69. Кримінологічна хар-ка та попередження необережних злочинів.

Необережна злочинність - це сукупність необережних злочинів, які вчинені в державі чи регіоні за певний період часу.

Необережні злочини вчиняють у багатьох сферах суспіль­ного життя. Шкода від таких злочинів (кількість травмованих і матеріальні збитки) дуже велика й перевищує шкоду від умис­них злочинів. Необережні злочини пов'язані з:

-порушенням певних правил поведінки, більшість з яких зафіксовані та ре­гламентовані у відповідних законах і підзаконних норматив­них актах, а також правил поведінки в побуті провадження робіт, які вимагають особливої уваги;

-безпеки експлуатації транспортних засобів;

-безпеки при виробництві й передаванні енергії, транспорту­ванні та збереженні енергоносіїв;

-екологічної безпеки; медичної безпеки; майнової безпеки; побутової безпеки;

-безпеки виконання посадових і професійних обов'язків, окрім передбачених вище випадків;.

У загальній структурі злочинності необережна становить приблизно 15 %

70-96. Правове регулювання протидії організованій злочинності та корупції: аг хар-ка. Основні проблеми протидії корупції в Укр на сучасному етапі.

Рада національної безпеки і оборони України (далі РНБО), проаналізувавши стан протидії корупції в Україні (2008 р.), відзначила нагальну необхідність вжиття ефективних заходів у цій сфері. На розв'язання зазначеної проблеми спрямовано ріш РНБО від 21 квітня 2008 року "Про заходи щодо реалізації національної антикорупційної стратегії та інституційного забезпечення цілісної антикорупційної політики". РНБО констатує, що стан виконання зазначеного рішення та відповідних актів Президента України органами виконавчої влади залишається незадовільним. До цього часу не створено належної законодавчої бази для більш ефективної протидії корупції, невирішеними залишаються питання посилення відповідальності за корупційні діяння, обмеження імунітетів, інституційного забезпечення протидії корупції. В Україні упродовж останніх двох десятиріч проблема корупції та боротьби з нею залишалася і продовжує залишатися однією з найприорітетніших. Розроблена і діє система заходів протидії і боротьби з цим негативним суспільним явищем. Створена та удосконалюється нормативна база по боротьбі з корупційними проявами, хабарництвом та посадовими злочинами. Але досвід боротьби з корупцією та відповідного аналізу, який накопичено в інших країнах, у нашій державі дотепер відсутній. Законодавча база з протидії корупції в Україні налічує сьогодні більше сотні ЗУ, указів, розпоряджень ПУ, постанов КМУ, галузевих нормативних документів: ЗУ “Про боротьбу з корупцією” 1995 р., “Про організаційно – правові основи боротьби з організованою злочинністю” 1993 р., “Про державну службу” 1995 р., Конвенцію боротьби з корупцією на 1998 – 2005 рр., затверджену Указом ПУ від 24 квітня 1998 р.. Крім того, Україною ратифіковані базові міжнар док у сфері боротьби з корупцією: Конвенція Ради Європи про корупцію в контексті кримінального права від 27 січня 1999 р., Конвенція ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р. та інші. Виходячи з міжнародних нормативних актів, під корупцією розуміються безумовно кримінально карані діяння, що мають набагато більший ступінь суспільної небезпеки, ніж просто окремі факти хабарництва, підкупу чиновників чи зловживання владою. А в українському законодавстві корупція як кримінально правове явище не визначена, в чинному Законі України “Про боротьбу з корупцією” йдеться лише про адміністративну відповідальність за корупційні дії. Звичайно, недосконалість антикорупційного законодавства, але головна причина – відсутність у керівників виконавчої влади та правоохоронних структур бажання бачити всю гостроту проблеми і робити відповідні висновки. Малоефективними виявляються профілактичні заходи, що здійснюються правоохоронними органами. Через неналежне документальне оформлення виявлених фактів корупції провадження багатьох адміністративних справ припиняється, а державні службовці, які вчинили ці правопорушення, уникають передбаченої законом відповідальності. Група держав Ради Європи проти корупції, рекомендувала нашій державі створити орган, що здійснюватиме нагляд за реалізацією національної антикорупційної стратегії і відповідних планів дій, а також розроблятиме нові стратегію та заходи боротьби проти корупції. Уряд затвердив Положення про Урядового уповноваженого з питань антикорупц політики. Згідно документу, на Урядового уповноваженого покладається виконання завдань з підготовки пропозицій щодо формування та забезпечення реалізації державної антикорупційної політики; він забезпечує проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, що подаються на розгляд Уряду; проводить системний аналіз діяльності ЦОВВ у сфері запобігання та протидії корупції.

Серед найважливіших залишається і проблема координації діяльності органів, які здійснюють боротьбу з корупцією. Позитиву неможливо досягнути без створення окремого самостійного державного органу з чітко визначеними функціями і наділенням для їх виконання відповідними владними та процесуальними повноваженнями. Свого часу таку спробу зробила Верховна Рада України - постановою від 19 грудня 1992 року була сформована Тимчасова депутатська комісія з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом. Через рік наступною такою інституцією відповідно до Указу Президента України від 26 листопада 1993 року № 561 став Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України (очолений безпосередньо Л.М. Кравчуком). Завдання Комітету були вже більш конкретизовані: забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері боротьби з корупцією; координація у цій сфері всіх державних органів; розроблення заходів щодо запобігання встановленню корумпованих зв'язків кримінальних елементів з державними службовцями та іншими посадовими особами; інформування населення про заходи, які вживаються щодо боротьби з корупцією тощо. Утворення Указом Президента України від 24 квітня 1997 року № 371 Національного бюро розслідувань (з поєднанням функцій до-судового слідства та координації протидії організованій злочинності й корупції). Але за зверненням групи народних депутатів Конституційний Суд України рішенням від 6 липня 1998 року визнав окремі положення зазначеного Указу неконституційними без скасування його в цілому (тобто формально він є чинним і досі). Пізніше Указом Президента України від 8 лютого 2005 року № 208 Координаційний Комітет був ліквідований, а його функції, фінансове та матеріально-технічне забезпечення передані Раді національної безпеки і оборони України.

Новим у справі протидії корупції стало встановлення на законодавчому рівні відповідальності юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень та визначено порядок притягнення їх до відповідальності. Відповідно до статті 8 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” встановлено обмеження щодо юридичних осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, а саме: ОДВ або ОМС, юр особи публічного права, юр особи, що фінансуються з держ чи місц бюджету, не можуть надавати юр особам, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, кошти і майно протягом п’яти років з дня набрання рішенням суду законної сили. Юр особам, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, протягом п’яти років з дня набрання рішенням суду законної сили забороняється провадити діяльність від імені держави чи будь – яку іншу д-сть з надання державних послуг на договірних засадах. КМУ визначає порядок накопичення та оприлюднення інфи про юридичних осіб, притягнутих до відповідальності за корупційні правопорушення. Правовою основою запровадження в Україні відповідальності за неправомірні дії юридичних осіб можуть бути правові документи міжнародних організацій. Таку вимогу, зокрема, містять: Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності 1997 р.; Міжнародна Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 р.; Конвенція ООН проти транс національної організованої злочинності 2000 р.; Конвенція РЄ “Про корупцію у контексті кримінального права” 1999 р.; Конвенція ООН проти корупції 2003. Міністерством внутрішніх справ України запропоновано створити Антикорупційне бюро України у структурі Міністерства внутрішніх справ України як урядовий орган, зосередивши в цьому централізованому підрозділі зусилля з протидії корупції, виключити вузьковідомчий підхід і дублювання в діяльності відповідних правоохоронних органів, підвищити ефективність боротьби з цими правопорушеннями. Впродовж останніх років в Україні неодноразово проводились антикорупційні заходи, які зводились до прийняття програм, указів, постанов, проведення нарад тощо. Однак, відчутних результатів зазначені заходи не дали. Більше того, масштаби корупції збільшились. Така ситуація значною мірою стала наслідком того, що протидія корупції здійснювалась безсистемно. Головні зусилля витрачались на окремі корупційні прояви, а не на усунення причин і умов, що сприяють їм. Один з головних прорахунків, допущених під час організації владою протидії корупції в суспільстві, полягає в тому, що ставка робилася на правоохоронні органи, а не на утворення нової системи інституцій розвиненої економіки, які б комплексно охоплювали всі сфери її діяльності.

Протидія організованій злочинності

   Запобігання організованій злочинності передбачає:    - концептуальну та понятійну характеристику цієї злочинності й боротьби з нею в сучасний період;    - достатню правову базу;    - спеціалізацію кадрів, які ведуть боротьбу з цією зл-стю, та їх підготовку;    - достатнє ресурсне забезпечення;    - сучасну інформаційну базу;    - комплексне програмування;    - знання реального стану й тенденцій організованої злочинності, обґрунтовані прогнозні оцінки;    - усвідомлення суспільством гостроти кримінальної проблеми.    - ліквідацію пільг та інших умов, які сприяють корупції та вседозволеності суб'єктів, які перебувають при владі;    - перехід до розподілу державних замовлень через відкритий конкурс із публікацією його умов або вимог;    - перехід на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;    - регіональні оперативно-профілактичні й цільові операції щодо виявлення та припинення "злодійських" сходок, діяльності "злодіїв у законі", лідерів й активних учасників етнічних злочинних угруповань;    - перевірку дотримання законності в діяльності підприємств і служб безпеки приватних структур;    - перевірку дотримання банками порядку кредитування недерж структур;    - підготовку правових актів заходів забезпечення безпеки осіб, які здійснюють негласну допомогу в боротьбі зі злочинністю;    - перевірки п. щодо видобутку та переробки нафти, газу, кольорових і рідкоземельних металів, що відвантажують продукцію за кордон;    - розробку заходів, що перешкоджають крим діяльності організованих злочинних груп та корумпованих посадових осіб у цих галузях;    - засоби, що перешкоджають проникненню організованої злочинності в органи державної влади, зокрема, правоохоронні;    - проведення конференцій із проблем удосконалення боротьби з організованою злочинністю.