3.2. Охорона праці в галузі

У сучасному світі, коли людство знайшло способи боротьби з багатьма захворюваннями та шукає шляхи продовження життя, проте дотепер проблема захисту людини та її здоров'я в процесі професійної діяльності залишається актуальною.

Міжнародна статистика свідчить, що в наш час рівень травматизму може бути прирівняний до епідемії. Так, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків на сьогодні займає третє місце після серцево-судинних і онкологічних захворювань, причому переважно гинуть працездатні люди віком до 40 років.

Охорона праці відіграє важливу роль як суспільний чинник, оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки, вони не можуть компенсувати людині втраченого здоров'я, а тим більше життя.

Аналіз причин смертності в країні показує, що основною причиною смертності чоловіків працездатного віку є нещасні випадки, отруєння, травми (30—35% усіх смертей у цьому віці). Через нещасні випадки та аварії на виробництві гинуть не просто робітники та службовці, на підготовку яких держава витратила значні кошти, але ще й годувальники сімей та батьки дітей.

Тому, в Законі України «Про охорону праці» підкреслюється, що основним принципом державної політики України є пріоритет життя і здоров’я людини над результатами її праці.

Окрім соціального, охорона праці має, безперечно, важливе економічне значення — це і висока продуктивність праці, зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо.

Впродовж багатовікової історії людства проблеми здоров'я та безпеки праці завжди посідали чільне місце в соціальному та економічному житті суспільства і були пов'язані з розвитком суспільного виробництва та формуванням суспільного буття. Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці приділялась серйозна увага.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці, є Конституція України, Закон України «Про охорону праці», Кодекс законів про працю України, Закон України про колективні договори і угоди (ст. 7,8); «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»; Цивільний кодекс України «Зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди» (глава 40). Важливе місце питанням охорони праці відводиться у таких законах, як: «Про охорону здоров’я»; «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»; «Про захист населення від інфекційних хвороб»; «Про питну воду та питне водопостачання»; «Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання»; «Положення про державну систему моніторингу довкілля»; «Порядок проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів і переліку медичних психіатричних протипоказань щодо виконання окремих видів діяльності (робіт, професій, служби), що можуть становити безпосередню небезпеку для особи, яка провадить цю діяльність, або оточуючих»; «Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру»;

Законами України, що стосуються досліджень в гуманітарній сфері є: «Про освіту»; «Про вищу освіту»; «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічній діяльності»; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; «Про інформацію»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про захист інформації в автоматизованих системах»; «Про науково-технічну експертизу»; «Про наукову і науково-технічну діяльність»; «Про наукові парки»; «Про видавничу справу»; «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин»; «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»; «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій»; «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»; «Про авторське право і суміжні права»; «Про охорону прав на сорти рослин»; «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів»; «Модельний закон про наукову і науково-технічну діяльність»; «Про інноваційну діяльність»; «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»; «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки»; «Про туризм»; «Про Основні правила роботи державних архівів України»; «Про пестициди і агрохімікати»; «Про відходи»; «Про лікарські засоби»; «Про об'єкти підвищеної небезпеки»; «Про Національний архівний фонд і архівні установи»; «Про музеї та музейну справу» , “Про видавничу справу”; “Про інформацію”, “Про друковані ЗМІ (пресу) в Україні”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про авторське право та суміжні права”, Кодекс законів про працю України, Кримінальний Кодекс України..

З метою реалізації питань охорони праці в законах України приділяється увага в цілому ряді Постанов Кабінету Міністрів України:

Постанова Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 15.09.1993 № 733 «Про створення Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 114 «Про Концепцію організації роботи з профілактики невиробничого травматизму»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.1998 №174 «Про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 № 1198 «Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру»;

«Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 № 14 «Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002-2011 роки»;

Постанова Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1112 «Деякі питання розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві»;

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 № 632-р “Про схвалення Концепції проекту Закону України “Про Основні засади державної політики у сфері профілактики травматизму невиробничого характеру”.

Вихідною методологічною базою охорони праці як наукової дисципліни є концепція діяльності. Діяльність — специфічна, притаманна людині, форма активного ставлення до навколишнього світу. Будь-яка діяльність складається з мети, засобів, результату та власне процесу діяльності. Діяльність є реальною рушійною силою суспільного прогресу та запорукою існування суспільства.

Розумова діяльність людини визначається в основному участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповільнюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водночас збільшується кровопостачання мозку (у 8—10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, в першу чергу органів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів) напруженість органів чуття зростає в 5—10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.

Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки та техніки, автоматизації та механізації трудових процесів, межа між ними все більше згладжується.

При інтенсивній та довготривалій роботі може настати втома, для якої характерним є зниження працездатності Під втомою розуміють сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої та тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Втома є захисною реакцією, яка спрямована проти виснаження функціонального потенціалу організму людини. Після відпочинку втома зникає, а працездатність поновлюється Втома може виникнути як при інтенсивній фізичній, так і при розумовій діяльності, хоча при останній вона менш помітна. Стан втоми, як правило, супроводжується відчуттям стомленості — суб'єктивним вираженням процесів, які відбуваються в організмі при втомі. Важливо щоб втома, накопичуючись, не перейшла в перевтому, оскільки при ній можливі паталогічні зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи.

Будь-якій професійній діяльності має передувати раціональна організація робочого місця з позицій наукової організації праці та ергономіки.

Від правильної організації робочого місця залежать умови його ефективності і безпеки. Такі аспекти наукової організації праці, як пристосування умов праці до людини, аналіз системи «людина-машина-середовище», метеорологічні та мікрокліматичні умови робочого середовища, рівень освітлення на робочому місці та відсутність шкідливих фізичних, хімічних та інших чинників забезпечують необхідну ефективність праці при мінімальних затратах біологічних ресурсів і створюють безпечні умови праці.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:

— створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;

— не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;

— забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;

— не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);

— повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;

— не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежота вибухонебезпека світильників);

— повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Штучне освітлення приміщень буває загальним і комбінованим. Загальне освітлення може бути з рівномірним розподілом світлового потоку без урахування розташування обладнання і локалізованим з урахуванням розміщення робочих місць.

Комбіноване – це поєднання загального і місцевого освітлення. Система загального освітлення дає рівномірне світло у всьому приміщенні. За комбінованого освітлення на частку загального освітлення припадає 10 %, але не менше 100 лк при люмінесцентних лампах і 30 лк при лампах розжарювання, а найбільше світла дають лампи місцевого освітлення.

Штучне освітлення буває робоче, аварійне, охоронне, евакуаційне та чергове. Влаштування робочого освітлення обов’язкове в усіх приміщеннях і на освітлюваних територіях, вулицях для забезпечення нормальної роботи, проходу людей і руху транспортних засобів під час відсутності або нестачі природного освітлення.

У виробничих умовах необхідно передбачати таке штучне освітлення, котре мало б створити безпечні умови праці. За неправильного освітлення нещасний випадок найбільш вирогідний.

Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами електронно-обчислювальних машин ДСанПіН 3.3.2.007-98

Площа на одне робоче місце має становити не менше ніж 6,0 кв. м, а об'єм не менше ніж 20,0 куб. м. Покриття підлоги повинне бути матовим з коефіцієнтом відбиття 0,3 - 0,5. Поверхня підлоги має бути рівною, неслизькою, з антистатичними властивостями.

Забороняється для оздоблення інтер'єру приміщень ВДТ застосовувати полімерні матеріали (деревинно-стружкові плити, шпалери, що миються, рулонні синтетичні матеріали, шаруватий паперовий пластик тощо), що виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини. Полімерні матеріали для внутрішнього оздоблення приміщень з ВДТ можуть бути використані при наявності дозволу органів та установ державної санітарно-епідеміологічної служби. Конструкція робочого місця користувача ЕОМ і ПЕОМ з ВДТ має забезпечити підтримання оптимальної робочої пози.

Робочі місця з ВДТ слід так розташовувати відносно світових прорізів, щоб природнє світло падало збоку, переважно зліва. При розміщенні робочих столів з ВДТ слід дотримувати такі відстані між бічними поверхнями ВДТ 1,2 м, відстань від тильної поверхні одного ВДТ до екрана іншого ВДТ - 2,5 м. Висота робочої поверхні робочого столу з ВДТ має регулюватися в межах 680...800 мм, а ширина і глибина - забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомендовані розміри: 600...1400 мм, глибина - 800...1000 мм).

Робочий стіл повинен мати простір для ніг заввишки не менше ніж 600 мм, завширшки не менше ніж 500 мм, завглибшки (на рівні колін) не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги - ніж 650 мм. Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, з кутом і нахилу сидіння та спинки і за відстанню від спинки до переднього краю сидіння поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим. Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Шаг регулювання елементів стільця має становити: для лінійних розмірів - 15...20 мм, для кутових - 2...5 град. Зусилля регулювання має не перевищувати 20 Н. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400...500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння - до 15 град. вперед і до 5 град. назад. Висота спинки стільця має становити (300 ± 20) мм, ширина - не менше ніж 380 мм, радіус кривизни горизонтальної площини - 400 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в межах 1...30 град. від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260...400 мм.

Для зниження статичного напруження м'язів верхніх кінцівок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки 50...70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230...260 мм і відстанню між підлокітниками в межах 350...500 мм. Поверхність сидіння і спинки стільця має бути напівм'якою з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.

Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг завширшки не менше ніж 300 мм, завглибшки не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки до 20 град. Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю заввишки 10 мм.

Екран ВДТ має розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, що становить 600...700 мм, але не ближче ніж за 600 мм з урахуванням розміру літерно-цифрових знаків і символів. Розташування екрана ВДТ має забезпечувати зручність зорового спостереження у вертикальній площині під кутом + 30 град. до нормальної лінії погляду працюючого.

Клавіатуру слід розташовувати на поверхні столу на відстані 100...300 мм від краю, звернутого до працюючого. У конструкції клавіатури має передбачатися опорний пристрій (виготовлений із матеріалу з високим коефіцієнтом тертя, що перешкоджає мимовільному її зсуву), який дає змогу змінювати кут нахилу поверхні клавіатури у межах 5...15 град. Висота середнього рядка клавіш має не перевищувати 30 мм. Поверхня клавіатури має бути матовою з коефіцієнтом відбиття 0,4.

Розташування пристрою введення-виведення інформації має забезпечувати добру видимість екрана ВДТ, зручність ручного керування в зоні досяжності моторного поля і за висотою 900...1300 мм, за шириною 400...500 мм. Робоче місце з ВДТ слід обладнати пюпітром для документів, що легко переміщуються.

Для забезпечення захисту і досягнення нормованих рівнів комп'ютерних випромінювань необхідно застосування приекранних фільтрів, локальних світлофільтрів (засобів індивідуального захисту очей) та інших засобів захисту, що пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і мають щорічний гігієнічний сертифікат.

При оснащеності робочого місця з ВДТ лазерним принтером параметри лазерного випромінювання повинні відповідати вимогам СанПіН № 5804-91.

Вимоги до режимів праці і відпочинку при роботі з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ

При організації праці, що пов'язана з використанням ВДТ ЕОМ і ПЕОМ, для збереження здоров'я працюючих, запобігання професійним захворюванням і підтримки працездатності слід передбачити внутрішньозмінні регламентовані перерви для відпочинку.

Внутрішньозмінні режими праці і відпочинку мають передбачати додаткові нетривалі перерви в періоди, що передують появі об'єктивних і суб'єктивних ознак втомлення і зниження працездатності.

При виконанні протягом дня робіт, що належать до різних видів трудової діяльності, за основну роботу з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ слід вважати таку, що займає не менше 50 % часу впродовж робочої зміни, мають передбачатися:

- перерви для відпочинку і вживання їжі (обідні перерви);

- перерви для відпочинку і особистих потреб (згідно з трудовими нормами);

- додаткові перерви, що вводяться для окремих професій з урахуванням особливостей трудової діяльності.

Внутрішньозмінні режими праці і відпочинку при роботі з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ розроблено з урахуванням характеру трудової діяльності, напруженості і важкості праці диференційовано для кожної професії.

У всіх випадках, коли виробничі обставини не дозволяють застосувати регламентовані перерви, тривалість безперервної роботи з ВДТ не повинна перевищувати 4 години.

При 12-годинній робочій зміні регламентовані перерви повинні встановлюватися в перші 8 годин роботи аналогічно перервам при 8-годинній робочій зміні, а протягом останніх 4-х годин роботи, незалежно від характеру трудової діяльності, через кожну годину тривалістю 15 хвилин.

З метою зменшення негативного впливу монотонності є доцільним застосовувати чергування операцій усвідомленого тексту і числових даних (зміна змісту роботи). Чередування вводу даних та редагування текстів. Для зниження нервово-емоційного напруження, втомлення зорового аналізатору, поліпшення мозкового кровообігу, подолання несприятливих наслідків гіподинамії, запобігання втомі доцільні деякі перерви використовувати для виконання комплексу вправ наведених в додатку.

Працюючі з ВДТ ЕОМ і ПЕОМ підлягають обов'язковим медичним оглядам: попереднім - при влаштуванні на роботу і періодичним - протягом трудової діяльності відповідно до наказу МОЗ України № 45 від 31.03.94 р. Періодичні медичні огляди мають проводитися раз на два роки комісією в складі терапевта, невропатолога та офтальмолога.

Жінки, що працюють в ВДТ ЕОМ та ПЕОМ, обов'язково оглядаються лікарем акушером-гінекологом один раз на два роки. Жінки з часу встановлення вагітності та в період годування дитини грудьми до виконання всіх робіт, пов'язаних з використанням ВДТ ЕОМ та ПЕОМ, не допускаються.

Протипоказання з боку органів зору:

- гострота зору з корекцією не нижча ніж 0,5 на одному оці і 0,2 - на другому;

- рефракція: міопія вище 6,0 Д, гіперметропія вище 4,0 Д, астигматизм (будь-якого виду) вище 3,0 Д;

- відсутності бінокулярного зору;

- лагофтальм;

- хронічні захворювання переднього відрізку очей;

- захворювання зорового нерва і сітки;

- глаукома.

Загальні (соматичні) протипоказання:

- вроджені аномалії органів з вираженою недостатністю їхніх функцій;

- органічні захворювання центральної нервової системи з вираженими порушеннями функцій;

- хронічні форми психічних захворювань.

Від правильної організації робочого місця залежать умови його ефективності і безпеки. Такі аспекти наукової організації праці, як пристосування умов праці до людини, аналіз системи «людина-машина-середовище», метеорологічні та мікрокліматичні умови робочого середовища, рівень освітлення на робочому місці та відсутність шкідливих фізичних, хімічних та інших чинників забезпечують необхідну ефективність праці при мінімальних затратах біологічних ресурсів і створюють безпечні умови праці.

ВИСНОВКИ

У кваліфікаційній роботі презентовані результати теоретичного й експериментально-дослідного дослідження з проблеми формування причин маніакальної поведінки. Узагальнення результатів проведеного дослідження вможливило формулювання наступних висновків.

Аналіз наукової літератури дає уявлення про стан розробленості проблеми формування причин маніакально-депресивниго синдрому. Варто досліджувати психологічні причини маніакальної поведінки крізь призму психіатричних знань. Причини виникнення МДС у своїх працях розглядали багато видатних науковців, таких як Шульг, Р.Я. Голант, І.П. Павлов; серед сучасних дослідників відмітимо: Антонян Ю.М. , Образцов.В.А., БогомоловаС.Н., вони стверджували, що ознаками маніакального синдрому є:

1) підвищення активності або фізична занепокоєння;

2) підвищена балакучість («мовний тиск»);

3) прискорений потік думок або суб'єктивне відчуття «стрибкоподібності ідей»;

4) зниження нормального соціального контролю, що призводить до неадекватної поведінки;

5) знижена потреба у сні;

6) підвищена самооцінка або ідеї величі (грандіозності);

7) розсіяна увага або постійні зміни в діяльності або планах;

8) необачна або нерозсудлива поведінка, наслідки якої індивідуумом не усвідомлюються. Наприклад: веселощі, нерозумна підприємливість, нерозсудливе і необережне керування автомобілем;

9) помітне підвищення сексуальної енергії або сексуальна нерозбірливість.

1. Маніакальний синдром — психічний розлад, патологічний стан для якого характерна так звана маніакальна тріада основних симптомів: патологічно підвищений настрій (гіпертимія), підвищення розумової (тахіпсихія) і рухової активності. Цей піднесений в цілому стан не викликаний ніякими об'єктивними причинами — саме це відрізняє патологію від фізіологічно обумовленого психоемоційного піднесення. Маніакально-депресивний психоз (МКБ-10-F31) – ендогенне психічне захворювання, яке проявляється періодичними розладами головним чином афективної сфери, в проміжках між якими (інтермісія) хворий повністю зберігає свої здібності і особисті якості. Типовий початок спостерігається у віці 20–25 років, описано поодинокі випадки захворювання в у дитячому віці. Виділяють дві основні форми маніакально-депресивного психозу: біполярну і монополярну.

2. Причинами маніакального синдрому є: спадкова передумова, біохімічні порушення як спадкові, так і набуті, імунологічні порушення на рівні дефіциту систем неспецифічного гуморального захисту, органічна природа психічних захворювань, інфекції та паразитарні інвазії, дитячі психотравми, неусвідомлюваний характер мотивів. Можна виділити наступні психологічні мотиви антисоціальної маніакальної діяльності: мотиви самоствердження, захисні мотиви, заміщуючі, ігрові мотиви, мотиви самовиправдання.

3. З метою перевірки гіпотези про те, що отриманні черепно-мозкові травми у ранньому віці можуть бути одним із факторів появи у суб’єкта МДС, нами було проведене емпіричне дослідження. У процесі вивчення можливих причин маніакально - депресивного синдрому ми звернули увагу на осіб з МДС, які вчинили певні злочинні діяння.Також на базі Черкаського обласного психоневрологічного диспансеру за участю та допомогою ведучого лікаря Кожух О.П. ми спостерігали взаємодію лікаря-психотерапевта Кожух О.П. з пацієнтом К. та проаналізували стенограму і матеріали біографії досліджуваного К.

Здійснивши порівняльний аналіз біографічних даних, ми виявили, що на певному етапі життя, особами було пережито черепно-мозкову травму тої чи іншої тяжкості. А це означає, що черепно-мозкова травма дійсно може виступати причиною виникнення МДС. Травма може актуалізувати певні психофізіологічні процеси, наслідками яких є поява та розвиток МДС, що виражається у деструктивних, асоціальних актах маніакальної поведінки.

4. Нормативні акти з охорони праці являються необхідною складовою функціонування будь-якого закладу. При організації роботи необхідно виконувати усі санітарно-гігієнічні норми, розміщувати правильно столи, використовувати світло, забезпечити належне електропостачання. Усі правила прописані в нормативах охорони праці є обов’язковими до виконання.

Проведене дослідження не вичерпує усі аспекти порушеної проблематики, яка є складною і багатогранною. Подальші наукові пошуки вбачаємо у проведенні дослідження особливостей поведінки серійних маніяків, зокрема вплив психічних порушень на поведінку злочинців.

1. Александров А. А. Биполярное аффективное расстройство: диагностика, клиника, течение, бремя болезниМедицинские новости. – 2008. – №12. – С. 7-12.

2. Бауэр М. Психиатрия. Психосоматика. Психотерапия. - М.: Алетейа. - 1999. – 504 с.

3. Бородинский Д.К., Скоромец А.А., Шварев А.И. Руководство к практическим занятиям по нервным болезням. – М.: Медицина, 2001.Исаев Д. Н. Психопаталогия детского возраста: учебник для вузов. – 3-е изд. – СПб.: Спец Лит, 2007. – 463 с.

4. Бурно М.Е. Клиническая психотерапия. – М.: Академический проспект, ОППЛ, 2000. – 719с.

5. Буромский И.В., Гедыгушев И.А., Крюков В.Н., Качина Н.Н. Судебная медицина, изд. Норма,2008 г.

6. Волков В.Н., Датий А.В. Судебная медицина: Под ред. проф. А.Ф. Волынского. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000г.

7. Голант М., Голант С. Что делать, когда тот, кого вы любите в депрессии. Помоги себе - помоги другому. - М.: изд-во института психотерапии, 2001, 175с.

8. Гримак Л.П. та ін "Методи прикладної психології у розкритті та розслідуванні злочинів . "- М., 1999. - с. 154

9. Депрессия. // Под ред. Пери А., Руксталис М. и др. Пер. с англ. - М., Мир, 2000, 215 с.

10. Дмитриевой Т. Б., Шостаковича Б. В., Ткаченко А. А., Руководство по судебной психиатрии, — М. : Центр , 2004. −336 с.,

11. Изард К.Э.Психология эмоций. - СПб.: изд-во Питер, 1999, 464 с.

12. Колоколов Г.Р. Судебная психиатрия, 2007 г.

13. Кочубей Б., Новикова Е. Как лечить депрессию. // Семья и школа, 1988г, №8, с. 18-24

14. Курпатов А.В. Как избавиться от тревоги, депрессии, раздражительности. - СПб., 2002, 256 с.

15. Макферсон Л., Моро Д., Вейссман М., Клерман Д. Подросток и депрессия. Межличностная психотерапия / Перевод с английского Хромовой Е. – М.: Издательство Эксмо, 2003. – 320 с.

16. Международная классификация болезней 10-го пересмотра (МКБ-10). Классификация психических и поведенческих расстройств. ВОЗ. — СПб.: АДИС, 1994.

17. Мосолов, С. Н. Биполярное аффективное расстройство: диагностика и терапия / С. Н. Мосолов / под ред. С. Н. Мосолова. М. : МЕДпресс-информ, 2008. - 384 с.

18. Мосолов, С. Н. Основы психофармакотерапии / С. Н. Мосолов. М. : Восток, 1996. - 288 с.

19. Незнанов, Н. Г. Динамика состояния пожилых больных с коморбидными депрессивными и когнитивными нарушениями сосудистого генеза в процессе терапии / Н. Г. Незнанов, А. С. Круглов // Обозрение психиатрии и медицинской психологии, 2008. № 3. - С. 18—21.

20. Незнанов, Н. Г. Роль аффективных нарушений в развитии психической патологии (прошлое, настоящее, будущее). Сборник научных трудов памяти проф. Ю. Л. Нуллера / Под ред. Н. Г. Незнанова. СПб.: Институт им. В.М.Бехтерева, 2006. - 248 с.

21. Никитюк, Б. А. Близнецовый метод в морфологии развития человека / Б. А. Никитюк // Материалы симпозиума по генетическим исследованиям развития человека на основе изучения близнецовых пар. М., 1974. - С. 5—12.

22. Нуллер, Ю. Л. Аффективные психозы / Ю. Л. Нуллер, И. Н. Михай-ленко. Л. : Медицина, 1988. - 263 с.

23. Нуллер, Ю. Л. Влияние медикаментозной терапии на течение МДП / Ю. Л. Нуллер // Материалы совещания по актуальным проблемам психофармакотерапии. -Тарту, 1976. С. 82—85.

24. Нуллер, Ю. Л. Дифференцированная терапия маниакальных состояний: пособие для врачей / Ю. Л. Нуллер, В.Л.Козловский. СПб. : Институт им. В. М. Бехтерева, 2003. - 21 с.

25. Обухов С.Г. Психиатрия / Под ред. Ю.А. Александровского - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. - 352 с.

26. Оганов, Р. Г. Депрессии и расстройства депрессивного спектра в общемедицинской практике. Результаты программы КОМПАС / Р. Г. Оганов, Л. И. Ольбинская, А. Б. Смулевич и др. // Кардиология. -2004. -№ 1. С. 48—54.

27. Пантелеева, Г. П. Некоторые подходы к оптимизации профилактической терапии аффективных психозов / Г. П. Пантелеева, В. А. Раюш-кин, Л. В. Снедкова // Материалы XII съезда психиатров России. 1995.- С. 542—543.

28. Пашинян Г.А. / Судебная медицина: М.: ИМЦ ГУК МВД России, 2002.

29. Педиатрия: Учебник для медицинских вузов. 3-е изд., испр. и доп./ Под ред.Н.П. Шабалова. – СПб: СпецЛит, 2005. – 895 с.: ил.

30. Педиатрия: Учебник для студентов высших мед. учеб. заведений III—IV уровней аккредитации. 2-е изд., испр.; и доп. / В. Г. Майданник; Худож.-оформитель В. А. Садченко. - Харьков: Фолио, 2002. - 1125 с. - ISBN 966-03-1731-Х.

31. Подкорытов, В. С. Депрессии. Современная терапия / В. С. Подко-рытов, К. К. Чайка. Харьков: «Торнадо», 2003. - 350 с.

32. Положий, Б. С. Психическое здоровье населения в кризисный период развития общества / Б. С. Положий / Социальный стресс и психическое здоровье. М. : Медицина, 2001. - 296 с.

33. Прокудин, В. Н. Пятилетний опыт организации психотерапевтической, психиатрической и наркологической помощи в соматической больнице // Социальная и клиническая психиатрия. 2005. - Т. 15. - Вып. 2. -С. 73—79.

34. Психологический словарь. / Общ. Ред. А. В. Петровского. М. Г. Ярошевского, - М., 1990, 890 с20. Лоуэн А. Депрессия и тело. - М., 2002, 384 с.

35. Психопатологические и патогенетические аспекты прогноза и терапии депрессий. Сборник научных трудов, - М. Изд. Московского НИИ психиатрии МЗ РСФСР, 1985 г. Ответственный редактор – проф. В.В. Ковалев.

36. Ремшмидт Х. Детская и подростковая психиатрия - М.: ЭКСМО. - 1999. – 624 с.

37. Романова Е.С., Гребенников Л.Р. Механизмы психологической защиты. Генезис. Функционирование. Диагностика. – г. Мытищи, Издательство «Талант», 1990 г. – 144 с. с илл.

38. Рубинштейн С.П. Основы общей психологии. - СПб.: Питер Ком, 1999,

39. Руководство по психиатрии / Под ред. А.В. Снежневского, Т. I, II, - М.: Медицина, 1993.

40. Рыбников Н. А. Автобиография как психологические документы // Психология, 1930. Т. 3. Bып. 4. С. 440—458.

41. Рыбников Н. А. Биографии и их изучение. М., 1920.

42. Рыбников Н. А. Психология и биографии // Психология. 1929. Т. 2. Bып. 2. С. 215 - 226.

43. Сэдок Б. Клиническая психиатрия - М.: Медицина. - Т. 1, 1998. – 672 с.

44. Сэдок Б. Психиатрия: Пер. с англ. – М.: 2000.- 513 с.

45. Труды московского научно-исследовательского института психиатрии МЗ РСФСР т. 91. Депрессия (Психопатология. Патогенез.) Под редакцией О.П. Вертоградовой. Москва – 1980 г.

46. Тузов А. Пізнай і переможи самого себе/А.Тузов // «Дзеркало тижня» , 2010, №10, с. 45-48

47. Ушаков Г.К. Детская психиатрия. – М.: Медицина, 1990.

48. Хвиливицкий, Т. Я. Учение о маниакально-депрессивном психозе и клиника его атипичных форм : автореф. дис. . д-ра мед. наук / Т. Я. Хвиливицкий. Л., 1958. - 39 с.

49. Хелл Д. Ландшафт депрессии / перевод с немецкого Сапожниковой И.Я. – М.: Алетайа, 1999. – 120 с.: ил. – (Гуманистическая психиатрия)

50. Хритинин, Д. Ф. Социально-реабилитационная помощь семьям лиц с психическими расстройствами: состояние и перспективы / Д. Ф. Хритинин, Д. С. Петров, О. Е. Коновалов // Сибирский вестник психиатрии и наркологии. — 2009. — № 4 . — С. 63—66.

51. Цыганков, Б. Д. Закономерности распространения психических болезней в современном мире (научный обзор) / Б. Д. Петраков, Б. Д. Цыганков М., 1996.-212 с.

52. Цыганков, Б. Д. Комплаентность пациентов с первым психотическим эпизодом в зависимости от психообразования членов их семей / Б. Д. Цыганков, А. В. Солоненко, В. Г. Косенко // Российский медицинский журнал. 2009. - № 6 . - С. 25—27.

53. Чуркин А. А. Распространенность психических расстройств в современном мире. Научный обзор / А. А. Чуркин, Б. С. Положий, В. И. Ревенко, Г. Ф. Ракицкий Г.Ф. // Журн. Вестник неврологии, психиатрии и нейрохирургии. 2009,- №2. - С. 36—39.

54. Шостакович Б.В. Клинические варианты расстройств личности. Руководство по пограничной психиатрии. М. Медицина. 2000.

55. Ястребов, В. С. Современная психиатрическая служба и критерии оценки ее деятельности / В. С. Ястребов // Журн. невропатологии и психиатрии. 2001. - Вып. 3. - С. 29—35.

56. Archpsyc.ama-assn.org

57. http://psy.piter.com

ДОДАТКИ

Додаток А

Біографія №1

Гарольд Фредерік Шипман народився в сім'ї робітників 14 січня 1946. Був товариським і розумним хлопчиком. У школі він відчував свою перевагу над однолітками. Батьки пишалися успіхами сина. Коли Гарольду було 17 років, його мати померла від раку. Тоді він вирішив стати лікарем, щоб допомагати людям боротися з хворобами.

У 1965 році Шипман вступив на медичний факультет університету в місті Лідс. Навчання давалося йому легко. У Шипман було багато вільного часу. Він подружився з дочкою господаря квартири, де знімав кімнату. Незабаром вона завагітніла. Гарольд зробив їй пропозицію, і в листопаді 1966 року вони одружилися.

У 1970 році Шипман закінчив університет і влаштувався дільничним лікарем у місті Тодморден. Його дружина працювала на півставки медсестрою в реєстратурі місцевої поліклініки. У них було четверо дітей.

В 1972 році отримав черепно-мозкову травму.

У 1974 році Шипман був помічений в розкраданнях наркотичних препаратів. Його позбавили лікарської ліцензії і віддали під суд. Шипман на суді зізнався і розкаявся. Його засудили до штрафу в 600 фунтів. У ті часи доктора часто крали наркотики, і це не вважалося серйозним злочином.

Після вироку Шипман пройшов курс лікування від наркозалежності. У 1977 був відновлений в професії лікаря. Сім'я Шіпманов переїхала в Хайд, де Гарольд зайнявся приватною практикою.

Слідчі вважають, що своє перше вбивство Шипман здійснив в 1984 році. Він прийшов за викликом до літньої жінки, яка скаржилася на болі в суглобах. Доктор запропонував вколоти їй знеболювальне, старенька погодилася, і Шипман ввів їй в вену 30 міліграмів героїну. Біль відступила відразу. Доктор сидів і уважно спостерігав, як пенсіонерка повільно і безболісно вмирає. Після смерті бабусі Шипман забрав зі столика дешевий сувенір і покинув будинок, щоб повернутися на наступний день і зафіксувати «природну» смерть.

Щоб зовсім убезпечити себе Шипман наполіг на кремації трупа. За британськими законами, для цього було потрібно укладення двох лікарів, але на практиці другий лікар, не вдаючись в подробиці, просто підтвердив рішення свого колеги і дав висновок на кремацію.

Тоді Шипман став вбивати своїх пацієнтів, уколюючи їм героїн. Він регулярно обходив свою ділянку, відвідуючи пацієнтів, закріплених за ним з обов'язку служби, або просто провідати. Жертвами Шипман, як правило, ставали літні жінки-пенсіонерки - колишні працівниці місцевих фабрик, секретарки, домогосподарки. Після кожного вбивства він забирав собі якусь дрібничку на пам'ять. Обов'язково посилав співчуття родичам.

Він став підробляти заповіту померлих. Отримав досить непоганий прибуток.

У 1998 році померла колишній мер Хайда Кетлін Гранді. За її заповітом, вона залишала свого лікаря 350000 фунтів стерлінгів. Таке заповіт викликало серйозні питання у дочки померлої, Анджели, адвоката за професією.

Заповіт було написано великими буквами і з граматичними помилками, ніби писала дуже старенька. Але Анджела знала, що її мати була в повному фізичному і розумовому порядку і помилок в англійській не робила. Вона відрізнила підпис на заповіті зі справжньою, а потім зателефонувала двом свідкам, в присутності яких заповіт було нібито оформлено. «Свідки» заявили, що ніякого заповіту не підписували. Анджела насилу домоглася ексгумації. Коли останки Кетлін Гранді витягли з могили, експертиза показала, що вона померла від передозування діаморфіна.

Шипман викликали на допит, але той не поспішав зізнаватися, тиснути на поважного людини поліцейські не хотіли. Заповіт було оскаржене, але у вбивстві доктора ніхто не звинувачував.

Коли поліція взялася за справу лікаря-вбивці, виявилося, що підозр багато. Місцевий таксист Джон Шоу, часто підвозив престарілих леді, в тому числі і Кетлін Гранді, вів список померлих пацієнтів Гарольда Шипман, який потім передав інспектору Стіну Егертон, всерйоз взявся за дивні смерті. У списку було 20 імен.

З 218 підозрілих смертей слідчі відібрали 15 найбільш очевидних. В 6 випадках небіжчиків кремували, в 9 - закопали. Результати експертиз були ідентичні - передозування діаморфіна.

Шипман повісився 13 січня 2004 року. Діагноз «Маніакально-депресивний синдром» отримав посмертно.

Біографія №2.

Альберт Фіш

Альберт Фіш - це злочинець, що чинив особливо тяжкі злочини. Альберт, при народженні - Хемілтон, народився в 1870 році в благородному американському сімействі. Однак родина його була досить неблагополучною: практично всі його родичі страждали психологічними розладами різних типів, що, безумовно, не могло не позначитися на становленні його особистості. Дитинство і юність Хемілтон провів у пансіонаті-коледжі «Св. Джон », там Фіш почав відчувати збудження від отримання тілесних покарань або від спостереження за ними. Після досягнення повноліття він перебрався в Нью-Йорк і змінив ненависне ім'я Хемілтон, через який його весь час дражнили в коледжі, на Альберт.

Ще в підлітковому віці через непосидючість і активність часто ортримував травми, серед яких черепно-мозкова.

Незабаром Фіш одружується на молодій дівчині, яка народжує йому шістьох дітей. Варто зазначити, що Альберт був досить турботливим батьком, хоча і з дивацтвами: так, наприклад, одного разу він без будь-якої на те причини загнав собі в руку великий цвях.

Перший арешт Фіша відбувся в 1903 році, він пограбував магазин, де працював. За цей злочин Фіш був посаджений на 2 роки до в'язниці Сінг-Сінг. 14 липня 1924 зникає 8-річний Френсіс Макдоннел. Його друзі розповідають, що хлопчик пішов з ігрового майданчика в сопроводі немолодого худащавого чоловіка з сивими вусами. В середині дня хлопчик знайшовся в лісі. Він був задушений власними підтяжками і жорстоко побитий. На початок 25-го року розслідування зайшло в глухий кут.

11 лютого 1927 зник ще одна дитина, Біллі Гафні 4-х років. Єдиним свідком викрадення виявився інший Біллі, на рік молодший. Він описав людину, яка вкрала Гафні. Це був зовсім не страшний, навпаки, казковий і цікавий. Це був худий старий з густим волоссям. Свої сиві вуса він навіть дозволив торкнутися . Труп Біллі так і не знайшли.

3 червня 1925, тобто більше, ніж через рік, відбулося найгучніше викрадення. Правда, воно дещо відрізнялося від попередніх. Сімнадцятирічний підліток Едвард Бадд подав оголошення в газету про пошук роботи. На нього відгукнувся якийсь Френк Говард, стрункий старий з сивими. Він прийшов в будинок до Бадда, де справив відмінне враження на главу сім'ї. Говард був приємний у спілкуванні, добрий до дітей, щедрий, акуратний і ввічливий. Коли Говард прийшов до Бадда в останній раз, він познайомився з однією з їхніх дочок - десятирічною Грейс. Він пропонує батькам дівчинки зводити ту на свято, куди сам прямує, і де буде багато дітей. Спершу батьки вагаються, але потім погоджуються - у Грейс в житті так мало свят. І роблять саму, мабуть, велику помилку за все своє життя. Грейс 3 червня пішла з Френком Говардом, справжнє ім'я якого було, Альберт Фіш, більше ніколи не побачила своїх батьків.

Після затримання Альберта Фіша правоохоронними органами, йому було пред'явлено звинувачення більш ніж в 100 домагань до дітей. Сам же Фіш заявляв, що їх було близько 400. Тим самим він намагався імітувати божевілля.

Під час психологічного обстеження було виявлено ряд симптомів маніакального синдрому. Стало відомо, що Альберт уподібнював себе Ісусу

Незважаючи на все сказане вище, Альберт Фіш був визнаний осудним і засуджений до смертного покарання через електричний стілець. Сам він зауважив, що страта на електричному стільці здається йому цікавою, хоча вирок його не влаштовує.

16 січня 1936 найстаріший ув'язнений в'язниці Сінг-Сінг був страчений.

Біографія №3.

Сергій Олександрович Головкін (1959 - 2 серпня 1996) - відомий російський серійний маніяк-вбивця, жертвами якого стали 11 хлопчиків і підлітків у 1986-1992 роках на території Дмитрівської та Одінцовського районів Московської області.

Також відомий під прізвиськом «Фішер» і «Удав». Особлива жорстокість, застосовувана при тортурах і вбивствах, робить його одним з найбільш неординарних радянських і російських сексуальних маніяків.

Народився в 1959 році в Москві. Травму голови отримав у ранньому дитинстві. За спогадами однокласника Головкіна, відомого музиканта А.Грігоряна, лідера групи «Крематорій», Сергій в старших класах був високий, міцний, при цьому сутулий і прищавий. Його зовсім не цікавили дівчата, і взагалі що-небудь. Інший однокласник Головкіна С.Слободін згадував «Дівчатам подобалися хлопці добре одягнені і захоплені музикою. А він був сутулуватий, прищав і на нього уваги ніхто не звертав ». У шкільні роки страждав енурезом, постійно відчував страх, що навколишні відчувають запах його сечі. Під час мастурбації фантазував про те, як його однокласники смажаться на сковорідці і в підсумку згоряють. Закінчив школу № 167 зі срібною медаллю. Часто усамітнювався

У 1982 році закінчив Тімірязєвську сільськогосподарську академію, і влаштувався працювати зоотехніком на Московському кінному заводі № 1. Там, працюючи з кіньми займався улюбленою роботою. В поведінці відзначали надзвичайну сором’язливість, спокій та витримку. Під час проведення запліднення коней вперше відчув дуже яскраве сексуальне задоволення. Незважаючи на те, що до цього часу зовні став симпатичним або навіть красивим чоловіком, до жінок інтересу не проявляв, маючи репутацію дивакуватого недотепи.

Перша спроба згвалтування була зроблена Головкіним в 1984 році.

Перше вбивство здійснив у квітні 1986 року. Вийшовши з електрички на станції Катуар, Дмитровського напрямки, пройшов в лісовий масив, де познайомився, згвалтував і вбив хлопчика.

У 1988 році купив автомобіль ВАЗ-2103, який використовував при вчиненні вбивств. Далі в 1990 році в своєму гаражі обладнав підвал, де катував, гвалтував і вбивав своїх жертв.

Головкін піддавав своїх жертв тортурам, а після вбивства проводив з трупами різні маніпуляції.

19 жовтня 1992 він був заарештований. Засуджений судом до розстрілу, був розстріляний в серпні 1996 року. За деякими джерелами став останнім страченим в Росії 2 вересня 1996. Діагноз «Маніакально-депресивний синдром» отримав після смерті.

Додаток Б.

Стенограма діалогу лікаря-психотерапевта та пацієнта К.

- Як Ви опишете зараз Ваш стан?

- Зараз відносно нічого.

- Що найбільше Вас непокоїть?

- Що найбільше турбує? Все ті ж явища.

- Розкажіть, що саме головне, саме болісне, найважче для Вас.

- В даний час знову ті ж очі. Є люди, які особливо на мене дивляться. Тобто знову-таки, що це означає? Наприклад, я бачі їх, всі однакові, а коли вони дивляться на мене, то якось не так. Що це означає? тобто вони не конкретно, реально, дивляться на мене. Кожна особа, все навколо виступає в деякому чисто смисловому вигляді, а я відчуваю, чуттєво так відчуваю. І характер, і все.

- А зараз?

- Він пішов. Цей процес дійшов до моменту парадоксального почуття, парадоксального стану.

- Опишіть його лікарям, вони не знають.

- Вони знають тільки в теорії, а настає момент внутрішнього протиріччя! З одного боку ти розумієш, що це робити або не треба, або не так, але Ви це робите. Коли це дуже важкий хворий, це робиться зовсім рефлекторно, а коли хворий знаходиться ще у відносно свідомому стані, він може критично це вловлювати, якщо він розвинений в цій галузі, знайомий з цими речами, спостерігав систематично, він може відзначати ці явища. Тому питання, власне кажучи, тут дійшло до того, що в мене з'явилося відчуття внутрішнього вибуху.

Потім я почав займатися зарядкою, саме з парадоксального почуття вибуху. День займаюся-думки про смерть, про самогубство, про відхід відразу зірвалися цієї фізкультурою. Ще два рази. Вже не було моменту вибуху. Потім я переходжу до іншого відділення, справа дійшла до сильного емоційно-вольового зсуву. І перед тим як почати приймати іпразід, я спеціально написав, що зараз вольове і емоційне зрушення, я вже починав рухатися, хоча в моменти чисто психічного явища, момент дереалізації чуттєвого сприйняття, об'ємного сприйняття, плоского сприйняття абсолютно не змінювався, то ж саме повітря абсолютно не прозорий.

- І зараз повітря абсолютно прозоре?

- Зараз теж не прозорий. Я не можу дивитися в точку;

- Чому?

- Тому, що в мене очі бігають, я не можу вдивлятися, тому розрив зорового сприйняття, тобто кожна особа сприймається не цілісно.

- А як?

- Я не відчуваю коливання, але воно сприймається не цілим, передається не цілим. Ось у чому вся сіль.

- Окремими частинами?

- Окремими частинами, але меж частин немає, вони не можуть бути. Але сам процес передачі дається моментами.

- Але разом, а окремо очі, лоб, послідовно?

- Ні не послідовно. Я дивлюся на жінку, я бачу пів-лоба, частина ока, тобто поділу немає, зрозуміло.

- А потім інші частини сприймаються?

- Не йотом, взагалі немає поділу на частини. Сприймається те, що ближче, або те, що я схопив. Диференціювання абсолютно немає.

- А простір?

- Простору немає.

- Як немає?

- Я не відчуваю простору. Як малюнок. Я дивлюся і відчуваю все плоске, немає об'єму. Якщо порівняти картину з фотографією,: я бачу як на фотографії, я не бачу обсягу. Таку аналогію можна застосувати.

- А кольори?

- Вони теж чуттєвого сприйняття. Випадають з відчутного характеру, вони теж йдуть у тому плані.

- А відчуваєте це?

- Ні, такий же момент, відчуття втрачено, це елемент того ж чуттєвого сприйняття.

- Час? Як воно йде, час?

- Час? Воно не йде, я ж його не відчуваю

- Зв'язок з людьми є?

- Зв'язок з людьми формально логічний,але я так хочу чисто чуттєвого характеру почуття. Я так переживаю. Батьки до мене приходять. Вони йдуть, у мене залишається враження, що їх не було. Мало вони були. Але це мене хвилює, травмує досить-таки сильно, тому що їх немає, я не відчував. У мене візуально навіть з'являється, ні, чому я їх не бачив?!

- Дійсність ви відчуваєте чи ні, все це дійсно те, що ви бачите?

- Я знаю, що це дійсно, усвідомлюю, знаю, що в мене змінене відчуття, а не змінена дійсність.

- Ви що ж один існуєте, раз втрачено зв'язок з людьми, з речами, з відчуттями?

- Те, що я говорю, не можна абсолютно приймати. Я ж вам відповідаю, бачу, сміюся, посміхаюся, я не розумію цього питання. Як це один існую? Ви хочете виділити момент саме відходу від світу? Знаєте ... так, це, звичайно, є, безумовно є ...

- В якій мірі?

- Щоб міру, визначити, треба ...

- У якому вигляді?

- Зрозуміло. Воно знову ж таки йде в двох планах: у плані розриву загального відчутного і в плані чисто інтелектуального. Знижено інтелект, втрачені вже чисто людські радості, інтереси. Хоча я знову кажу, що це для мене не абсолютно: для мене це правильно, дійсно кінцеві, але не йдуть в нескінченність.

- А зараз себе як відчуваєте?

- Зараз поки теж відчуваю.

- Як відчуваєте?

- Ні. Знову той же момент.

- Що з вами, Ви соромитесь?через інших присутніх?

- Чужий він, голос чужий, тіло не відчуваю.

- Свої почуття опишіть?

- Ми по-моєму стосувалися цього питання.

- Що сталося з вами?

- Як заломало щось ...

- У вас важке відчуття?

- Ні.

- Біль?

- Ні, біль я не відчуваю.

- Чи відчуваєте тяжкість?

- Ні, не тягар, я не знаю, як вам сказати.

- Неприємне відчуття?

- Я перш хотів жити, все робив від душі. Якщо навіть втомлюся, роблю від душі і те, що зроблю, задоволена мама цією працею.

- А тепер?

- Тепер у мене серце закам'яніло, зовсім немає інтересу, анітрохи його немає.

- Коли у Вас з'явилися думки про безсмертя?

- А одразу, коли тут ... Подумав що я не помру.

- Ніколи?

- Так. Раніше відчував силу в руках, а зараз якесь безсилля, немов з рук витягли жили.

- Ви в стані безсилля будете жити вічно?

- Так.

- Страждати вічно будете?

- Так.

- Від почуття тяжкості?

- Не те, що тяжкість, я навіть не знаю, як передати.

- Як іде час - швидко чи повільно?

- Я вам зараз скажу дуже повільно.

- Скажіть чому?

- Так...

- Як Ваш сон?

- У мене тепер свого сну ні разу не було, я сплю, якщо подивитися, очі закриті, я сплю, і буду спати, - давали миртазапін, таблетки, буду спати, а вранці не відчуваю, що спав своїм сном, що тіло і голова відпочили.

- Тепер скажіть, що допомогло вам? миртазапін дав якийсь ефект?

- Ну звичайно.

- У чому він проявився?

- По-перше, став з'являтися сон, вірніше навіть одночасно сон і спокій, врівноваженість. У мене була страшна афективність, як тільки хто починає говорити, відразу різка реакція. І відразу настав момент заспокоєння, засинаю відразу, глибоко, але сплю недовго, проміжки сну збільшилися, збільшилася спокій, з'явився деякий більш інтелектуальний рівень? тобто здатність аналізувати, усвідомлювати, читати? тобто став підвищуватися інтелектуальний рівень. Абсолютна втрата почуттів. Мати, батько приходять - немає поганого почуття. Це в плані сприйняття. Але досить про це.

- Ви хочете завершити?

- Так.

- Дякую Вам за розмову при гостях.

(пацієнт К. пішов)

Додаток В.

Біографічні дані з історії хвороби пацієнта К.

Пацієнт К. 34 роки.

Ріс і розвивався без особливостей, за характером з дитячих років був веселий, добрий, чуйний, але запальний. З анамнезу відомо, що у віці 7 років отримав черепно-мозкову травму. В поведінці відзначалися невмотивовані коливання настрою убік зниженого. У віці 22 років без видимого зовнішнього приводу протягом декількох днів був подавленим, тужливим, прагнув до самоти, став говорити, що погано справляється з дорученою роботою, висловлював думки про самогубство. Такий стан тривав близько місяця і змінилося підвищеним настроєм, коли став хвалькуватим, голосно сміявся, роздавав сусідам свої речі, робив у магазинах непотрібні покупки, відвідував ресторани, в які раніше практично не ходив, став будувати гараж, не маючи автомашини. До психіатрів не звертався. Поступово психічний стан нормалізувався, настрій вирівнялося. Приблизно через три роки знову розвинулося пригнічений настрій з загальмованістю. Не було бажання ходити на роботу, спілкуватися з оточуючими. Став уникати рідних і друзів. Був поміщений в психіатричну лікарню, де перебував 3 місяці, і був виписаний з діагнозом: «Маніакально-депресивний психоз, депресивна фаза». Після виписки продовжував працювати. Через 3 роки настрій став піднятим, відчув прилив «фізичних і душевних сил», вирішив «заробити багато грошей», поїхав у сусідню область, де влаштувався на роботу в бригаду теслярів. Проте вже через кілька днів, нічого не пояснивши навколишньої, кинув свої речі і повернувся на місце постійного проживання. Відзначалися підвищений настрій, багатомовність. Як видно з матеріалів кримінальної справи, в стані алкогольного сп'яніння зайшов до знайомим, став пред'являти їм незрозумілі претензії, нецензурно лаявся, був агресивний. При затриманні працівниками міліції був збуджений, голосно співав, декламував вірші.

При судово-психіатричному огляді патології з боку внутрішніх органів і нервової системи не виявлено. Орієнтований правильно, охоче вступає в розмову. Говорити починає відразу, без додаткових питань. Багатослівний, легко відволікається, перескакує з однієї думки на іншу, розмашисто жестикулює. Хворим себе не вважає. Скарг на здоров'я не пред'являє. Називає себе людиною настрою. Каже, що життя йому здається прекрасної, хочеться співати, танцювати. У відділенні рухливий, багатослівний, втручається в розмови й справи навколишніх. При розпитах про правопорушення охоче розповідає про те, що трапилося, читає вірші, в яких у жартівливій формі викладає своє життя. До ситуації, що склалася некритичний.

Рішенням судово-психіатричної експертної комісії був визнаний страждаючим хронічним психічним розладом у формі маніакально-депресивного психозу. У відношенні інкримінованого йому діяння, вчиненого в зазначеному хворобливому стані, він був визнаний неосудним. Рекомендувалося примусове лікування в психіатричному стаціонарі загального типу.