1. Його застосування є обов’язковим і безумовним.

2. Не завжди пов’язано із встановленням особи і ступеня її суспільної небезпеки.

Строк давності – це строк, після закінчення якого особа не може бути піддана кримінальній відповідальності за раніше вчинений злочин.

Такий вид звільнення можливий за наявності 3-х умов:

3. Закінчення зазначених у законі строків давності.

Вони залежать від тяжкості вчиненого злочину, а для злочинів невеликої тяжкості від виду покарання.

Такі строки є наступними: 2 роки – для злочинів невеликої тяжкості, за які передбачено покарання більш м’яке ніж обмеження волі; 3 роки – для злочини невеликої тяжкості, за які передбачено покарання обмеження волі або позбавлення волі до 2 років; 5 років – для злочинів середньої тяжкості; 10 років – для тяжких злочинів; 15 – для особливо тяжких злочинів.

4. Під час цих строків особа не вчинить нового злочину середнього, тяжкого чи особливо тяжкого.

5. Протягом цих строків, особа не ухиляється від суду і слідства.

Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення злочинного діяння.

Кінцевим моментом обчислення строку давності є день набрання обвинувального вироку суду.

Перебіг строків давності може зупинятись при ухиленні особи від суду і слідства. Вони відновлюються з дня з’явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину пройшло 15 років.

Строки давності можуть перериватися, якщо особа вчинить протягом їх сплину новий злочин середньої, тяжкої чи особливо тяжкої форми. В такому разі строки припиняються і починаються обчислюватися заново.

2 винятки із правила застосування строків давності.

6. Факультативний виняток. Якщо у статті передбачено за вчинене діяння довічне позбавлення волі і минув 15-ти річний строк, питання про закриття кримінальної справи вирішується судом про застосування чи ні строку давності.

7. Обов’язковий виняток. Він стосується загального правила про застосування строків давності відносно осіб, що вчинили злочини проти миру і безпеки людства (ст. 437-439, 442).

77. Поняття та ознаки покарання за кримінальним законом України.

Покарання, відповідно до ст. 50 ККУ є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду, до особи визнаної винної у вчиненні злочині і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаки покарання:

• Є заходом примусу.

• Покарання застосовується від імені держави і за вироком суду.

• Покарання застосовується тільки до особи винної у вчиненні злочину.

• Кримінальні покарання можуть бути застосовані, тільки ті, які визначені статтею ККУ.

• Покарання – це обмеження прав та свобод засудженого.

• Кримінальне покарання – це негативна оцінка з боку держави за вчинений злочин.

• Покарання тягне за собою судимість.

• Покарання несе персоніфікований характер. Ніхто не може бути підданий покаранню крім винної особи.

78. Мета покарання.

Мета покарання включає в себе 4 складових:

• Кара щодо засудженого. Полягає в обмеженні прав і свобод засудженого (прав власності, обмеження волі, права щодо підвищення кваліфікації, зайняття родом діяльності і т. д.).

• Приватна превенція. Вона стосується у не вчинені особою яка вчинила злочин нового злочину.

• Загальна превенція. Не вчинення ніким злочину.

• Перевиховання особи.