11. Структурна організація і класифікація хромосом

Коли клітина вступає в мітоз, після реплікації ДНК (і, відповідно, подвоєння диплоїдного набору хромосом) починається утворення надкомпактної мітотичної хромосоми, деталі структурної організації якої залишаються недостатньо зрозумілими. Одночасно з компактизацією хроматинової фібрили частина ламіни "розчиняється" разом із ядерною мембраною, інша частина, разом із внутрішнім матриксом, перебудовується з утворенням білкового каркасу мітотичної хромосоми . хромосомного скефолду (scaffold), з яким залишаються зв’язаними основи

хроматинових петель. Компактна мітотична хромосома, яка після відповідного забарвлення стає видимою під оптичним мікроскопом, має два плеча, розділених центромерною перетяжкою.

Центромера, що розділяє два плеча хромосоми, є ділянкою хромосоми, на якій відбувається утворення складного мультибілкового комплексу . кінетохору, необхідного для прикріплення мікротрубочок веретена поділу. На перших стадіях мітозу унаслідок реплікації ДНК кожна хромосома представлена двома сестринськими хроматидами, з’єднаними між собою своїми центромерами за рахунок білок-білкових взаємодій. Пізніше веретено поділу забезпечує

розходження дочірніх хромосом. Довжина центромерної ділянки ДНК сильно варіює (від 125 пар

основ у дріжджів Saccharomyces cerevisiae до 0,1.4 млн пар основ у людини). У деяких видів, скажімо, у нематоди Caenorhabditis elegans та в річкового рака, окремі хромосоми мають дифузну центромеру . мікротрубочки прикріплюються по всій довжині хромосоми (так звані

голоцентричні хромосоми). Найчастіше послідовність ДНК в ділянці центромери представлена тандемними АТ-збагаченими повторами й не містить активних генів. Гомології між центромерними послідовностями різних організмів чи певних консенсусних мотивів, притаманних лише центромерній ДНК, немає: провідну роль у визначенні структури центромери відіграють білки, які взаємодіють із ДНК у цій ділянці. Центромерні білки (одним із головних є, зокрема, CEN H3 . аналог гістону Н3, який входить до складу нуклеосом у центромерній зоні) забезпечують компактизацію центромерної зони хромосоми та рекрутують до цієї зони білки кінетохору.

Розміщення центромери на певній хромосомі є постійною характеристикою: під час кожного клітинного поділу локалізація видимої під мікроскопом центромерної перетяжки не змінюється. Залежно від розміщення центромери хромосоми розподіляють на три типи:

• метацентричні хромосоми . центромера ділить хромосому на два плеча, приблизно однакових за довжиною;

• субметацентричні хромосоми . центромера ділить хромосому на два плеча, різних за своєю довжиною; плечі позначають латинськими літерами p (коротке плече) і q (довге плече);

• акроцентричні хромосоми . центромера ділить хромосому на два плеча, довжина яких різниться настільки сильно, що під мікроскопом короткі плечі майже не помітні.

Кожне плече хромосоми закінчується теломерою . комплексом теломерної ДНК на кінці хромосоми та специфічних теломерних білків. Довжина теломерної ділянки варіює в різних організмів (наприклад, у миші понад 30 тис. пар основ, у людини їх 10.15 тис.). Крім того,

довжина теломери часто залежить від типу тканини, проліферативної активності клітини тощо.

Розмір хромосом, їхня кількість, відносний розмір плечей . усе це є специфічною видовою характеристикою. Сукупність морфологічних ознак, за якими можна охарактеризувати набір мітотичних хромосом даного організму (виду) називають каріотипом.

Слід зупинитися на особливому випадку, коли окремі хромосоми можна побачити за допомогою оптичного мікроскопа не лише під час мітозу. У деяких клітинах (різноманітні тканини личинок комах, клітини трофобласту у ссавців, клітини зародкового міхура в рослин тощо) хромосоми мають гігантські розміри й видимі постійно. Це стає можливим за рахунок того, що хромосома складається не з однієї молекули ДНК, а з декількох сотень і навіть тисяч ідентичних молекул, які накопичуються в результаті багаторазової реплікації без проходження клітиною мітотичних поділів (ендоредуплікація). Такі хромосоми називають політенними. Загалом реплікація без наступного поділу клітини приводить до виникнення багатьох наборів молекул ДНК . поліплоїдизації . Але на відміну від поліплоїдних клітин, при політенії однакові копії молекули ДНК контактують між собою по всій довжині, що й дозволяє побачити їх як одну гігантську деконденсовану хромосому.

Політенні хромосоми на цитологічних препаратах мають характерну поперечну посмугованість: темні смуги (диски, або хромомери) чергуються зі світлими (міждисками), створюючи специфічний лише для даної хромосоми малюнок. Вважається, що в області дисків переважно розміщенні гени, активація яких зумовлює характернее здуття диска . появу так званого пуфа. Великий розмір політенних хромосом, можливість досить легкої ідентифікації конкретних геномних ділянок, хромосомних перебудов тощо . усе це робить політенні хромосоми зручним об’єктом дослідження в цитогенетиці. Біологічна роль політенії, можливо, пов’язана з високою метаболічною активністю певних клітин.