Розділ 2.

ПСИХОЛОГЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТА ПРОТІКАННЯ МДС

2.1. Психологічні передумови виникнення маніакальної поведінки суб’єкта

Розвитку маніакально-депресивного розладу сприяють і психологічні фактори, найважливішим з яких є внутрішньо-сімейні стосунки. Відомо, що проблеми в сім'ї, напружені відносини з близькими можуть посилити прояви біполярного розладу. За результатами проведених досліджень, більшість осіб, в яких спостерігались прояви маніакального синдрому, у дитинстві піддавалися різному насильству, зазвичай сексуальному. Під впливом такої події (а часто насильниками є близькі родичі) вразлива дитяча психіка, яка не одержала належної психологічної допомоги піддається змінам і поступово перетворити його на психологічного каліку. Але і в зрілому віці людина не застрахована від таких потрясінь. В аналізі численних біографічних даних осіб з маніакально-депресивним синдромом, які в процесі життя були визнані злочинцями, що скоїли ряд антигуманних деструктивних дій, знаходять місце свідчення про те, які саме знущання здійснювали батьки по відношенню до суб’єктів.

Відомо, що для багатьох злочинців вбивство і знущання над іншими було своєрідним актом помсти за події минулого. До речі більшість маніяків зовні нічим не примітні, скромні, сором'язливі, малоконтактні люди. На думку багатьох дослідників, що займаються проблемою серійних сексуальних убивств, у формуванні подібних деструктивних мотивів важливу роль відіграють різні чинники. На цьому тлі парадоксом видається ігнорування в законі психологічних витоків зародження механізму злочинної поведінки як специфічного різновиду поведінки взагалі.

Однією з основних причин сьогоднішніх непривабливих криміногенних реалій у суспільстві є, на наш погляд, повний відрив свідомого розуму від свого коріння в неусвідомленому. Це призвело до того, що елементи неусвідомленого дедалі частіше вриваються в наше життя через різні соціальні патології, в тому числі антигромадські, злочинні прояви, включно з маніакальними злочинами, а суспільство, розгубившись, не може ні пояснити їх, ні, тим більше, запобігти їм з позиції звичних підходів.

Звісно, відзначаючи значимість центрів підсвідомості у механізмі поведінки особистості, було б помилково вважати, що вплив підсвідомості на свідому сферу розуму має тільки деструктивний характер. Численні факти свідчать, що при збігу певних, поки що непізнаних обставин підсвідомість проявляється досить конструктивними властивостями. Всесвітньо відомі композитори, поети, вчені визнають, що найвидатніші їхні творіння є зовсім не результатом усвідомлюючого розуму, а наслідком невідомого їм осяяння. На основі знань, які перебувають у несвідомому, розвивається розум, що усвідомлює себе, і багатогранна індивідуальність з усіма особливостями характеру, перевагами й недоліками. Як наслідок, накопичується негатив, посилюється примітивізм моралі і стосунків, триває розмивання духовних пластів, які зміцнювали людину, прогресує ураженість суспільства різними збоченнями. При цьому витоки коріння, яке живило людину і створювало їй душевну рівновагу — держава, громада, релігія, сім’я, — руйнуються під тиском техногенної цивілізації. Людина, прийшовши складні етапи минулого, якого вже немає, рушаючи в майбутнє, якого ще немає, опинившись перед грізними реаліями спливаючого теперішнього, ціпеніє, бо майже щокроку наштовхується на небезпеку, породжену природними, техногенними й соціальними катаклізмами.

У підсвідомості містяться не тільки інстинкти, які стосуються досвіду індивідуального життя, а й інстинкти, що раніше були зусиллями, спрямованими на збереження виду. Таким чином, зявляється ще один спосіб пояснити причини різновидів маніакальної поведінки: вбивств, у тому числі на сексуальній основі. Йдеться, зокрема, про зовні невмотивовані вбивства сексуальних партнерів, в основному жінок. Грані між людською поведінкою, обумовленою фрагментами біологічної програми і свідомими сплесками дуже рухомі.

Матеріали кримінальних справ свідчать, що суб’єкти, котрі вчинили подібного виду злочин, не тільки не можуть пояснити мотивів свого діяння, а й нерідко цілком щиро здивовані скоєним. Такі приклади перш за все свідчать, що імпульс, який запускає механізм маніакальної злочинної поведінки, може виходити не тільки ззовні, а й із глибин внутрішнього світу особистості. Як наслідок, у таких випадках людина сама шукає й створює ситуації, які б дозволили їй, «підігрівши» себе, розрядитися насильством і тим самим задовольнити деструктивну потребу, обумовлену відповідним інстинктом.

Вивчення біографічного матеріалу, який стосується особистості маніакальних вбивць, свідчить, що багато хто з них (а можливо, і всі, — ці відомості не завжди відбито у матеріалах кримінальної справи) на певному відтинку життєвого шляху одержали психічну травму. Так, один, згодом відомий, вбивця з маніакальним синдромом у трирічному віці пережив страшний шок: його батько сокирою зарубав матір хлопчика. Кров пролилася на очах малюка. У другого, не менш жорстокого маніяка, в голодні роки з’їли брата, про що він пізніше постійно згадував. Перелік можна продовжити, але важливий результат таких сильних емоційних переживань.

Ще у 80 тих роках ХХ ст. польський психолог професор К. Обуховський застерігав, що в часи доступності інформації та будь-якої практики в сексуальній сфері підвищує сексуальне напруження відповідної особи. Саме так він оцінював ситуацію у Західній Європі. Крім того, світогляд , створений сучасною західною наукою, який домінує сьогодні, взагалі не сумісний з поняттям духовності. В середовищі, де реальним є тільки відчутне, матеріальне і доступне виміру, усі форми релігійної і містичної активності розглядаються як віддзеркалення пережитків та нераціональностей.

Каталізатором інстинктивних маніакальних дій може виступати навіть повторне проживання (згадування) травматичних подій життєвої історії. Ними може бути і психотравмуюча ситуація дитинства, систематичне приниження гідності однолітками, особливо – особами протилежної статі. Характерно, що кількість маніакальних злочинів продовжує зростати практично у всіх «розвинутих» країнах, попередити їх дуже складно, враховуючи приховані глибинні мотиви і причини цих проявів. Боротьба з ними ведеться практично всліпу внаслідок непізнаності внутрішнього світу особистості цих суб'єктів, механізму мотивації їх зло­чинної поведінки. Реальна небезпека і поширеність маніакальних проявів суспільством недооцінюється, особливо на стадії, коли вони ще не потрапили у сферу дії криміналь­ного закону.

Цілком можливо, що саме психічна травма, відомості про яку залишилися за порогом свідомості, стала причиною наступної перебудови особистісної програми, звуження впливу свідомості і отже, зменшення можливості адаптуватися в навколишньому світі. Напруга суб’єкта відповідно постійно зростає, психіка, а отже і тіло, не знаходять можливості та способу розрядки. Накопичена енергія може в певний момент і спровокувати необоротні зміни в психіці. Цей процес, а саме його становлення,за словами психіатрів може пройти ряд відповідних етапів, які характеризуються рівнем напруги, адекватності реакцій, рівню усвідомленості емоційних, рухових реакцій на емоційно-забарвлені події, чи об’єкти. Так, процес розвитку синдрому може передувати фобія, панічний стан, невроз, чи кілька компонентів однозначно. Внаслідок перебудови включається «кризовий варіант програми», в основі якої домінують інстинкти, які відповідають за безпеку особистості. При виникненні реальної чи уявної для суб’єкта загрози з блоків пам’яті, що перебувають у несвідомому, раптово зчитуються й запускаються в дію готові форми і методи захисту, які могли застосовуватися у схожій ситуації не тільки при житті суб’єкта, а й багато століть тому його далекими попередниками. Саме в таких ситуаціях у сучасне суспільство через тисячоліття проникають спресовані різновиди деструктивної енергії попередніх поколінь та цивілізацій. Режим підвищеної готовності може підтримуватися тривалий час елементами конкретної життєвої ситуації, такими як несприятливі умови проживання в сім’ї, в тому числі пияцтво одного чи обох батьків, їх жорстокість, байдуже ставлення до дітей, жорстока мораль у неформальній групі однолітків тощо. В цілому реалії сучасного життя досить успішно живлять і відроджують коріння насильства. Як наслідок, виникає надмірна підозрілість, розвивається невдоволеність собою, своїм становищем у суспільстві. Формується нова гіпертрофована потреба у самоствердженні, причому будь-якими шляхами.

Така людина, постійно отримуючи провокуючі сигнали, може роками носити в собі «кризову програму», що розвинулась і функціонує як маніакально-депресивний психоз, вираженню якого властиво певною мірою змінюватися під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, внаслідок чого значимість свідомості й елементів, які перебувають у несвідомому, постійно коливається. Не випадково в оточуючих інколи складається враження, що деякі люди живуть «подвійним життям»: їхня поведінка не завжди стабільна, а реакція на зовнішні подразники неадекватна. При цьому поведінка людини, її форми і прояви багато в чому залежать від того, на який деструктивний інстинкт вона «підсіла» і яка енергетична ємність стала для неї манією (захопленням). Як приклад, відомий маніяк Чикотило, з одного боку, був дбайливим членом сім’ї і ретельним господарем, а з другого — небезпечно жорстоким звіром в образі людини, який розривав, шматував, а інколи й пожирав людську плоть. Мабуть, було б помилкою вважати, що при вчиненні маніакальних деструктивних актів поведінки реалізується тільки один інстинкт, одна патологічна потреба. Дії маніяка-вбивці нерідко багатопланові: вони можуть поєднувати в собі і позбавлення життя людини, і сексуальні прояви, і майнові злочини та ін. А інколи з допомогою одних злочинних дій досягається більш віддалена мета — задоволення домінуючої патологічної потреби.

Намір пізнати сутність людини з позицій тільки матеріалістичного підходу призвів до забуття знань стародавніх народів, до суєти й омани, які так трагічно позначилися на житті людства. В глухий кут зайшли і дослідження, що стосуються пізнання мозку, які породили більше запитань, ніж відповідей на них. Попри комплексний підхід до розв’язання цієї проблеми, який об’єднує зусилля представників різних спеціальностей і різні методи дослідження, кількість білих плям у ній зростає в міру переходу до вивчення «вищих» функцій. Свідомість і емоції, з позиції матеріалістичного підходу, залишаються, як і раніше, великою загадкою. На думку відомого нейрофізіолога Н.Бєхтєрьової, яка багато років є науковим керівником Інституту мозку людини в Санкт-Петербурзі, мозок — це «суцільна непрозора стіна, лише з поодинокими напівпросвітами. Обмеження пізнання складного світу людини тільки вивченням її фізичного тіла, яке є інструментом для розв’язання завдань в умовах земних реалій, навряд чи приведе до бажаного успіху.

На жаль, і базові поняття деяких елементів складу маніакальної поведінки (переліку швидкоплинних мікропередач імпульсів, що визначають і емоціональний стан, і фізіологічний стан тіла, і появу чи зміну мотиваційного компоненту поведінки), що стосуються перш за все психологічних особливостей особистості суб’єкта, залишаються нез’ясованими й непогодженими. До чого це призводить на практиці, видно на прикладі такого елементу суб’єктивної сторони як «мотив», що є стратегічним центром усього комплексу наук, які вивчають людську поведінку. Ефективно впливати на особистість людини у плані її правомірної поведінки можна лише через її мотиваційну систему. Однак якщо важливість з’ясування мотиву діяння не викликає сумніву ні у психологів, ні у юристів, — то стосовно змісту цього поняття єдності думок у науці немає. Внаслідок такої непевності у складному становищі опиняються практичні працівники, які ведуть процес і, відповідно, вирішують долю людей, — слідчі, прокурори, судді, оскільки, у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, вони зобов’язані доказувати по кожній кримінальній справі мотиви злочину. А маніакальна поведінка майже завжди реалізується такими типами поведінки, що визнані суспільством протизаконними, бо такими, що можуть завдати шкоди іншим. Хоча зробити це не просто, бо і норми процесуального, і норми матеріального права не містять поняття «мотив».

Цілком можливо, що результати дослідження проблем підсвідомості, що ведуть до розуміння глибинної психології особистості, в поєднанні зі знаннями, одержаними на початку становлення людства, стануть основою для пояснення, розуміння і подальшого трансформування багатьох неконтрольованих чи слабо контрольованих свідомістю антигромадських проявів, які перебувають за межами і психопатології, і особистої життєвої історії. Людина змушена буде навчитися не тільки співіснувати, а й плідно співпрацювати зі світом неусвідомленого як для вирішення питань, що стосуються неприйнятних для суспільства негативних форм поведінки, так і для того, щоб відкрити невичерпне джерело знань і мудрості, створити прогнозований і спокійний світ.

При цьому доведеться виходити з того, що людство не може скасувати свій несвідомий розум, який курує нею в період панування психічною хворобою.Відомий факт, що в мотивах конкретизуються потреби, які й визначають їх спрямованість. У однієї людини не може бути незліченної кількості потреб, але широкий спектр мотиваційної сфери проявляється в їх різноманітності та взаємодоповнюваності. Взаємодіючи між собою, вони підсилюють або послаблюють одна одну, вступають у взаємні суперечності, в результаті чого може проявитися в аморальній і навіть злочинній поведінку.

Окремі вчинки, а тим більше поведінка людини в цілому, в тому числі і маніакальна, в основному направляється не одним, а кількома мотивами, які пов’язані один з одним складними ієрархічними відносинами. Серед них є ведучі, які й стимулюють поведінку, надають йому особистісний сенс. Крім того, як встановлено дослідженнями, саме провідні мотиви носять неусвідомлюваний характер. З цієї причини особи з маніакально-депресивним синдромом в багатьох випадках не можуть зрозуміло пояснити, чому вони вчинили так, чи інакше.

Можна виділити наступні мотиви антисоціальної діяльності:

1. мотиви самоствердження;

2. захисні мотиви;

3. заміщуючі мотиви;

4. ігрові мотиви;

5. мотиви самовиправдання.

Потреба в самоствердженні - найважливіша потреба, стимулююча найширший спектр людської поведінки. Вона проявляється у прагненні людини утвердити себе на соціальному, соціально-психологічному та індивідуальному рівнях. Щодо серійних асоціальних дій, як правило фігурує утвердження особистості на індивідуальному рівні (самоствердження), яке пов'язане з бажанням досягти високої оцінки і самооцінки, підвищити самоповагу і рівень власної гідності. Досягається це шляхом вчинення таких вчинків, які, на думку людини, сприяють подоланню будь-яких психологічних вад, слабостей і в той же час демонструють сильні сторони особистості [1].

На думку Ю.М. Антонян, жорстокість у структурі злочинної поведінки виступає саме як засіб його самоствердження. «Терзаючи, катуючи, знищуючи іншого, - підкреслює Ю.М. Антонян, - приносячи йому неймовірні страждання, без залишку поневолюючи його, злочинець відчуває всю повноту і значущість своєї особистості, підтверджує своє місце в житті ... Знищуючи іншого, намагаючись буквальним чином втоптати його в землю або спалити, злочинець прагне компенсувати всі ті страждання, а часом і приниження, яким йому, за його суб'єктивним відчуттям, довелося зазнавати раніше [7].»

Психологи вважають, що одним із спонукальних мотивів до маніакальної поведінки, що виражена у злочині може послужити страх перед контактом з живим, активним субектом: маніяк може отримати задоволення тільки взаємодіючи з нерухомим, бездіяльним, а найкраще - мертвим тілом. Невпевненість у своїх силах породжує прагнення вселити особі жах, убезпечивши себе від її можливої критики [6].

Суб'єктивні причини знущань, чи згвалтувань пов'язані в першу чергу з особливостями самосприйняття злочинця з маніакально-депресивним синдромом, з його відчуттям, часто на підсвідомому рівні, власної неповноцінності, ущербності як чоловіка. Часто таке відчуття, переживання приймає жорстко фіксований характер, людина ніби приковується до об'єкта фрустрації, від якого залежна (жінка взагалі). Прагнення позбутися цієї залежності, і у той же час самоствердитися в чоловічій ролі, може штовхнути таку особа на вчинення згвалтування.

Особливий інтерес у зв'язку з цим представляє небезпечна категорія маніакальної поведінки. Особа відчуває критично яскраві емоційні переживання. При цьому вона направляє свою знервованість на конкретний об’єкт: раптово нападає на нього і намагаються силою подолати існуючий опір. Поведінка таких суб’єктів схожа з діями мисливця, що чекає або вистежує здобич. В більшості своїй такі «мисливці» позитивно характеризуються в побуті і на роботі, вони дбайливі в одному оточені, але по відношенню до іншого оточення відчувають різко негативні емоції.

Ще одна гіпотеза говорить про те, що в даному випадку, в суб’єкта порушена аутоідентіфікація з біологічною чи соціальною роллю при яскраво-вираженій потребі у контакті, взаємодії поза морально-психологічною близькостю. «Мисливці» залежні не тільки від близького оточення (матері чи дружини), а й від людей (жінок) взагалі, оскільки відносини з ними підсвідомо будують на материнсько-дитячої базі. Тому в якості мотивів маніакально-агресивних проявів у «мисливців» виступають, з одного боку, прагнення знищити психологічне домінування людей взагалі, а не конкретних осіб, а з іншого боку - бажання добитися в акті насильства ідентифікації з своєю статевою роллю, самоствердитися, знайти особистісно-емоційну автономію.

Однак домогтися остаточного звільнення від психологічної залежності шляхом одноразової спроби насильства не вдається. Саме з цієї причини особа продовжує здійснювати несподівані та жорстокі напади, іноді по кілька десятків разів [1].

Вважається також, що прагнення позбутися психологічного диктату, «нав'язаного» в дитинстві первинним лібідіозним обєктом, лежить в основі багатьох випадків насилля над особами похилиго віку.

Невтішними є і прогнози маніакальної злочинності на майбутнє. Як попереджають дослідники цієї проблеми, велика ймовірність зростання сексуального насильства, оскільки сексуальне збудження і задоволення сприяє виходу напруженості і тривож­ності. На жаль, не викликає сумніву той факт, що психічна напруженість в суспільстві посилюється внаслідок цілого ряду причин. Людина, прийшовши із минулого, якого вже немає, направляючись в майбутнє, якого ще немає, стикаючись із грізними реаліями те­перішнього ціпеніє, бо майже щокроку наштовхується на небезпеку, породжену природ­ними, техногенними та соціальними катаклізмами. Людина не готова до багатьох «благ», які їй нав'язує сучасна цивілізація, а її психіка не витримує впливу зовнішніх подразників - від згубної екології до психологічних стресів.

Значну тривогу викликають насильства з боку осіб, у яких спотворена сексуальна орієнтація. Однак питання глибинних причин відхилень від нормального статевого по­тягу залишається невирішеним у науці і є однією з найскладніших проблем судово -психіатричної практики. Немає єдності думок і щодо поняття сексуальних відхилень, класифікації різних видів збочень статевого потягу, клінічної закономірності їх ди­наміки. А нез'ясованість причин цього явища породила численні концепції, автори яких намагаються пояснити проблему. Проте жодна з них не отримала визнання. Сцени розпусти, жорстокості й насильства, які щоденно подаються засобами масо­вої інформації, провокують в людині тваринні інстинкти, запускають механізм і форми маніакальної поведінки, що існували багато віків тому, сприяють зниженню порога ак­тивуючого подразнення. А це, у свою чергу, може призвести до того, що в особливих умовах його величина здатна впасти до нуля, і, як наслідок, за певних обставин можли­вий прорив у соціум енергетики інстинктів і без зовнішнього стимулу. Намір змінити си­туацію з маніакальною злочинністю має починатися із запобіжних психологічних мір, які повинні застосовуватися ще в ранньому дитинстві. Але біда в тому, що діти з пелю­шок відчувають величезний тиск продукції, яка руйнує традиційні цінності. Зважаючи на їх рівень свідомості, діти не здатні цьому протистояти. Агресія і жорстокість нинішніх дітей і підлітків значною мірою є неусвідомленим протестом проти негативно­го змальовування світу і жінки в тому числі.

У сучасній культурі образ жінки грубо сексуалізовано. Приниження жіночої гідності, що неминуче має місце при пропаганді розпусти, де може в майбутньому не позначитися на ставленні колишніх дітей і підлітків до жіно­чої статі, включаючи власну матір, на формуванні в них елементів механізму мотивації протиправної поведінки, включаючи маніакальні злочини на сексуальній основі. Сьогоднішня сексуальна свобода означає свободу від наслідків, від вірності, від мо­ральної і юридичної відповідальності. Коли секс вважається розвагою, діти стають «зай­вими на світі» і від них потрібно «позбавлятися».

Ще на початку 80-х років минулого століття польський психолог, професор К. Обуховський застерігав, що підтримання сексуального напруження дуже поширено в су­часній Західній Європі і пояснюється, окрім усього, бажанням одержати фінансові над­прибутки. Каталізатором інстинктивних маніакальних дій може виступати навіть повторне проживання згадування) травматичних подій життєвої історії. Ними може бути психо-травмуюча ситуація дитинства - втрата одного чи обох батьків, пияцтво, фізичне чи психічне насильство, хвороба, систематичне приниження гідності однолітками, особли­во - особами протилежної статі тощо.

При дослідженні механізму мотивації маніакальних злочинів все більшої ваги набу­ває думка, що агресивність і жорстокість, які проявляються при цьому, значною мірою є наслідком збочення онтогенетичного розвитку, поломки заданої програми життя кон­кретної людини. Причому, на думку С. Грофа, це може бути пов'язано з накопиченням сильного негативного енергетичного потенціалу, що виникає навіть у період народжен­ня, який згодом може зумовлювати агресію та інші негативні наслідки⁵. Сьогоденні ре­алії переконують, що назріла необхідність по-новому поглянути на причини зростаючої кількості маніакальних злочинів, збільшення психічних захворювань, переоцінити підходи по їх профілактиці з урахуванням наукових досягнень і досвіду наших предків, сконцентрованому в релігійних і міфологічних джерелах.

Не можна ігнорувати і той факт, що будь-яка людина - це значно більше, ніж фізич­не тіло. Опубліковані в останні десятиріччя результати наукових досліджень стосовно людської суті дають підставу вважати, що людина - це перш за все фрагмент загальної програми всесвіту, багатомірний енергетичний комплекс, який постійно здійснює енергообмін з глобальною програмою світобудови. У цьому аспекті невипадковою, вва­жаємо, і думку про те, що якимось таємничим чином, що немає пояснення, кожна люди­на несе в собі інформацію про увесь світ і про усе існуюче.

Біопсихологічні особливості, як елемент цієї програми, мають вирішальне значення при формуванні особистості людини, ії наступної поведінки. Усі, хто досліджував по­ведінку людини, неминуче доходили висновку, що основну причину людських збочень потрібно шукати в самих людях. Причому коріння негативу, в тому числі людського на­сильства, ненаситної зажерливості, ненависті, помсти проникають значно глибше, ніж це може уявити сучасна наука, і що їх запаси воістину величезні.

Враховуючи сказане вище, вважаємо що, не може бути ефективним дослідження і ме­ханізму мотивації маніакальних злочинів на сексуальній основі без врахування глибин­них коренів цієї проблеми, без врахування, що в існуючому вигляді стосунки між чо­ловіком і жінкою за історичними мірками виникли буквально вчора. Адже зовсім «недав­но» статеві стосунки між чоловіком і жінкою були неврегульованими, і тривалий час існував груповий шлюб.

Звичайно, психіка маніяка може активізуватися і зовнішньою стимуляцією. Однак, як вважав 3. Фрейд, джерела збудливості, які знаходяться в середовищі, менш важливі для динаміки особистості, ніж природжені інстинкти. У цілому зовнішні стимули покла­дають на організм менші вимоги і вимагають менш складних форм задоволення, ніж по­треби і інстинкти. Зовнішнього стимулу можна уникнути, але від потреби і інстинкту утекти неможливо[43].

Створення цілісної наукової концепції боротьби з маніакальною злочинністю, у якій би об'єдналися природнича і соціальні гілки неможливо без врахування інстинктів, най­важливішої детермінанти людської поведінки.

Сфера інстинктів - це не просто глибинний пласт, віддалене сховище пам'яті, чи атавістичних бажань, а сила, що здатна за певних умов проявлятися самостійно у фізич­ному світі і учиняти дії, які значно перевершують команди свідомості. Особливо це сто­сується людей з нестабільною, хворобливою або слабкою психікою[3].Інстинкт уявляє собою природжену рушійну реакцію на те чи інше зовнішнє чи внутрішнє подразнення і виникає із природи тваринного. Статевий інстинкт, якому ба­гато уваги приділяв 3.Фрейд, існує не тільки для задоволення біологічної потреби, приносячи людині як радощі так і страждання. Не дивлячись на приглушеність статевих інстинктів людською культурою, їх збочений прояв люди мають можливість спостеріга­ти на прикладі маніакальних злочинів, нагадуючи «соціальному» людству, що забуття цих інстинктів є передчасним і небезпечним для сучасної цивілізації[54].

Інстинкт має джерело і мету. Джерело - це тілесний стан, інакше погреба. Мста по­лягає в усуненні тілесного збудження. Відповідно до теорії інстинктів Фрейда, джерело і мета інстинкту залишаються постійними протягом усього життя, хоча фізичне визрівання змінює джерело. З розвитком нових тілесних потреб можуть проявлятися і нові інстинкти.

Досліджуючи проблему інстинктів, не можна не звернути увагу на те, що профілак­тична робота з неусвідомленим не лише значною мірою забута в сучасному суспільстві, а й інколи взагалі заперечується наявність в людині «біологічного», заперечуються інстинкти, які жорстко реагують на вплив зовнішнього середовища. У зв'язку з цим не можна не згадати П.Я.Гальперін, який більше тридцяти років тому писав, що від сло­ва інстинкт неважко відмовитися, але це не може ні змінити, ні відмінити ту об'єктивну дійсність, яка цим словом віддавна позначається і ту величезну проблематику, яка з цією дійсністю пов'язана[36]. Відмовитися потрібно не від інстинктів, а від помилкового, спро­щеного, механістичного їх розуміння.

Еволюційні психологи взагалі розглядають усі види поведінки людини як інстинк­тивні, генетично закріплені шляхом природного відбору в період доісторичного існуван­ня людини, коли сформувався і з тих пір залишився незмінним вид Ното Заріеш. З цієї точки зору за різноманітністю індивідуальних особливостей маніакальних злочинів про­ти особи повинні існувати загальнолюдські закономірності цих злочинів. І ці зако­номірності, як показує аналіз механізму мотивації вказаних злочинів, дійсно існують. Цей механізм можна назвати «інтернаціональним», оскільки незалежно від того, в якій країні чи навіть континенті маніакальні злочини вчинюються, у всіх маніяків однакові біопсихологічні пружини, які і запускають їх злодіяння. Причому дії маніакальних зло­чинців не є психічним хаосом, як нерідко повідомляється в засобах масової інформації, а самі вони не справляють враження «соціальних виродків» і «відщепенців», якими їх часто представляють громадськості. Як правило, це холоднокровні, врівноважені вбивці зі своєю суворою логікою, яка інколи перевершує розумові здібності звичайної людини. Саме і тому, на наш погляд, вони роками залишаються невловимими.

Вчинюючи злочини, маніяк переносить образу з конкретної людини, частіше жінки, на багатьох людей, як правило, представниць жіночої статі за раніше спричинені жінка­ми дійсні чи уявні образи. На жаль, аналіз матеріалів кримінальних справ про маніакальні злочини свідчить, що в багатьох випадках дійсні причини цих злочинів за­лишалися не виявленими внаслідок недостатньої уваги працівників правоохоронних ор­ганів специфіці життєвої історії злочинця, особливо в дитячому віці. У тих же випадках, коли такій інформації приділялася увага, виявлялося, що і сам майбутній маніяк у дитя­чому віці був жертвою сексуального насильства з боку дорослих осіб, не кажучи вже про інші види фізичного чи психічного насильства. Ситуація в цьому аспекті мало чим відрізняється незалежно від регіону і навіть країни вчинення злочину. У тих же СШ А се­ред засуджених за педофілію - 90 % у дитячому віці мали цей негативний досвід. Май­же половина дітей, одержавших такий досвід, ставши дорослими, самі займалися пе-дофілією. У США 11 % чоловіків і 23 % жінок зізналися, що в дитинстві вони зазнава­ли сексуального домагання, причому 60 % — систематично. Із них тільки 12 % повідоми­ли про це дорослих[57].

У підсвідомості містяться не лише інстинкти, що стосуються досвіду індивідуально­го життя, а й інстинкти, які раніше уявляли собою зусилля, спрямовані на збереження виду. Тому важливо відшукати шляхи, що ведуть до первинної схеми, яка зумовила різномаїття типових рис особистості і універсальну поведінку, існуючу у всіх людей. Вважаємо, що саме цей шлях дозволить пояснити і зрозуміти маніакальну дійсність. Вдасться по-новому поглянути і на зростаючі різновиди маніакальних злочинів, вчине­них в основному на сексуальній основі.

Досліджуючи інстинктивну поведінку, важливо врахувати, по - перше, вплив спад­ковості, по - друге індивідуально - біографічний досвід. У процесі еволюції у людини повинен був сформуватися певний набір моделей ії поведінки в певних умовах зовнішнього середовища. Не є винятком і суб'єкти, які вчинюють маніакальні злочини. У кожного з них теж свій набір інстинктів, своя доля, своя явна і таємна історія, що при­ховує глибинні витоки їх нелюдських діянь. Результати опублікованих наукових досліджень, які містяться у працях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених, досить пе­реконливо свідчать, що підсвідомість включає не лише численні інстинкти, сформовані в процесі еволюції людства, а й набутий індивідуальний досвід особистого життя, який опинився за порогом свідомості.

Знання і врахування того, що знаходиться за межами людської свідомості має вели­чезне значення особливо в наші дні, у період загрозливо низької моралі, збільшення маніакальних злочинів проти особи, розпусти, що відкрито рекламується з екранів та га­зетних сторінок. Хоча процес пізнання людської підсвідомості дуже складний і пози­тивні результати неможливо одержати лише за допомогою юридичної науки. Вони ма­ють здобуватися спільними зусиллями біології, генетики, психології, психоаналізу, кримінології. Від цього залежить реальне підвищення ефективності загальних і спеціальних мір профілактики маніакальних злочинів, виховного і профілактичного впливу покарання злочинців[57].