55. Сутність і структура процесу пізнання.

Гносеологія – це теорія пізнання, вчення про пізнання. Процес пізнання досліджують психологія, фізіологія вищої нервової діяльності, кібернетика, логіка, семіотика, мовознавство. Гносеологія досліджує найбільш загальні закономірності і проблеми пізнання: природу і джерело пізнання, його можливості і межі, що є істина та заблудження, в яких формах здійснюється пізнавальна діяльність людини тощо.

Гносеологія процес пізнання досліджує як ціле.

В основі розуміння сутності пізнання лежить принцип відображення.

Пізнання – це вища людська соціальна форма відображення, якій притаманні такі риси:

- пізнання є формою духовного (ідеального) відображення та освоєння дійсності. Пізнання як відображення – це здатність людського мозку відтворювати в певній ідеальній формі і до певної міри повноти існуючих об’єктів, їх властивостей і зв’язків. Такими формами є відчуття, уявлення, умовиводи, тобто в людському мозку формуються суб’єктивні образи явищ і предметів.

- джерелом пізнання є об’єктивна реальність, яка не залежить від свідомості. Ніяке пізнання неможливе без дії предметів, явищ матеріального світу на свідомість.

- процес пізнання має суспільно-історичний характер. Пізнавальні здібності формуються у процесі суспільної взаємодії.

- основу процесу пізнання становить суспільно-виробнича, соціально-політична, науково-експериментальна та інша діяльність людей.

- пізнання є не пасивним спогляданням дійсності, а активним процесом. Знання формуються на основі усвідомлення цілей, настанов і змісту практичного впливу людини на об’єкт.

- пізнання – це складний, суперечливий, нескінченний за своїми проявами процес наближення образів свідомості до об’єкта пізнання.

Рух думки відбувається від незнання до знання.

Пізнання – це зумовлений законом соціального розвитку, нерозривно пов'язаний з практикою процес активно-діяльного відображення в свідомості людей об’єктивної і суб’єктивної дійсності, основним результатом якого є знання.

Отже, знання – це результат пізнавальної діяльності, виражений в ідеальних образах і закріплений в знаках природних або штучних мов.

Об’єктом пізнання є об’єктивна реальність, світ. Суб’єкт пізнання – людина.

Існує два напрямки пізнання – ідеалістичний і матеріалістичний. В процесі пізнання людина усвідомлює і перетворює світ. В цьому сутність пізнання. Метою пізнання є практика.

В процесі пізнання виокремлюють дві взаємопов’язані ступені: чуттєве і раціональне пізнання. Чуттєве пізнання є визначальним. Воно здійснюється за допомогою органів чуття – зору, слуху, нюху, дотику, смаку. Основними формами є відчуття, сприйняття і уявлення. Для чуттєвого пізнання характерне відображення дійсності в наочній формі, наявність безпосереднього зв’язку людини з навколишнім світом. Виходом за межі чуттєвого сприйняття є раціональне сприйняття. До складу раціонального пізнання відносять мислення, поняття, судження, умовиводи.

Раціональне і чуттєве пізнання лише у єдності можуть дати адекватну картину дійсності.