Питання до спецкурсу до державної атестації Вербовської Валентини

Системи кольорів з підтримки програм верстки. Практика застосування цієї системи у видавництвах.

Найбільш поширеною системою кольорів серед програм верстки є моделі:

СMYK (Cyan, Magenta, Yellow, Key color) — субтрактивна колірна модель, використовується у поліграфії, перш за все при багатофарбовому (повноколірному) друці. Вона застосовується у друкарських машинах і кольорових принтерах.

Українською перші три кольори називають так: блакитний, пурпуровий, жовтий; але професіонали мають на увазі ціан, маджента і жовтий. Ці кольори візуально не ідентичні із загальноприйнятими назвами кольорів. Так, маджента — це лише один з пурпурових відтінків; жовтий і блакитний — абсолютно певні відтінки, а не цілі діапазони, як у веселці.

Одна з версій стверджує, що K — скорочення від англ. blacK. За цією версією, при виведенні поліграфічних форм на них однією буквою вказувається колір, якому вони відповідають. Чорний (англ. blacK) стали позначати K (за останньою літерою), щоб уникнути плутанини з B (англ. blue) з моделі RGB, L (англ. Lightness) та a з моделі Lab. Більшість поліграфістів світу підтримують саме цю версію представлення літери K.

За іншим варіантом, який вважається більш професійним, K є скороченням від слова англ. Key — Ключовий: у англомовних країнах терміном key plate позначається офсетна друкарська форма для чорної фарби, яка є найбільш контрастною. Абревіатуру CMYK вимовляють, як «цмик». Також уживається термін «тріадні фарби». Слід відмітити, що це поєднання слів може позначати як всі чотири кольори, так і виключно CMY.

Оскільки модель CMYK застосовують в основному в поліграфії при кольоровому друці, а папір і інші друкарські матеріали є поверхнями, що відображають світло, зручніше рахувати яку кількість світла (і кольори) відбилося від тієї або іншої поверхні, ніж скільки поглинається. Таким чином, якщо відняти з білого три первинні кольори, RGB, ми отримаємо трійку доповнюючих кольорів CMY. «Субтрактивний» означає той, що «віднімається» — ми віднімаємо первинні кольори з білого. Модель CMYK забезпечує менше колірне охоплення, ніж адитивна модель RGB.

Згідно з теорією кольору, практично будь-який відтінок можна отримати за допомогою лише трьох кольорів — наприклад Cyan, Magenta і Yellow. Зокрема чорний колір — змішуванням згаданих кольорів в рівній пропорції і з максимальною інтенсивністю. На практиці через недосконалості пігментації фарб стовідсоткове змішування цих трьох кольорів дає скоріше брудно-коричневий або брудно-сірий колір; тріадні фарби не дають тієї глибини і насиченості, яка досягається використанням чорної фарби. Оскільки чистота і насиченість чорного кольору є надзвичайно важливою в друкарському процесі, його було введено в цю колірну модель.

Так було зроблено ще і на користь зручності і простоти друку одноколірних об'єктів — наприклад, чорного тексту. Крім очевидної безглуздості і марнотратства друку кольору, що часто зустрічається, трьома (дорогими) фарбами замість однієї (дешевої сажі), виникають ще і чисто технологічні проблеми — неприведення (незбіг накладених кольорів, що на малиих кеглях дає абсолютно нечитабельний результат), і багато інших.

Повноколірне зображення розділюється на чотири колірні канали C, M, Y і K, кожен з яких раструється, тобто представляється у вигляді сукупності точок. На відстані точки різних колірних каналів, що розташовані близько одна до одної, для людського ока зливаються. Так створюється відчуття, що кольори накладаються один на одний, утворюють певний відтінок.

RGB (абревіатура англійських слів Red, Green, Blue - червоний, зелений, синій) - адитивна кольорова модель, як правило, що описує спосіб синтезу кольору для кольоровідтворення. Вибір основних кольорів обумовлений особливостями фізіології сприйняття кольору сітківкою ока. Колірна модель RGB знайшла широке застосування в техніці. Адитивної вона називається тому, що кольори виходять шляхом додавання (англ. addition) до чорного. Інакше кажучи, якщо колір екрана, освітленого кольоровим прожектором, позначається в RGB як (r1, g1, b1), а колір того ж екрану, освітленого іншим прожектором, - (r2, g2, b2), то при освітленні двома прожекторами колір екрану буде позначатися як (r1 + r2, g1 + g2, b1 + b2). Зображення в даній колірній моделі складається з трьох каналів. При змішуванні основних кольорів (основними кольорами вважаються червоний, зелений і синій) - наприклад, синього (B) і червоного (R), ми отримуємо пурпуровий (M magenta), при змішуванні зеленого (G) і червоного (R) - жовтий (Y yellow), при змішуванні зеленого (G) і синього (B) - ціанових (С cyan). При змішуванні всіх трьох колірних компонентів ми отримуємо білий колір(W). В телевізорах і моніторах застосовуються три електронних гармати (світлодіоди, світлофільтру) для червоного, зеленого і синього каналів. Колірна модель RGB має по багатьом тонам кольори більш широкий колірний обхват (може уявити більш насичені кольори), ніж типовий охоплення кольорів CMYK, тому іноді зображення, чудово виглядають в RGB, значно тьмяніють і гаснуть в CMYK.

Колірна модель RGB була спочатку розроблена для опису кольору на кольоровому моніторі, але оскільки монітори різних моделей та виробників розрізняються, були запропоновані декілька альтернативних колірних моделей, відповідних «усередненим» монітора. До таких відносяться, наприклад, RGB і Adobe RGB. Колірна модель RGB може використовувати різні відтінки основних квітів, різну кольорову температуру (завдання «білої точки»), і різний показник гамма-корекції.

1. Дж. Пикок – Издательское дело

2. Полянский - Технология полиграфического производства

3. Романо - Современные технологии издательско-полиграфической отрасли

4. Гиленсон - Справочник технического редактора

Робота над композицією оригіналу

Композиція (лат. СКЛАД - «складання, твір») - це закономірне, мотивоване змістом і задумом розташування всіх частин тексту.

Найбільш поширеною класичної структурою тексту вважається трьохкількісна, що включає в себе елементи: вступ, головну (основну) частина, висновок. Таку структуру найчастіше мають інформаційна мова, доповідь. Привітальна, торгова мова в даний час відрізняються вільною композицією, яка багато в чому визначається ситуацією і адресатом.

У ході експериментів було встановлено, що запам'ятовується і засвоюється найкраще те, що дається на початку або в кінці повідомлення, що пояснюється дією так званого психологічного закону «краю». Тому важливо продумати зміст вступу і висновку.

Задача вступу - підготувати слухачів до сприйняття теми. На думку досвідчених ораторів, слід відразу привернути увагу аудиторії. Існує безліч: цікавий чи навіть несподіваний приклад, прислів'я, приказка, крилатий вислів, цитата, розповідь про яких - або події, що мають відношення до теми виступу, питання, що дозволяють втягнути слухачів в активну розумовудіяльність.

Висновок повинен бути коротким, стислим. У ньому, як правило, підводяться підсумки сказаного, робляться узагальнення, коротко повторюються основні тези, підкреслюється головна ідея і важливість для аудиторії розібраної теми; намічаються шляхи розвитку виражених думок, ставляться нові завдання, окреслюються перспективи, звучить запрошення висловити свою думку, посперечатися.

Сучасні оратори використовують методи викладу матеріалу головної частини, що сформувалися на базі багатовікової практики:

1) Індуктивний метод - аналіз матеріалу від часткового до загального, від конкретних фактів до висновків.

2) Дедуктивний метод - міркування від загального до приватного, висунення яких - то положень, а потім роз'яснення їхнього змісту на прикладах.

3) Східчастий метод - послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши проблему, автор тексту, уже більше до неї не повертається.

4) Історичний метод - подача матеріалу в хронологічній послідовності, наприклад, на історичні чи біографічні теми.

5) Концентричний метод - повідомлення навколо головної проблеми, єдиного центру. Мовець аналізує предмет з усіх боків, за допомогою різних визначень (прикладів, пояснень і т. П.), Переходячи від загального розгляду до більш глибокого.

6) Метод аналогії - зіставлення різних явищ, подій, фактів, подібних між собою.

7) Метод контрасту побудований на основі порівняння полярних, оттеняющих один одного предметів, проблем, явищ, їх протиставлення.

Використання різних методів в одному монолозі дозволяє зробити його основну частину оригінальною, нестандартною.

В основному, поняття композиції застосовується для характеристики художніх текстів. Вона обумовлена методом, світоглядом, конкретно-естетичними, в т.ч. жанровими завданнями, які поставив автор. У більшості випадків, елементи композиції твору складають експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація і розв'язка.

Художнє ціле може складатися не тільки з одного роману, повісті, вірші, але з цілого циклу, групи поетичних чи прозових творів, об'єднаних спільним героєм , єдиними проблемами, ідеями або місцем дії ("Повісті Бєлкіна" А.С. Пушкіна, "Вечори на хуторі біля Диканьки" Н.В. Гоголя).

Лінгвостилістика в поняття "композиція" вкладає взаємозв'язок динамічного і статичного аспектів твору, процес розчленування тексту на конкретні блоки (абзаци, глави), смислове сторону організації тексту. Тому існує два види планів композиційної побудови твору: логіко-композиційний,власне-композиційний.

Перший включає структурно-смисловий і структурно-логічний аспекти, а другий - композиційно-змістовний і формально-композиційний.

Композиція тексту властива не тільки художнім творам, а й нехудожніх теж, і розуміється як послідовність трьох основних частин: вступу, головної частини і висновку.

Вступ являє собою введення в тему, зміст тексту, постановку проблеми, подання матеріалу. Іноді у введенні переслідуються психологічні цілі (публіцистика, науково-популярні жанри) для заволодіння читацьким увагою, встановлення контакту з ним.

В основній частині розкривається тема, повідомляються основні відомості, вирішуються поставлені завдання. Тут важливе співвідношення приватних і загальних питань, конкретних прикладів і абстрактних понять. У головній частині автор викладає основний матеріал, піддає його оцінкою, аналізує чужі судження, пропонує своє розуміння теми.

Підсумок всього сказаного підводиться в ув'язненні, де формулюються висновки, намічаються нові проблеми і завдання.

http://www.psichology.vuzlib.net

http://uk.wikipedia.org

http://stylistics.academic.ru

Основна частина побудови видання

Основна частина видання— головний елемент зміту всієї книги, який складається власне з авторського тексту, поділеного на логічно завершені та співмірні за розмірами структурні підрозділи.

Склад авторського рукопису

1. До видавництва подають електронну версію і один роздрук на папері. Електронна і

паперова версії повинні бути ідентичними.

2. Рукописи навчальних посібників і підручників подають разом із супровідною

документацією (гриф Міністерства освіти і науки або Науково-методичної ради

університету, дві рецензії).

3. До складу авторського рукопису входять:

• титульний аркуш видання;

• зворот титульного аркуша;

• основний текст разом із передмовою (вступом) і висновками;

Для навчальних видань:

• питання, тести для самоконтролю, обов’язкові і додаткові задачі;

• бібліографічний список (згідно з ДСТУ ГОСТ 7.1:2006);

• коментарі, примітки, додатки, допоміжні покажчики;

• зміст (у рукописах обсягом понад два авторські аркуші);

• відомості про авторів.

Вимоги до оформлення авторського рукопису

1. Усі автори (укладачі) підписують рукопис на титульному аркуші (із зазначенням дати), де

має бути вказано, що цитати, тексти перекладів, цифровий та інший фактичний матеріал і

бібліографічні відомості перевірено, зауваження рецензентів враховано. Автор (автори)

відповідає за дотримання авторського права щодо використаних текстів та ілюстрацій.

2. Сторінки рукопису, починаючи з титульного аркуша, повинні бути пронумеровані.

3. Перед тим як подавати рукопис, автор повинен:

• перевірити відповідність одиниць фізичних величин, їх назв і позначень вимогам

чинних стандартів, а термінів і визначень – термінологічним стандартам;

• перевірити бібліографічні описи і цитати безпосередньо за цитованими і

описуваними документами;

• якщо рисунки і таблиці подаються не в тексті, а окремо, проставити на полях

номери таблиць та ілюстрацій навпроти тих місць у тексті, де їх слід розмістити;

• дотримуватися відповідності рівнів рубрикації тексту.

4. В авторському рукописі дозволено робити не більш ніж 3 виправлення на сторінку і 2

вставки на 10 сторінок.

5. Таблиці і рисунки розміщують безпосередньо після посилання на них.

Вимоги до оформлення вихідних відомостей

Для оформлення видавництвом вихідних відомостей видання автор подає:

На титульній сторінці:

1. ім’я автора (авторів) у називному відмінку, у тій формі, яку встановлює сам автор, напр.:

Дмитро Заячук, Д. Заячук, Д. М. Заячук;

2. заголовок (назву) видання;

3. ім’я відповідального редактора (“Відповідальний редактор NN”, “За редакцією NN”);

4. відомості про повторне видання (перевидання); перевидання може бути доповненим,

виправленим, розширеним або стереотипним;

5. для навчальних видань – відомості про надання грифу Міносвіти або НМР університету; з

приводу оформлення грифу звертатися: вул. С. Бандери, 12, науково-методична рада

університету).2

внизу на титульній сторінці повинно бути підтвердження готовності рукопису до видання

дослівно такого змісту:

Формули, цитати, тексти перекладів, ілюстрації, цифровий та інший фактичний

матеріал і бібліографічні відомості перевірено, зауваження рецензентів

ураховано.

6. шифр зберігання видання: ББК, авторський знак, УДК. Згадані шифри отримують у відділі

бібліографії Науково-технічної бібліотеки університету

7. для складання макету анотованої каталожної картки подають анотацію (за міждержавним

ГОСТ 7.9-95СИБИД “Реферат и аннотация. Общие требования”). Анотація має складатися з

10–12 рядків, до 500 друкованих знаків.

Найпростішою рубрикою є абзац — відступ управо на початковому рядку кожної частини тексту. Абзац, як відомо, не має визначених меж. Його найчастіше розглядань ь як композиційний прийом для об'єднання кількох речень, котрі викладають нову спільну думку в тексті. Абзаци роблять для увиразнення думки і надання їй довершеного характеру. Логічна цілісність виразу, притаманна абзацу, полегшує сприйняття тексту. Саме поняття єдиної теми, що поєднує абзац зі всім текстом, є тим якісно новим, що несе в собі абзац порівняно з чисто синтаксичною «одиницею виразу» — реченням. Тому правильне розбиття тексту дисертаційної роботи на абзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.

Що стосується поділу абзацу на більші частини, то цього не можна робити шляхом механічного розчленування тексту. Його структурні частини будуються за логічними правилами розподілу поняття. Тому розбивають розділів основного тексту на підрозділи.

Тимошик М. С. Книга для автора, редактора видавця.

ГОСТ 7.89-2005

Поняття редактор. Функціональні обов’язки реактора видавництва.

Редактор- основний творчий працівник у видавництві, який відповідає за редагований оригінал, його структурний, інформативний, науковий і мовностилістичний рівень.

Найважливіший обов’язок редактора – керувати роботою великого колективу фахівців, які готують видання до випуску. Умовно їх можна поділити на дві групи: творчу і технічну. До технічної відносяться відділ розповсюдження, адміністрація, PR-служба, рекламний і виробничий відділи, ІТ-відділ. До творчої – редакторат, секретаріат (відповідальний секретар, випусковий редактор), редактори відділів, фотослужба, арт-директор, дизайнери, оглядачі, кореспонденти, коректори, рерайтери. У функціональні обов’язки головного редактора входять також розробка концепції випуску та розвитку видання в цілому, контроль за виконанням фінансового плану, за діяльністю відділу реклами, введення нових рубрик та розділів, контакти з громадськими організаціями, владними структурами в рамках інтересів видання, робота з авторами.

Редактор повинен стежити, щоб всі співробітники редакції проводили єдину інформаційну політику видання як при виборі тем для публікацій, так і при їх розробці. Для цього йому необхідно мати чітку життєву позицію з усіх суспільних питань і твердо слідувати їй, адже редактор повинен бути завжди готовий звернутися до своїх читачів зі сторінок видання за якимось принципово важливого, хвилюючого суспільство питання.

Серед основних функціональних обов'язків редактора виділимо такі:

• ґрунтовне ознайомлення з поданим авторським оригіналом та підготовка аргументованого редакторського висновку на придатність його до редагування;

• формулювання письмових вимог до автора щодо необхідності доробки оригіналу та ретельна перевірка виконання зауважень після повернення з доопрацювання;

• редагування затвердженого головним редактором авторського оригіналу відповідно до технології та техніки редакторської правки;

• ознайомлення автора з внесеними правками, погодження з ним необхідних скорочень, доповнень, змін;

• надання авторові необхідної допомоги у вдосконаленні композиції оригіналу (структурування розділів, параграфів, доцільності додавання до авторського тексту передмови, післямови, покажчиків, бібліографічних довідок, коментарів, приміток, додатків тощо);

• редагування підготовлених автором ілюстративних матеріалів, з'ясування необхідності в додатковому ілюстративному ряді, визначення місця його розташування;

• перенесення авторських виправлень до редакційної верстки;

• звіряння цитат і використаних текстів за першоджерелами;

• підготовка анотації та каталожної картки видання, а також рекламних текстів для відділу маркетингу;

• візування видавничого оригіналу: до верстання, до друку, у світ;

• безпосередня участь у розробці проекту художнього оформлення;

• робота з другою версткою, плівками, чистими аркушами і сигнальним примірником відповідно до методики редагування.

1. Електронна бібліотека інституту журналістики. М. С. Тимошик «Редакторські посади у видавництві: фахові вимоги та функціональні обов’язки».

2. Textprom.com

3. Apelyacia.org.ua