- •1. Предмет Філософії. Його історичний розвиток.
- •2. Функції філософії.
- •3. Філософія як наука. Її виникнення та взаємозв’язок з іншими науками.
- •4. Світогляд і його структура.
- •5. Мілетська школа
- •6. Діалектика Геракліта.
- •7. Атомізм Демокріта
- •8. Вчення про буття елеатів.
- •9. Вчення Сократа про людину.
- •10 Філософське вчення Платона.
- •11. Вчення Платона про ідеальну державу
- •12. Філософія Арістотеля.
- •13. Філософія неоплатоніків
- •14. Філософія стоїків
- •15. Епікур і епікурейство
- •17. Філософія Середньовіччя.
- •18.Філософія Аврелія Августина.
- •19. Філософське вчення ф.Аквінського.
- •20. Гуманізм і реформація епохи Відродження.
- •21. Натурфілософія доби Відродження.
- •23. Емпіризм ф. Бекона
- •24. Раціоналізм Рене Декарта
- •25. Філософське вчення б.Спінози.
- •26.Сенсуалізм Дж.Локка
- •27.Філософія епохи Просвітництва.
- •28. (71) Філософія (Етика) і. Канта
- •29. Філософське вчення Гегеля
- •30. Філософське вчення л.Фейєрбаха.
- •31.Специфіка сучасної філософії.
- •32.«Філософія життя» як напрям сучасної філософії.
- •33. Психоаналітична філософія
- •34. Екзистенціалізм як людинознавчий напрям сучасної філософії.
- •35. Позитивізм: сутність, принципи та основні етапи розвитку.
- •36. Філософські ідеї в культурі Київської Русі
- •37. Розвиток філософської думки доби вітчизняного Ренесансу.
- •38. Філософія Києво-Могилянської академії
- •39. Філософська система г.С.Сковороди.
- •40. Українська філософія хіх-хх століття.
- •41.Соціально-політичні погляди т.Шевченка.
- •42. Філософія і наука.
- •43. Проблема буття.
- •44. Структура буття
- •45. Вчення про матерію.
- •46. Рух, як атрибут матерії.
- •47. Простір і час як атрибути матерії
- •48. Рух і розвиток як атрибути всесвіту. Основні форми та типи руху й розвитку.
- •49. Передумови виникнення свідомості.
- •50. Безсвідоме, підсвідоме і над свідоме.
- •51. Філософське розуміння сутності, структури та функцій.
- •52. Основні закони діалектики
- •53. Категорії діалектики як універсальні форми мислення
- •54.Принцип розвитку і всезагального взаємозв’язку.
- •55. Сутність і структура процесу пізнання.
- •56. Проблема істини в теорії пізнання.
- •57 Діалектика абсолютної та відносної істини.
- •58. Конкретність істини та її критерії.
- •59. Основні форми і методи наукового пізнання.
- •60.Поняття суспільства.Структура суспільства.
- •61. Людина як предмет філософії. Поняття «людина», «біологічний індивід», «індивідуальність». Поняття сутності людини.
- •62.Рушійні сили та суб’єкти історичного розвитку.
- •63.Особистість і суспільство.
- •64.Цивілізаційний та формаційний підхід.
- •65. Поняття «спосіб матеріального виробництва». Структура способу матеріального виробництва.
- •66.Науково-технічна революція та її соціальні наслідки.
- •67. Духовна життєдіяльність суспільства. Структура духовної життєдіяльності суспільства.
- •68.Єдність матеріальної і духовної культури суспільства.
- •69. Глобальні проблеми сучасності і їх філософське осмислення.
- •70. Людина, як предмет філософії. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •72. Матеріальне виробництво в структурі суспільного виробництва.
21. Натурфілософія доби Відродження.
Епоха Відродження також представлена розвитком натурфілософських вчень. Натурфілософія – це спроба пояснити й витлумачити оточуючий світ та природу, спираючись на результати наукових дослі-
джень. Серед представників натурфілософського напрямку – геніальний митець Леонардо да Вінчі, великі вчені Микола Копернік та Галілео Галілей, Джордано Бруно та інші. Корінний переворот в уявленнях про всесвіт, про рух планет, про Сонячну систему здійснив видатний польський астроном Микола Копернік (1473-1527) – творець геліоцентричного вчення (“геліос” –від грец. сонце). Він наніс найвідчутніший удар по теології, її догматам. Основні ідеї вчення Джордано Бруно: всесвіт єдиний, матеріальний, нескінченний і вічний. Те, що ми бачимо, – лише мала частина світу. Джордано Бруно – прихильник стихійної діалектики. Він високо цінував ідеї Геракліта про рух, зміни, суперечності. Отже, представники натурфілософського напряму філософії епохи
Відродження намагалися зрозуміти природу оточуючого світу, спираючись на наукові, емпірично доведені знання, а не на християнські
релігійні доктрини, як це було в епоху Середньовіччя.
22. Соціальна філософія Відродження. Розуміння людини як центру всесвіту зажадало від гуманістів Відродження не лише розробки нової картини Космосу, але і нових уявлень про життя суспільства і держави. Николо Макіавеллі (1469-1527) в протилежність теології шукає земні основи суспільного життя і вчинків людей. Суспільство в його розумінні є сума незалежних один від одного індивідів. Спонукальними мотивами людських вчинків є егоїзм і матеріальний інтерес. Держава не наказана людям богом. Воно плід людського розуму і виникає з необхідності приборкання егоїзму людей і встановлення порядку. Його вищою метою є обмеження надмірного багатства одних і надмірній бідності інших. Але виконати цю роль може лише сильна держава. Тому для зміцнення влади в державі годяться всі засоби як доброчестные, так і нечесні (обман, віроломство, отруєння і так далі). Діяльність государів не піддається оцінкам релігійної моралі. Це прагнення Макіавеллі протиставити релігійному розумінню держави юридичний світогляд, звичайно ж, викликали у відповідь реакцію з боку церкви. Ще за життя Макіавеллі йому приписали роль теоретика безсоромної політики, яка обирає своїм девізом «Мету виправдовує засоби, що не знається на вибиранні засобів». Якщо Макіавеллі прагнув звільнити від релігійних оцінок політичну сферу суспільного життя, то Еразм Роттердамський (1469-1536) – соціальну сферу. Не заперечуючи божественного визначення, він проголошує, що в руках бога знаходиться лише початок людського життя, коли бог дає людині душу, і її кінець, коли бог забирає у людини душу. А між цими вирішальними моментами люди будують своє життя вільно. Інакше втрачає будь-який сенс уявлення про гріх, доброчестности, моралі взагалі. Звичайно ж ці погляди привели Роттердамського до конфлікту з церквою. Але вона знайшла в Роттердамськом гідного противника. Його саркастична критика схоластичної псевдонаукової особливо у вигадуванні «Похвальне слово дурості» була настільки переконливою, що саме від Еразма бере свій початок декілька спрощене уявлення про схоластику як про псевдомудрість. Мартін Лютер (1483-1546) спробував обгрунтувати незалежність від церкви духовного життя людини. У своїх 95 тезах, прибитих до дверей церкви Віттенбергськой, він виступив проти догмата і претензій до церкви бути посередником між богом і людиною. Людина може врятуватися лише за допомогою міцної особистої віри, а церква і держава повинні лише допомагати йому в цьому. Отже церква, по Лютеру, не відміняється. Їй лише відводиться скромніша роль. Така подвійна позиція по відношенню до церкви виявилася надзвичайно вигідною бюргерству, що народжується. Виник цілий антикатолическое і антифеодальний рух, що отримав назву Реформацію. Його перемога в Германії і низці інших країн привела до утворення нової гілки християнства – протестантизму. Проте основна теза Реформації «Все насправді має євангельське виправдання» допускало звернення: «Все що не відповідає євангельським принципам, не заслуговує на дійсність». Це звернення зробив Томас Мюнцер (1490-1525) і перетворив його на гасло народного революційного крила Реформації – селянської війни в Германії (1525). По Мюнцеру царство боже має бути встановлене воїнами бога – озброєними селянами. Це царство малювалося Мюнцеру вельми туманно як суспільство, в якому не буде приватних інтересів. У працях родоначальників утопічного соціалізму Т. Мора (1478-1535) і Томазо Кампанелли (1568-1639), цей образ наповнився конкретним вмістом. Справедливим може бути лише соціалістичне суспільство. У основі його організації повинні лежати принципи, проголошені ще раннім християнством: суспільна власність на засоби виробництва, хто не працює, той – не їсть, кожному по праці. Селянська війна в Германії, Гуситська війна в Чехії наочно продемонстрували, що гуманістичні ідеї мислителів Відродження не така вже нешкідлива річ. З середини XVI – XVII вв. католицька церква на чолі з папством організували контрреформацію – церковно-політичний рух за збереження і зміцнення феодальних стосунків і пануючого положення церкви. Активізувала свою діяльність інквізиція (церковна поліція), був складений індекс заборонених книг, куди увійшли вигадування Галілея і ін. Церква переслідувала передових мислителів по всій Земній Кулі (спалила Дж. Бруно на вогнищі і так далі). У зв'язку з контрреформацією сталося і визначеною відродження схоластики (Ф. Суарес, Г. Васькес і ін.). Проте зупинити поширення прогресивних ідей вже було неможливо. Так, М. Монтень (1533-1592) в своїх «Дослідах» рішуче виступив проти полювання за відьмами, засудив релігійний фанатизм і спробував протиставити релігійному світогляду світогляд атеїстичне. Ці ідеї Монтеня зробили величезний вплив на розвиток матеріалізму і атеїзму у Франції і за її межами.
