7 2.Структура кредиту, характеристика складових, їх роль і призначення в забезпеченні функціонування кредиту

Структура кредиту

Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється у його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє зі зовнішнім середовищем, з іншими (не кредитними) процесами в економіці та соціальній сфері й помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції.

Перерозподільна функція полягає у тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені та передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності.

Контрольна функція кредиту забезпечує контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди.

Стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку.

Функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягав у трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал.

сновними, найбільш визнаними є такі принципи кредитування :

1. Цільове призначення позички.

2. Строковість передачі коштів кредитором позичальнику.

3. Платність користування позиченими коштами.

4. Забезпеченість позички.

5. Поверненість позичальником коштів кредитору в повному обсязі.

73.Теоретичні концепції кредиту

Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень:

- об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

- кредит — це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

- позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

- банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

- пасивні операції банків є первинними порівняно з активними.

Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Мілль.

А. Сміт і Д. Рікардо вважали, що об’єктом кредиту є не грошовий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позичаються, — це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу; кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований.

На думку А. Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності в суспільстві не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не було б за відсутності банків.

Проте натуралістичний підхід мав і суттєві недоліки, зумовлені тим, що класики не змогли до кінця з’ясувати різницю між позичковим і реальним капіталом. Нагромадження позичкового капіталу вони розглядали лише як відображення нагромадження реального капіталу.

Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

- банки — це не посередники в кредиті, а “фабрики кредиту”, творці капіталу;

- активні операції банків є первинними відносно пасивних.

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами, кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки.

Поняття кредиту пов’язувалося з грошима й багатством. На думку Ло, за допомогою кредиту можна залучити і привести в рух усі невикористані виробничі можливості країни, створити багатство й капітал.

Банки він розглядав не як посередників, а як творців капіталу

74.Стадії руху кредиту та особливості залежно від сфери використання та цільового призначення кредиту.

Рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:

ВВ-НП-ОП…ВП…ВК-ПК-ОК, де

ВВ-формування вільної вартості у кредиторів,

НП-розміщення вільних коштів у позички,

ОП-одержання додаткових коштів позичальником,

ВП-викорстання позичальником одержаних коштів на свої потреби,

ВК- вивільнення коштів з обороту позичальника,

ПК- повернення позичальником коштів кредитору,

ОК- одержання кредитором коштів, наданих у позичку.

Стадії руху кредиту:

1-а стадія- формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ),

2-а стадія- розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП),

3-а стадія- використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП),

4-а стадія- вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК),

5-а стадія- повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та плата процента.