Питання до спецкурсу до державної атестації Теліної Марії

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про видавничу справу

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 32, ст.206 )

Р о з д і л II

ОРГАНІЗАЦІЯ І ЗДІЙСНЕННЯ ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ

Стаття 9. Організаційно-правові форми видавничої справи

У видавничій справі на засадах різних форм власності використовуються будь-які організаційно-правові форми, передбачені законодавством.

Стаття 10. Суб'єкти видавничої справи

До суб'єктів видавничої справи відносяться видавці, виготовлювачі та розповсюджувачі видавничої продукції.

Суб'єктами видавничої справи в Україні можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Суб'єкти видавничої справи вступають у правові, майнові, виробничі відносини із суб'єктами інших сфер діяльності відповідно до законодавства.

Суб'єкти видавничої справи, які є суб'єктами підприємницької діяльності, керуються цим Законом, Господарським кодексом України ( 436-15 ), іншими законами України. { Частина четверта статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом N 521-VI ( 521-17 ) від 18.09.2008 }

Громадські, наукові, релігійні та інші суб'єкти некомерційної діяльності, які беруть участь у видавничій справі, керуються законами України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ), "Про свободу совісті та релігійні організації" ( 987-12 ) та іншими нормативно-правовими актами.

Відносини між суб'єктами видавничої справи регулюються окремими угодами, укладеними згідно з законодавством.

Стаття 11. Засновник (співзасновник) у видавничій справі

Засновником (співзасновником) у видавничій справі можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Засновник (співзасновник) у видавничій справі затверджує статут суб'єкта видавничої справи, є власником (співвласником) майна.

Засновник (співзасновник) у видавничій справі має право брати участь у формуванні видавничої програми, доборі кадрів, одержує прибуток від видавничої діяльності та реалізації продукції.

Засновник (співзасновник) у видавничій справі може об'єднувати в одній особі видавця, виготовлювача і розповсюджувача видавничої продукції.

Стаття 12. Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції

З метою обліку суб'єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції (далі - Державний реєстр), положення про який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти видавничої справи підлягають внесенню до Державного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Без внесення до Державного реєстру діяльність у видавничій справі здійснюється:

органами законодавчої, виконавчої, судової влади - для випуску у світ офіційних видань з матеріалами законодавчого та іншого нормативно-правового характеру, бюлетенів судової практики; ( Абзац другий частини третьої статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом N 762-IV ( 762-15 ) від 15.05.2003 )

підприємствами, організаціями, навчальними закладами, науковими установами, творчими спілками, іншими юридичними особами - для випуску у світ і безоплатного розповсюдження інформаційних, бібліографічних, реферативних, рекламних видань, видань, що містять нормативні акти з виробничо-практичних питань, службових та методичних матеріалів, документації для потреб статутної діяльності їх видавця, а також матеріалів на правах рукопису, що розмножені за допомогою технічних засобів.

Стаття 13. Заява про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру України

У заяві про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру мають бути зазначені:

засновник (співзасновники), включаючи: прізвище, ім'я, по батькові та відповідні паспортні дані (для громадян); повне найменування (для юридичної особи); місцезнаходження, номери засобів зв'язку та банківських рахунків;

повні дані про суб'єкта видавничої справи;

мови, якими планується випускати чи розповсюджувати видавничу продукцію, - державною, російською, іншими мовами національних меншин України (конкретно якими), іноземними мовами (якими);

джерела надходження видавничої продукції - вітчизняні видавництва, зарубіжні (з яких країн);

джерела фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції.

Заява про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру розглядається у місячний термін.

Стаття 14. Реєстраційний збір

За внесення до Державного реєстру суб'єкта видавничої справи встановлюється реєстраційний збір у розмірі, рівному покриттю витрат, понесених у зв'язку з внесенням до Державного реєстру. Розмір і порядок сплати реєстраційного збору встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 15. Зміни в Державному реєстрі

При зміні назви суб'єкта видавничої справи, основних статутних положень, засновника (співзасновників), виду діяльності у видавничій справі в Державний реєстр вносяться відповідні зміни.

Стаття 16. Відмова у внесенні суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру

Суб'єкту видавничої справи у внесенні його до Державного реєстру може бути відмовлено в разі, коли:

назва, програмні цілі, напрями діяльності суб'єкта видавничої справи суперечать законодавству України;

заява про внесення до Державного реєстру подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

суб'єкт видавничої справи з такою назвою уже внесений до Державного реєстру;

заяву про внесення до Державного реєстру подано після набрання законної сили рішенням суду про припинення діяльності цього суб'єкта видавничої справи.

Відмова у внесенні суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру надсилається заявникові у письмовій формі із зазначенням підстав відмови у тридцятиденний термін з дня подачі заяви. Відмова може бути оскаржена в суді.

Стаття 17. Права та обов'язки замовника видавничої продукції

Замовниками будь-якої видавничої продукції можуть бути: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, юридичні особи України та інших держав.

Від замовників - авторів (співавторів), упорядників (співупорядників), перекладачів - можуть прийматися замовлення видавцем на редакційно-видавниче опрацювання, виготовлення та випуск у світ:

творів белетристичного, громадсько-політичного, рекламного, довідкового, навчального, наукового, технічного або прикладного характеру;

виступів, лекцій, промов, доповідей, проповідей;

музичних творів з текстом і без тексту;

драматичних, музично-драматичних творів;

творів образотворчого мистецтва;

фотографій, ілюстрацій, карт, планів, ескізів;

перекладів, обробок, анотацій, резюме, оглядів, інсценізацій, інших переробок творів і обробок фольклору (похідних творів) без заподіяння шкоди охороні творів, які зазнали перекладу, адаптації чи іншої переробки; ( Абзац восьмий частини другої статті 17 в редакції Закону N 1407-IV ( 1407-15 ) від 03.02.2004 )

збірників творів, збірників обробок фольклору, енциклопедій та антологій, збірників звичайних даних, інших складених творів за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; ( Абзац дев'ятий частини другої статті 17 в редакції Закону N 1407-IV ( 1407-15 ) від 03.02.2004 )

інших творів (творів, виданих за власні кошти, кошти меценатів, спонсорів, за рахунок благодійних та інших фондів тощо).

Замовник визначає мову, обсяг, тираж видання, самостійно вирішує питання про його використання чи розповсюдження.

Видавець має право бути замовником перед виготовлювачем та розповсюджувачем видавничої продукції.

Умови виконання замовлення на видавничу продукцію, права та обов'язки сторін визначаються договорами між автором (співавторами), їх спадкоємцями чи особами, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права на об'єкт замовлення, замовником, видавцем, виготовлювачем та розповсюджувачем, укладеними відповідно до законодавства. ( Частина п'ята статті 17 в редакції Закону N 1407-IV ( 1407-15 ) від 03.02.2004 )

Стаття 18. Видавництва, видавничі організації

Основною структурною ланкою у видавничій справі є видавництва і видавничі організації різних форм власності.

Видавництво, видавнича організація діють на підставі своїх статутів (положень), якими визначаються мета, завдання, функції та порядок діяльності.

Забороняється створення і діяльність видавництв, у статутному фонді яких більше 30 відсотків іноземних інвестицій.

Література:

1. Закон України «Про видавничу справу» / http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/318/97-%D0%B2%D1%80/print

2.

.Видавнича продукція за належністю до видавця, автора чи спонсора

Власне видання

Видання, випущене у світ коштом видав­ництва. У випадку, коли видання фінан­сується автором, або спонсором, причетність їх до появи друкованого продукту, згідно із договором, обумовлюється на вихідних да­них. Зміст цієї інформації є довільним. Для прикладу: "Видання здійснено коштом авто­ра" або "Видання здійснено за сприяння (та­кого-то) спонсора".

Спільне видання

Це результат співпраці двох або кількох видавництв. Міра участі кожного з них у тво­ренні спільного продукту може бути різною: поступка авторських прав на перевидання, переклад, фінансова допомога, підготовка певної частини тексту. Зовнішньою ознакою спільного видання є обов'язкове зазначення відповідної інформації у вихідних і реквізит­них даних. Форма співробітництва щодо ви­пуску спільного видання і всі деталі оформ­лення вихідних даних обумовлюється у дво- чи тристоронньому договорі.

Піратське видання

Видання, що з'являється у світ із пору­шенням законодавства про авторські та суміжні права. Поширений приклад: вида­на одним видавництвом популярна книга з'являється на книжковому ринку з вихідними даними іншого видавництва, яке змінило у виданні лише обкладинку, опера­тивно і з найменшими витратами розтира­жувавши готовий книжковий блок. Часто видавці додруковують наклад видання, що користується попитом у читачів, без інфор­мування про це автора і виплати йому до­даткової авторської винагороди. Такі пору­шення можуть ставати предметом судових позовів.

До цього блоку варто додати ще відомче видання (випускається відомством для своїх потреб, в якому переважає інформація про діяльність цього відомства), посмертне ви­дання (здійснюється незабаром після смерті автора), прижиттєве видання (з'являється у світ за життя автора), ювілейне видання (приурочене конкретній ювілейній даті), ме­моріальне видання (друкується на відзна­чення пам'ятної події в житті держави).

Характерним прикладом останнього виду видання є багатотомна "Книга пам'яті Ук­раїни", в якій, у межах кожної області, пода­но прізвища всіх громадян України, які заги­нули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Література:

1. Тимошик М. С. Види видавничої подукції. Книга як основний предмет видавничої діяльності /

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1294

3. Літературне редагування художніх творів – особливий процес, який потребує високого професіоналізму редактора. Цей вид редагування має багато особливостей, потребує тісної співпраці з автором, тому що при роботі з твором важливо зберегти авторський задум, особистий стиль та унікальність письменника.

До основних завдань літературного редактора входять:

1. Визначення шляхів удосконалення авторського оригіналу.

2. Редагування тексту із застосуванням різних видів правки: правка-скорочення, правка-вичитування, правка-доопрацювання, правка-переробка. Редактор має чітко визначити, яку з правок він може застосувати по відношенню до того чи іншого тексту, а яка правка у даному творі не має місце.

3. Врахування особливостей редагування текстів різних видів і жанрів.

Останній пункт розглянемо трохи докладніше. Літературознавці виділяють три види художнього зображення: епічний, ліричний та драматичний. Кожен з цих видів втілюється у різних жанрах творів. Так для епосу характерні такі жанри, як роман, повість, оповідання, новела; для лірики – вірш, поема; для драматургії – драма, комедія, трагедія, мелодрама. Кожна жанрова форма має свою специфіку, і редактор має враховувати ці особливості під час редагування тексту. Але варто пам’ятати, що є твори, які важко віднести до певного жанру і не завжди у такому випадку варто підлаштовувати їх під ту чи іншу жанрову форму. Деякі твори можуть своїми літературними ознаками більше відповідати одному жанрові, але автор визначив їх приналежними до іншого. У такому випадку варто врахувати побажання автора [Антонова].

Незалежно від жанрової форми, виду художнього зображення, кожний твір має авторський задум, і тлумачення цього задуму є надзвичайно важливим для літературного редактора. Задум твору – це те ставлення до відображених у творі явищ, яке автор хоче викликати у читача. Для безпомилкового визначення та розуміння авторського задуму редактору краще співпрацювати з автором. В іншому випадку редактор може знехтувати авторським задумом, просто не визначивши та не зрозумівши його.

Ще одним аспектом, який має дослідити редактор є художня деталь. Художня деталь – це засіб створення художнього образу. Саме художні деталі лежать в основі зображення характерів та обставин, через них читач сприймає задум автора. Тому редактор має впевнитись у реалізації задуму автора завдяки художнім деталям присутнім у творі, та у відповідності художніх деталей авторському задуму.

У художній літературі важливу роль відіграє ідіостиль письменника. Ідіостиль – це сукупність мовних та стилістико-текстових особливостей притаманних мові письменника, науковця, публіциста, а також окремих носіїв конкретної мови [Стилистический энциклопедический словарь русского языка]. Саме у художній літературі завдяки ідіостилю письменник вирізняється серед інших, знаходить власного читача, є оригінальним, а його твори набувають певного колориту та особливості.

Критерій художності Які ж "складові" загального критерію художності найбільш істотні при редагуванні? 1) - єдність змісту і форми твору. Художній образ не існує поза певної форми. Він уособлює собою єдність форми і змісту. 1. Перш за все ідейний зміст: не можна визнати повноцінним твір, позбавлене глибини осягнення життя. 2. Досконалість форми: без цього не можна досягти справжньої змістовності, бажаного впливу на читача, який би важливий, питання автор не ставив. Невдала форма дискредитує ідею, може викликати сумніви в справедливості сказаного. Важливе завдання редактора - не допустити, щоб малоцінні в ідейно-художньому відношенні роботи виходили в світ. 2) - критерій художньої правди передбачає неспотворене відтворення дійсності.Його компоненти: поведінку героя, діалог, пейзаж і т. п.  3) - важливою ознакою художності є оригінальність авторської манери, його творчого почерку. Це дозволяє виявлятися властивостям художнього образу: синтез об'єктивного і суб'єктивного начал, включеність в нього особистості автора.Дійсність переломлюється в індивідуальному сприйнятті письменника, вона відображається в саме йому цікавому і важливому змісті, розкривається в самобутньою, саме йому притаманною формі. По-справжньому художній образ унікальний.  4) Властивості художнього образу зумовлюють і важливість такого критерію, як емоційна ємність, асоціативне багатство тексту. Художній твір має схвилювати читача. Він хоче переживати події разом з автором, хвилюватися, радіти, сумувати, сердитися, обурюватися, засмучуватися.Співпереживання і співтворчість - ось головне призначення художнього образу в літературі. Успіх цього залежить і від майстерності письменника, і від прозорливості редактора, і від емоційності читача. Причому емоції читача повинні викликатися самим зображенням, а не нав'язуватися авторськими заявами і вигуками.  5) Істотним оцінним критерієм художності є цілісність сприйняття образів, всього оповідання. Образ виникає у свідомості не як сума окремих елементів, а як цілісна, єдина поетична картина. М. Горький вважав, що читач повинен сприймати образи автора відразу, як удар, а не замислювався над ними. А.П. Чехов додавав, що література повинна укладатися в секунду. Тому найперше завдання редактора - оцінити цілісність образу, особливості її сприйняття читачем. Описи, побудовані за принципом конгломерату окремих подробиць, по суті неспроможні, нехудожніх.Критерій цілісності високо цінував О.Блок при оцінці художності твору. І критерій цілісності стосується не тільки елементів, розрахованих на одномоментне сприйняття - порівняння, метафори, - але і до тих складових, які можуть перебувати в тексті на значній відстані один від одного (наприклад, портретні штрихи). Редактору необхідно і в цьому випадку зрозуміти, утворюють вони в свідомості єдине ціле. ¨ 6) Суттєвим для оцінки художнього твору служить критерій точності-точності художньої. Редакторський аналіз здійснюється в кількох аспектах: • точність життєва; • образотворча (образ як відображення дійсності); • точність емоційної співвіднесеності із задумом твору (образ як вираження думок і почуттів письменника); • точність впливу на уяву, емоції, асоціації читача (образ як засіб естетичного співпереживання та співтворчості). Особливість видання класичних художніх творів полягає в тому, що вони готуються до друку без участі автора, а це посилює роль і відповідальність редакторів. Для забезпечення точного відтворення класичних текстів проводяться спеціальні текстологічні дослідження, вони звільняються від цензурних правок, від спотворень і в максимальному ступені наближаються до первинних авторським.Жанровий ряд літературно-художніх видань включає в себе:

• Моновидання

• Збірки

• Вибрані твори

• Зібрання творів.

Література:

1. Антонова С.Г., Васильев В.И. и др. Редакторская подготовка изданий: Учебник. – М.: МГУП, 2002. 468 с.

2. Козлова М. М. Редакторская подготовка литературно-художественных изданий: учебное пособие для студентов специальности «Издательское дело и редактирование». — Ульяновск: УлГТУ, 2006. — 52 с. 

4.

Коректурні знаки

Коректурними знаками (знаками виправлення) називають спеціально утворену для видавничої справи і прийняту на державному рівні множину знаків, яку використовують для фіксації місця розгалуження помилок у повідомленні та задання методу їх виправлення.

Коректура - це процес, який полягає у приведенні копії повідомлення у відповідність із його оригіналом.

Коректурні знаки ділять на знаки для текстової й для ілюстраційної частин оригіналу, їх застосовують як під час опрацювань авторського і видавничиго оригіналів (частину знаків), так і під час опрацювання проекту видання (всі знаки). Іноді коректурні знаки для опрацювання авторського і видавничих оригіналів подають навіть окремо, хоча вони є лише частиною загальної множини коректурних знаків.

В Україні для текстової частини оригіналу використовують вісім груп знаків:

• заміни;

• вставлення;

• видалення;

• переставлення;

• виправлення пробільних елементів;

• виправлення шрифтових виділень;

• виправлення технічних дефектів набору;

• відміни зробленого виправлення.

Під час опрацювання повідомлень застосовують таку методику роботи з коректурними знаками:

• Під час редагування авторського чи коректури видавничого оригіналу помилки виправляють за допомогою коректурних знаків. Текст виправлення (заміни чи вставлення), коли він є, пишуть згори над помилковим текстом, а іноді - на полі навпроти нього. Коли текст виправлення не поміщається на сторінці, його пишуть на окремому аркуші (його частині) й приклеюють до аркуша оригіналу.

• Під час редагування чи коректури проекту видання помилку виправляють, як і під час опрацювання оригіналу, проте коректурний знак із виправленням повторюють на полях (лівому або правому) навпроти рядка з. помилкою. Текст виправлення пишуть на полі справа від коректурного знака.

• Один коректурний знак повинен стосуватися тільки одного виправлення, а тому за наявність кількох відхилень в рядку коректурні знаки потрібно модифікувати. Коли ж однакове виправлення повторюють декілька разів, то можна вказувати коректурний знак один раз, записуючи поряд (у кружечку) кількість потрібних

• Додаткові вказівки авторові, редакторові, коректорові чи конструкторові видання) слід давати на полях поряд із коректурними знаками, обвівши кружечком.

• У виданнях із багатостовпцевим набором, де мала віддаль між рядками й стовпцями дозволено використовувати "віжки" - лінії, що з’єднують місце розташування відхилення з продубльованим коректурним знаком на полі сторінки, де уточнюють особливості виправлення.

Для ілюстраційної частини використовують такі коректурні знаки:

• зміни насиченості вказаного кольору на заданий відсоток; - зміни негативу на позитив і навпаки;

• зміни контрасності;

• вирівнювання нечітких контурів;

• видалення окремих деталей ілюстрації;

• повертання ілюстрації чи її деталей на вказаний кут;

• перетворення прямого зображення в дзеркальне й навпаки; - зміни розмірів ілюстрації чи її деталей;

• внесення змін по всій ілюстрації.

Процес коректури потрібен лише в тих випадках, коли для видання використовують традиційний видавничий процес (наприклад, із металевим набором) або коли використовують частково комп’ютеризований видавничий процесс. Коли ж використовують повністю комп’ютеризовану техніку, то в цьому випадку проведення коректури є зайвим.

Є дві коректурні норми:

• Часткова полягає у контролі лише основної інформації; повідомлення в одній і тій позиції в копії та оригіналі повинні бути тотожними

• Повна коректура полягає в контролі не лише основної, а й службової інформації; в одній і тій самій позиції в копрії та оригіналі повинні бути тотожними.

Коректурні знаки допомагають економити робочий час на певні пояснення, оскільки, вони є місткими і конкретними. Оволодіння коректурними знаками кожною діловою особою не тільки полегшить роботу укладачеві (автору) документа, а й вирішить проблеми з коректуванням документів у колективі.

Виправлення в тексті, зроблені за допомогою коректурних знаків повинні наноситися синім або чорним чорнилом. Не можна писати олівцем! Всі коректурні знаки повинні бути чіткими.

Комп’ютерна коректура

Комп’ютеризована технологія, коли подають авторський оригінал на папері, вимагає спершу проводити коректуру і тільки потім редагування. Адже, в текст недоцільно вносити виправлення, коли заздалегідь відомо про наявність у ньому спотворень.

У комп'ютерній коректурі можна виділити методи дублювання і методи контрольних розрядів Методи дублювання базуються на перевірці самого оригіналу, а метод контрольних розрядів - на перевірці окремих порцій тексту оригіналу різними математичними функціями.

Метод дублювання найдоцільніше використовувати тоді, коли автор подає його у традиційному вигляді, тобто на паперовому носії, і коли має бути забезпечена найвища достовірність тексту (офіційні і довідкові видання, словники, енциклопедії, прейскуранти)

Контроль методом дублювання полягає в тому, що послідовно - відповідно до зростання номерів знаків - порівнюють їх коди в двох варіантах одного й того ж повідомлення. Якщо коди знаків тотожні, то їх вважають неспотвореними, а в іншому випадку - спотвореними.

Технологічно коректуру методом дублювання здійснюють двома способами:

• Текст набирають двічі (два незалежних коректори), а після цього два варіанти порівнюють від першого до останнього знака.

• Повністю набирають лише один варіант тексту (наприклад, за допомогою СОЧ), а другий варіант вводить оператор, але зберігають у комп'ютері не весь текст, а лише його порції обсягом 100-200 знаків, вміст яких весь час поновлюють, добираючи текст.

Другий варіант є ефективнішим, оскільки оператор може здійснювати одночасно і набирання і коректури.

Раніше контроль тексту методом дублювання здійснювали спеціалізованими нічними пристроями, розробленими виключно для цієї мети, а в наш час використовують персональні комп'ютери, а в них - ТП.

Така реалізація контролю тексту на комп'ютері програмними засобами надає персонально більший сервіс. Об'єктом опрацювання програми контролю може бути ідентифікація різних варіантів запису службової інформації, автоматичний пропуск спотворених знаків, автоматичне знаходження місця нового збігу знаків після останнього спотворення та ін. Прикладами таких автоматичних програм є програма FC операційної системи MS-DOS.

Література:

1. Коректурні знаки. Комп’ютерна коректура / http://ru.osvita.ua/vnz/reports/journalism/24670/

2. Крайнікова Т.С. Коректура. – К.: Наша культура і наука, 2005.