73. Основні міжн-прав док по боротьбі зі злочинністю.

Міжнародна злочинність являє собою сукупність всіх злочинних діянь, вчинених в певний період у державах. Під міжнародною боротьбою зі злочинністю розуміється співробітництво держав у боротьбі з певними видами злочинів, скоєних індивідами. При цьому розрізняють два основних види співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю: укладення міжнародних договорів щодо різних аспектів цієї діяльності та участь держав у міжнародних організаціях, які спеціалізуються на боротьбі зі злочинністю. Співробітництво держав розвивається на трьох рівнях: 1. Двостороннє співробітництво. Тут найбільше поширення отримали двосторонні угоди з таких питань, як надання правової допомоги у кримінальних справах, видача злочинців, передача засуджених осіб для відбування покарання в країні, громадянами якої вони є.

2. Співробітництво на регіональному рівні обумовлено збігом інтересів і характерів відносин країн певного регіону. Так, наприклад, в 1971 р. 14 держав-членів ОАД підписали у Вашингтоні Конвенцію про попередження актів тероризму і покарання за їх вчинення. 20 квітня 1959 в Страсбурзі країни-члени Ради Європи підписали Європейську Конвенцію про взаємну правову допомогу у кримінальних справах. У рамках СНД в січні 1993 р. в Мінську країни Співдружності (крім Азербайджану) підписали Конвенцію про правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах. 3. Співробітництво на універсальному рівні почалося ще в рамках Ліги Націй, а тривало в ООН. В даний час створена ціла система багатосторонніх універсальних договорів у галузі міжнародного кр права: * Конв про попередження злочинів геноциду і покарання за нього 1948 р.; * Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми людьми 1949; * Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних з рабством 1956 р.; * Міжн конв про припин злочину апартеїду та покарання за нього 1973; * Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних суден 1963 р.; * Гаазька конв про боротьбу з незакон захопленням повітряних суден 1970; * Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р.; * Конвенція про наркотичні речовини 1961 р.; * Конвенція про психотропні речовини 1971 р.; * Конвенція про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р.; * Конв про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 р; * Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників 1979 р; * Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р; * Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання 1984 р.; * Конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців і т.д.

74. Кримінолог хар-ка та попередження пенітенціарної злочинності.

Злочинність у місцях позбавл волі можна розділити на дві частини:

а) злочин, що здійснюються заарештованими та засудженими (це насильницька, крадіжки, незаконне оборот наркотиків, втечі з місць позбавлення волі і замах на них, хуліганство, насильницькі дії який сексуального характеру);

б) злочин, що здійснюються представниками адміністрації цих місць.

Пенітенціарні злочини скоюються навмисне, їх мотивами часто є прагнення завоювання авторитету, лідерства серед засуджених, бажання ухилитися від виконання покарань, негативне ставлення до праці та навчання. При цьому у значної кількості пенітенціарних злочинців спостерігаються істерії, психози, психічні аномалії; більшість з них має невисокий освітній рівень, емоційно нестійка, залежно від інших ув'язнених

Окрему групу злочинів у місцях ізоляції становлять крадіжки і розкрадання, проте їх Виявлення досить низька, потерпілі про це не заявляют. Чаcтіше крадуть у ін засуджених і за що настає фізична розправа.

Специфічним тюремним злочином з високим рівнем латентності є насильницький гомосексуалізм. Особи, які піддаються цьому, як і ті, які вступають в гомосексуальні зв'язки добровільно, як правило, розумово відсталі, просто слабкі за характером і фізично нездатні протистояти насильства, утворюють строго ізольовану групу "відкинутих", або так званих опущених, також сюди входить особи, які вчинили сексуальні злочини проти дітей і підлітків, їх вбивства, нанесення їм тілесних ушкоджень, що сприяли правоохоронним органам або мають родичів в цих органах.

До більшості осіб, які допускають насильницькі дії, адміністрація місць позбавлення волі прменяют, за вибірковими даними, попередження або догана (60%); приміщення в штрафний ізолятор, дисциплінарний ізолятор і приміщення камерного типу (ПКТ) -66%. Набагато рідше застосовуються такі стягнення , як позачергове чергування (33%), позбавлення права відвідування кіно, концерту тощо (19%), скасування поліпшених умов тримання (6%). Однак застосування в основному суворих санкцій в більшості випадків не призводить до бажаних результатів.

У місцях позбавлення волі люди за допомогою насильства намагаються компенсувати все те, що вони втратили, потрапивши під стражу.

Особливу групу злочинів становлять ті, які відбуваються співробітниками місць позбавлення волі (зловживання посадовими повноваженнями, перевищення посадовими повноважень, недбалість, отримання хабара, посадовий підлог).

Многіе виправні учрежденіянаходятся в дали від великих міст, їх співробітники являють собою замкнуту і ізольовану громаду, що ускладнює контроль за їх діяльністю з боку прокуратури та громадських організацій.

Засуджені та їхні родичі як люди, дуже залежні від адміністрації місць позбавлення волі, дуже рідко скаржаться на утиски, побори та хабарництво її представітелей. К того ж багато з них сподіваються на дострокове звільнення або отримання інших пільг і послаблень .

В цілому недоліки місць позбавлення волі можна згрупувати наступним чином:

1.застосування представниками адміністрації насильства до засуджених (від словестное образ до рукоприкладства), що може викликати у відповідь агресію у відношенні не тільки посадових осіб, але й інших злочинців;

2.спроба домогтися якоїсь подібності дисципліни шляхом підбурювання до фізичних розправ одних засуджених (як правило, неформальних лідерів та їх оточення) над непокірними;

3.Небажання адміністрації взагалі втручатися в конфлікти між злочинцями;

6.Приховування фактів насильницьких злочин від обліку, небажання реагувати на них, що формує ланцюгову реакцію агресії та жорстокості;

7.Нерозуміння, що в сучасних умовах приниження особистої гідності сприймається дуже болісно.

8.Незадовільна організація охорони і нагляду за засудженими, слабкий контроль, у тому числі оперативний, за їх поведінкою.

Попередження розуміється не тільки як діяльність, спрямована на виявлення і усунення (або нейтралізацію) негативних моментів, що детермінують пенітенціарну злочинність, але і не їх компенсацію, заміну обставинами, які зумовлюють нормотіпіческое, правомірна поведінка. ⁸

Чим вище рівень насильства в країні, чим більше жорстокості присутній у конфліктах між окремими людьми і соціальними групами, тим вище і небезпечніше цей рівень у виправних установах. Успішне попередження насильства серед засуджених можливо за умови цілеспрямованого навчання співробітників виправних установ способам і прийомам виявлення, вивчення та вирішення конфліктів серед злочинців. Для цього в навчальних закладах МВС РФ, що готують фахівців для роботи в місцях позбавлення волі, необхідно розробити теорію пенітенціарної конфліктології з тим, щоб викладати відповідну дисципліну слухачам. Серед профілактичних заходів, які здійснюються безпосередньо у виправних колоніях, перш за все, розглянемо ті, які пов'язані зі стилем управління загонами. Їх начальники повинні уникати довільності при прийнятті рішень, виробляти чіткі критерії оцінки індивідуальної та групової поведінки та реагування на проступки, не робити акцент на застосування покарання і не допускати компромісу делегуванням переваг членам одних груп на противагу засудженим з інших.

Створювати у міру можливості однакові умови для різно-статусних засуджених у всіх сферах життєдіяльності.

Попередження насильства серед засуджених, насильства як каральної межі їхнього способу життя, не можна не зупинитися на профілактичній ролі релігії.

У справі попередження насильства в тюремних закладах особливе значення має індивідуальна робота з конкретною особою, яка може бути навіть успішніше, ніж в умовах свободи. Справа в тому, що засуджений внаслідок його ізоляції постійно перебуває в полі зору вихователя або іншого представника адміністрації. Основою індивідуальної профілактики є кримінологічне вчення про особу злочинця, причини і механізм насильницької поведінки. Індивідуально-профілактична дія має здійснюватися з урахуванням типологічної приналежності даного індивіда. Типологічний підхід багато в чому полегшує такий вплив: якщо в ході роботи з конкретним засудженим, який може стати на злочинний шлях, буде з'ясовано його приналежність до певного типу особистості, це дозволить порівняно швидко скласти уявлення про його індивідуальні особливості і залежно від цього побудувати попереджувальну роботу з ними.

75. Роль та функції спеціалізованих установ ООН по боротьбі зі злочинністю та поводженню з правопорушниками. Попередження злочинності є прерогативою держави, але сучасний світ зіткнувся з новим проявом злочинності, перед яким держави окремо практично беззахисні. Міжнародне співробітництво на рівні спеціального запобігання злочинності передбачає розробку та вжиття спеціальних заходів організаційного, кримінально-правового та кримінально-процесуального характеру, спрямованих на усунення, нейтралізацію або мінімізацію причин і умов злочинності з метою збереження міжнародного правопорядку. У результаті спільної діяльності держав і міжнародних організацій виробляються універсальні поняття міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру, що включаються до законодавчих системи окремих держав. Боротьба зі злочинністю-один з основних аспектів діяльності ООН. Головні органів цією проблемою зайняті Ген Асамблея, ЕКОСОР, Секретаріат. Діяльності ООН в даній області проявляється через співробітництво держав і міжнародних організацій у боротьбі з такими видами злочинів міжнародного характеру як транснаціональна організована злочинність, комп'ютерна злочинність, тероризм, торгівля людьми тощо, через інститут екстрадиції (видачі обвинуваченого у злочині особи). Одним з напрямків діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю є боротьба за безпеку цивільної авіації і морського судноплавства. У 1970 році була прийнята Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден. Конвенція вважає злочином незаконні дії будь-якої особи на борту повітряного судна, спрямовані на захоплення судна або встановлення над ним контролю шляхом насильства чи погрози його застосування або іншої форми залякування. У 1971году прийнята Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, а в 1988 році в Римі були прийняті Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства.

Про загрозу комп'ютерної злочинності почали говорити ще 15 років тому (ще на IX Конгресі ООН у Гавані). За ці роки стали стрімко поширюватися нові технології, і ситуація у світі кардинально змінилася. В резолюції Генеральної Асамблеї і в документах XI Конгресу мова йшла про неефективність традиційних підходів у боротьбі з такими злочинами та захисту інформаційних інфраструктур, про подальший розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері. Протидія ООН проявам злочинності йде по різних напрямках, серед яких і боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (наркотиків). У даній сфері діють такі міжнародні договори, як Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961р. з Протоколом про поправки 1972р., Конвенція про психотропні речовини 1971р., Конвенція ООН з морського права 1982р., Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988р.

Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (резолюція 55/25 Генеральної Асамблеї), Конвенція проти організованої злочинності, що містить основні напрями протидії транснаціональній злочинності. По-перше, прийняття державою-учасником заходів законодавчого характеру за визнанням кримінально караними перелічених у конвенцій діянь, здійснених навмисно. По-друге, віднесення до категорії «серйозних злочинів» всіх злочинів, скоєних у складі організованих злочинних груп. По-третє, в якості механізму протидії зростанню злочинності можна умовно вважати складається систему звітності держави-учасника перед Генеральним секретарем ООН про розвиток національного законодавства у зазначеній сфері регулювання. По-четверте, передбачається організація міжнародного співробітництва з питань конфіскації доходів від злочинів, майна, обладнання, видача злочинців - екстрадиція. Також основний напрямок діяльності ООН у галузі боротьби зі злочинністю - боротьба з тероризмом. Тероризм представляє глобальну загрозу міжнародній безпеці, сіє безадресне насильство, що підриває віру в здатність держав захистити своїх громадян. Заходи, що вживаються на міжнародному рівні заходи боротьби з тероризмом набувають все більш комплексний характер - вони включають в себе заходи в політичній, правоохоронної, комунікаційної, фінансової і військових сферах.