19. Особливості Візантійської цивілізації, її політико-правові основи

Візантія оформилася в результаті відділення сх частини Рим імп наприкінці IV. Вона проіснувала понад тисячу років, аж до розгрому в 1453р. її столиці Константин. в ході турецької навали. Розвиток Візант. пройшов кілька етапів. І етап (IV–серVII) період розкладання рабовласн. ладу, зародження елементів раньофеод. відн. Д. цього періоду- централізована монархія з розвиненим військ-бюрократ апаратом, але з деякими обмеженнями влади імп. ІІ етап (кін VII-кін XII) був періодом формування феодальних порядків. У цей час д. набуває закінчених рис своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних монархій Сходу і монархій феод. Заходу. Імперат. влада у Візантії досягає найвищого рівня. ІІІ етап (XIII-XV)-поглиблення політичної кризи візант сусп, викликаного посиленням процесу його феодалізації в умовах наростання турецької військової агресії. Цей період характеризується різким ослабленням Віз. і її фактичного розпаду в XIII-XIV вв., що призвело в XV в. до загибелі. Візантія зробила значний вплив на політичний розвиток народів Пд і Сх Європи, а також Закавказзя. Вона довгий час була хранителем і провідником д-пр спадщини античності.Сприйняття феодальними державами Болгарії, Сербії, Русі і Грузії великої культурної спадщини Віз. сприяло їхньому прогресивному розвитку. Суспільний лад. Панівним класом були сенатори: звільнялися від усіх поборів, але не загальнод., тримали свої військові загони, будували фортеці і укріплення, були підсудні тільки імператору. Друга привілейована численна група:куріали–стан міських земельних власників, муніципальна аристократія.Третій привілейов. стан–духовенство(звільнене від сплати податків, єпископи мали пр судочинства).Найнижча ланка Ц. вважався приход на чолі із священиком. Другою ланкою було єпископство, третьою – митрополія. Привілей. станом було купецтво,яке вело внутр і зовн. торгівлю. Непривілейов. були ремісники,які обєднувались у корпорації ремісників д майстерень і незалежних ремісників. Селяни поділялись на вільних землевласників, вільних колонів і приписних колонів. Існували різні види общин, основною була – митрокомія – сусідська. Раби перебували на найнижчому щаблі. На початку 8ст. зросло число селян-общинників. Вільні селяни – стратіоти стали головною військовою силою. Селяни, крім димосію(основного податку) платили капнікон – подимне. Селяни, які не здатні були сплачувати податки, наймалися на роботу до землевласників – так сформувались парики. Державний лад. Візантійська держава IV-VII вв. успадкувала основні риси д. ладу пізньорим. імперії. На чолі Д –імп.Мав усю законод., суд. і викон. влади, був верховним покровителем і захисником христ. церкви. Візант. правосл. Ц. грала величезну роль у зміцненні авторитету імп.Саме Ц. розробила й освятила оф. доктрину бож. походження імп. влади і проповідувала єднання держави і церкви, духовної і мирської влади (їхню симфонію). На відміну від католицьк.(зх.) візант. ц. в набагато більшій мірі екон. і політ. залежала від імператора, тому що існувала в умовах потужної централізованої д. Орг д вл: сенат-обговорював питання, внесені імп.; Д.Рада– консисторій, що мав дорадчий харктер. Місц управл. Місц д. апарат імп. в IV-VII цілком базувався на пізньоримській системі управління. Громадянська влада була відділена від військової і пріоритетніша. На чолі місцевого управління імперії стояли два префекти преторія,які мали широку адм, суд. і фінанс. владу.правителі провінцій. Правителі провінцій мали адм і фінанс, суд вл (судді І інстанції у важливих справах). 3 види д. служби –цив,придворна,військ.