі. До слів, запозичених у цю епоху усним шляхом, належать запозичення зі скандинавських мов (старогерманізми) – акула, ябеда, князь, витязь, Гліб, Ігор, Олег, Аскольд. Прикмети цих слів стерлись і сьогодні практично невловимі.

Велика кількість слів тюркського походження запозичена у період татаро-монгольського іга (13-15 ст.). Тюркизми входили у мову також переважно усним шляхом. Це слова, пов’язані з торгівлею: аршин, баш на баш, товар; назви одягу: ковпак, сарафан, башлик, бурка; господарські і військові назви: сарай, аркан, чабан, кабан, балик, лоша, козак, кoлчан, булава, бунчук, барабан. Яскрава прикмета тюркизмів – так званий сингармонізм голосних, тобто повтор одної і тої ж голосної у слові: аркан, казна, чубук, урюк, а також кінцеві -лик, -ча: алича, каланча, балик, шашлик, ярлик; початкових баш-, бах-: башлик, бахча, башибузук.

Коли говоримо про грецизми, то маємо на увазі слова, запозичені з мови греків, що жили у Візантійській імперії. Невелика кількість цих слів була запозичена шляхом безпосереднього спілкування з візантійськими греками: парус, корабель, левада, лиман, вишня, огірок. Це запозичення, що вже повністю підпорядкувались законам української мови і майже нічим не зраджують свого грецького походження. Другий період запозичень з грецької пов’язаний з поширенням і прийняттям християнства в Україні, тому серед запозичень багато церковних слів: ангел, архирей, Євангеліє, єпископ, ікона, монах, патріарх та ін. Згодом грецька стала в Україні мовою освіти, науки, та ін. Згодом грецька стала в Україні мовою освіти, науки, культури.

Велика частина грецизмів проникла в українську через мови-посередники (німецьку, французьку) у 17-18 ст., коли давньогрецька була уже мертвою мовою. Серед грецизмів назви наук: анатомія, географія, фізика, філософія; терміни: аорта, атом, теорія, бактерія, космос, метод; політичні назви: гегемонія, демократія, монархія; слова з галузі мистецтва та літератури: діалог, драма, театр, епоха, пафос, епілог; імена: Галина, Катерина, Микола, Олена, Василь, Варвара, Андрій. Грецизми легко впізнати за такими основними зовнішніми ознаками: наявність на початку слів звуків а, е: архів, автор, епос, економ : автор, епос, економ а ; звуку ф: фаза, фраза, фізика; наявність коренів: атм, біблі, дем, есте, гео, біо, лог, фон: атмосфера, бібліотека, демократія, естетика, геофізика, фонологія, логопедія; наявність суфіксів іс(ис), ада, ит, іст, ос: базис, декада, анархіст, гастрит, космос.

Велику роль у розвитку культури народів Європи відіграла латинська мова. В Україні у 15-17 ст. її викладали у школах. Серед латинізмів багато наукових, юридичних, шкільних термінів: алібі, вакуум, вертикаль, інерція, конус, радіус, формула, студент, абітурієнт, інститут; імен: Віктор, Валерій, Наталія, Сергій. Ознаками латинізмів є кінцеві -ент, -тор, -ум, -ура, -ус, -ція: документ, доцент, автор, диктор, акваріум, кворум, арматура, цензура, градус, ляпсус, тонус, революція, конституція. У сучасній українській мові збереглися не тільки запозичені цілі слова з грецької і латинської мов, а й словотворчі елементи, за допомогою яких творяться нові слова: телевізор, телефон, автомобіль, мікроскоп.

Починаючи з 16 століття, в українську мову активно проникають слова з західноєвропейських мов – німецької, французької, англійської.

З німецької мови запозичено назви, що стосуються різних ремесел і професій: домкрат, верстат, рубанок, слюсар, шахта, шифер, стамеска, крейда, фарба, цегла, грунт, крам, фуганок; військової лексики: солдат, фронт, бруствер, гауптвахта, плац, штаб, штурм, штик, шпиталь, бинт та ін. Німецькі слова входили в українську як усним, так і письмовим шляхом. Прикмети німецьких запозичень: початкові шт-, шп-, ц: штаб, штемпель, штиль, штанга, шпіон, шпик, шпінат, цемент, центнер, цех; кінцеве мейстер: гросмейстер, балетмейстер, капельмейстер.

Французькі слова прийшли в українську у 18-19 ст., переважно через посередництво російської та польської мов. Це були назви продуктів та страв, напоїв, предметів розкоші: батон, десерт, лікер, коньяк, рагу, котлета, салат, майонез, соус, абажур; одягу: жакет, жилет, кашне, костюм, шинель; військова термінологія: авангард, атака, десант, марш, батальйон. Прикмети французьких запозичень: -уа, -уе в середині слова: вуаль, дуель, ситуація, силует; незмінність слів: кашне, тире, бюро; наголошені аж/яж: тираж, саквояж, тираж.

Англійська лексика почала приходити в українську у 20 ст. Це насамперед спортивна лексика: ринг, хокей, раунд, тренер, тент, спортсмен; морська лексика: аврал, катер, мічман, танкер, дрейф; технічні назви: трамвай, лайнер, ліфт, комбайн. Ознакою англіцизмів є сполучення дж: джем, джин, джунглі, котедж; закінчення -інг (-инг): допінг, мітинг, пудинг, спінінг; кінцеві -ман, -мен і -ер: лоцман, джентльмен, майстер, крейсер.

Є в українській мові запозичення і з італійської мови, які пов’язані переважно з мистецтвом: арія, арлекін, бароко, квартет, соната, маестро, фуга; з іспанської мови слів досить мало: армада, какао, кокос, серенада, томат та ін.; з голландської: боцман, матрос, трюм. Окрему групу запозичень становлять слова старослов’янського походження. Це слова, які ввійшли у східнослов’янські мови із старослов’янської мови, яка почала формуватись у 9 ст. на основі болгаро-македонських діалектів староболгарської мови. Старослов’янська виникла як мова слов’янських прекладів богослужбових книг з грецької. Їх здійснювали брати Кирило і Мефодій, послані у 863 р. візантійським імператором Михайлом на прохання моравського царя Ростислава для того, щоб проповідувати християнство слов’янською мовою. Кирило створив азбуку і з допомогою брата зробив переклади церковних книг на слов’янську мову. Сам Кирило був родом з Солуня, тож за основу він узяв слов’янські діалекти своєї рідної місцевості. До старослов’янізмів належать такі слова як град, раб, єдиний, юний, приязнь, братство, учитель, гординя, святиня, грядущий, неопалимий, воскресити, небеса, чудеса тощо. Більшість з них використовується як стилістичний засіб і мають відповідники в сучасній мові. У діловій мові іншомовні слова часто виступають термінами або входять до словосполучень термінологічного типу як їх складники. За їх допомогою часто створюється колорит офіційності, сухості, книжності. Тут нерідко помітне переважне вживання іншомовного слова порівняно з українським: стимулювати – заохочувати, рентабельний – вигідний, концентрувати – зосереджувати, адекватний – рівнозначний

І все ж вживання іншомовних слів у діловій мові не є довільним, а регламентується певними правилами:

1. запозичення повинно бути необхідним (нема українського відповідника з тим самим об’ємом значення);

2. запозичене слово повинно вживатися правильно і точно;

3. у тексті документа воно має бути зрозумілим для тих, хто буде

опрацьовувати документ;

4. не рекомендується у рамках одного документа вживати і запозичене і питоме слово: конвенція – умова, індустрія – промисловість, аграрний – сільськогосподарський.