63. Уявна оборона.

Уявна оборона – це фактична помилка того хто захищається.

Ч. 1 ст. 37 ККУ визначає, що уявна оборона – це дії, які вчиняються за таких умов, коли реального суспільно-небезпечного посягання не було і особи неправильно оцінюючи дії потерпілого лише помилково припускає наявність посягання.

Вирішення питання про кримінальну відповідальність при уявній обороні залежить від того могла чи не могла особа усвідомлювати хибність свого припущення про наявність посягання:

• Коли особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати хибність свого припущення і вважала, що вона захищається – кримінальна відповідальність не наступає, оскільки діють умови правомірності.

• Особа не усвідомлювала але могла усвідомлювати, якщо би проявила більшу обачність щодо наявності посягання – кримінальна відповідальність буде наставати за необережний злочин.

• Якщо обстановка хоча би частково не оправдовувала діянь того хто захищався, а це була тільки надмірна уява, то відповідальність на загальних засадах.

Згідно з ч. 1 ст. 37 КК, “Уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання”.

Від необхідної оборони оборона уявна відрізняється тим, що в ході її, особа, помиляючись щодо реальності посягання і вважаючи, що вона захищає правоохоронювані інтереси, заподіює шкоду іншій особі.

Хоча оборона й уявна, але заподіяна нею шкода реальна, тому виникає питання правової оцінки такої ситуації.

Згідно із законом уявна оборона тільки тоді є вибачальною обставиною, що виключає злочинність діяння, а отже, й кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду, “коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення” (ч. 2 ст. 37 КК).

В інших випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за уявну оборону, але злочини, вчинені в такому стані, розглядаються як привілейовані.

Так, згідно з ч. 3 ст. 37 КК, “якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищувала межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідноїоборони”, тобто за ст. 118, 124 КК.

А згідно з ч. 4 ст. 37 КК, “якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність”, тобто за ст. 119, 128 КК. Якщо ж за обставинами справи взагалі не було об’єктивних підстав вважати, що здійснюється напад, винний має нести відповідальність на загальних підставах.

64. Перевищення меж необхідної оборони.

У відповідності до частини 3 статті 36 перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому хто посягає тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпеці посягання та обстановці захисту.

Межі необхідної оборони вважаються перевищеними за наявності сукупності таких ознак:

• Заподіяння шкоди повинно бути тяжкою. Тобто такою, що привела до тяжких тілесних ушкоджень або смерті особи (ст. 118 та 124).

• Заподіяння такої шкоди є умисною.

• Заподіяна шкода явно не відповідає небезпеці посягання, що відвернулося або в обстановці, в якій вчинявся захист.

Є 3 випадки коли межі необхідної оборони максимальні:

• При нападі групи осіб.

• При нападі озброєної особи (осіб).

• При насильницькому вторгненні в житло чи інше приміщення.

Перевищення меж необхідної оборони може статися лише під час оборони, коли винний перебував у стані необхідної оборони і діяв з мотиву захисту.

Щоб встановити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, треба врахувати не лише відповідність чи невідповідність знаряддя захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил нападаючих і тих, хто захищається, а саме: місце і час, раптовість нападу, неготовність до його відбиття, кількість нападаючих і тих, хто захищається, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я тощо) та Інші обставини.

Згідно з ч. 4 ст. 36 КК особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільне небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Значні особливості має кваліфікація заподіяної шкоди у стані так званої уявної оборони, тобто тоді, коли в дійсності нападу не було, а винному лише здалося, що на нього нападають.

Вбивство у стані уявної оборони залежно від конкретних обставин кваліфікується: а) за ст. 118 КК, якщо вся обстановка події давала під стави вважати, що це був справжній напад, але винний перевищив межі тієї шкоди, яка була б необхідною при відповідному реальному посяганні; б) за ч. 1 ст. 115 чи ч. 2 ст. 115 КК, якщо обстановка не давала підстав для сумлінної помилки про напад, і винний міг розібратися в обставинах подій, але не звернув на це достатньої уваги, був неуважний, байдужий; в) позбавлення життя виключає кримінальну відповідальність, якщо обстановка події давала достатні підстави вважати, що відбувається реальне посягання, і винний не міг усвідомлювати своєї помилки

Вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, кваліфікується також за ст. 118 КК і в тих випадках, коли воно має обтяжуючі ознаки, передбачені пунктами 1,2,4 та 13 ч. 2 ст. 115 КК.2