67. Фізичний або психічний примус.

Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронювальним інтересам, вчинена під впливом психічного і фізичного примусу, в наслідок якого особа не могла керувати своїми діями.

Фізичний примус – це вплив на особу, пов’язаний із насильством.

Психічний примус – це реальна погроза негайного застосування до особи насильницький дій або заподіяння іншої шкоди.

Для того, щоб діяння вчинені під примусом не вважалися злочинами необхідна сукупність таких умов:

• Діяння які спричинили шкоду здійсненні під впливом фізичного примусу.

• Вплив примусу повинен бути безпосереднім.

• Рівень фізичного примусу на особу повинен бути на стільки сильним, що вона втрачає можливість керувати своїми вчинками і заради його припинення вчиняє діяння, яке від неї вимагають (непереборний фізичний примус).

Питання переборної сили і психологічного примусу вирішується через статтю 39 ККУ (крайня необхідність).

Тобто кримінальна відповідальність за переборний примус вирішується наступним чином: якщо шкода заподіяна під впливом примусу буде рівнозначною або меншою чи могла би бути, то кримінальна відповідальність не наступає; а якщо шкода більша ніж відвернута, то кримінальна відповідальність заступає, але завжди таке діяння буде підпадати під п. 6 ч. 1 ст. 66 ККУ (обставини, які пом’якшують покарання).

Психічний примус не підпадає під ознаки непереборного примусу.

1. Не с злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками. 2. Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу,внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також нсихічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу. 1. Під фізичним примусом у цій ст. 40 розуміється застосування Щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення або невчинеиня певних протиправних дій всупереч її волі. Дії, які є фізичним примусом, можуть бути двох видів. Так, вони: 1) або позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв'язування, позбавлення волі із замкненням У приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо); 2) або спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні тощо). У першому випадку кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повністю виключається на підставі ч. 1 ст. 40. У Другому ж, як випливає із ч. 2 ст. 40, особа не підлягає такій відпоиідальності за тих самих умов, що і при крайній необхідності.

2. Під психічним примусом розуміється вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій. Психічним примусом, зокрема, є: а) погроза застосування відповідного фізичного насильства, у т. ч. за допомогою зброї; б) застосуванняабо погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають певних дій чи бездіяльності; в) знищення або погро'за знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають певних дій чи бездіяльності; г) погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; д) вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів. Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваиим інтересам у цих випадках, як і у випадках застосування фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, відповідно до ч. 2 ст. 40 вирішується за правилами крайньої необхідності, а фізичний чипсихічний примус у даному разі є виразом небезпеки. Зазначене стосується і випадків умисного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам в ситуації фізичного або психічного примусу, якщо така шкода є більш значною,

ніж відвернена. 3. Деякі випадки застосування фізичного або психічного примусу передбачені законом як самостійні склади злочинів (наприклад, ст. ст. 377, 398, 405). . 4. Якщо особа визнається винною у вчиненні злочину, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити 'й вчинити цей злочин є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п.6 ч. 1 ст. 66).