43.Становлення і розвиток грошової системи України. Характеристика елементів грошової системи України.

Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки

Перші практичні кроки щодо створення власної грошової системи були зроблені після виходу України зі складу СРСР, коли 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти — попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою — рублями.

На другому етапі Національний банк України, спираючись на норми Закону України «Про банки і банківську діяльність» (1991 р.), відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції грошей, завданням якого є:

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної політики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інструментів грошово-кредитної політики, розмежування сфер застосування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних заходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення механізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі. Важливою віхою тут стало прийняття Верховною Радою України в травні 1999 р. Закону «Про Національний банк України». чітко виписані права та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національних грошей, регулювання грошо­вого обороту, визначені методи та інструменти грошово-кре­дитної політики та інші види діяльності НБУ, що формують грошову систему країни.

Взв’язку в грошовій системі України можна виділити такі елементи:

1. Найменування грошової одиниці та її частин. Грошова одиниця встановлюється законом країни з урахуванням соц.-ек-х та історичних закономірностей її розвитку. У Конституції зазначено що ГО є гривня, забезпечення стабільності якої є основною функцією НБУ. Розмінною монетою ГО є копійка.

2. Види державних грошових знаків які мають законну платіжну силу. Визначаються відповідними юр. актами. В грошовому обороті України використовуються банк. білети (банкноти - гривня) і розмінна монета. Розм. монета карбується зі сплавів звичайних металів – мідь, нікель, алюміній. Така монета називається білонною.

3. Масштаб цін - це засіб вираження вартості (ціни) товарів у грошових одиницях. МЦ встановлюється і змінюються в законодавчому порядку. Державі не вигідний масштаб цін при якому вартість товарів визначається у великих сумах грошей – тисячі, мільйони... тому проводиться деномінація грошей – зміна номін. вартості грошових знаків з метою стабілізації нац. валюти чи спрощення розрахунків.

4. Валютний курс – це спів. між нац. грошовими одиницями різних країн, що виявляється під час їх обміну.

5. Порядок готівкового та безготівкового обігу їх регламентацію. – НБУ повинен строго контролювати грошовий обіг, сприяти забезпеченню стабільності нац. грошової одиниці, вдосконалювати правила здійснення безготівкових платежів, способів і порядку платежів, форм розрахунків тощо.

6. Інститут, що здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Ним є НБУ – незалежний фін-во-ек-ний орган, не підпорядкований ні президенту ні КМУ, ні ВРУ. НБУ проводить незалежну грошову(монетарну) політику. Рішення правління НБУ не потребують окремого затвердження в органах держ. влади.