84.Кредитний договір, його економічний зміст та правова основа.

Кредитний договір — цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і зобов'язання та економічну відповідальність між фінансовою установою (комерційним банком, кредитні спілки, тощо) і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.

Головна вимога до змісту кредитного договору полягає у тому, щоби він містив у собі такі юридичні норми, які б дозволили регулювати весь комплекс взаємовідносин банку з клієнтом (позичальником). У банківській практиці використовуються типові форми кредитних договорів стосовно різних видів позик, хоча чинне законодавство й не встановлює загальних вимог до форми та умов кредитного договору. Типова форма кредитного договору наведена в Положенні НБУ “Про кредитування”. На основі типової форми кредитного договору банки розробляють власні варіанти цього документа. Законодавство України не містить поняття кредитного договору. Положення НБУ "Про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ 28.09.95 р., визначає кредит як "позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру використання".

Звідси можна зробити висновок, що згідно з чинним законодавством предметом кредитного договору є гроші, які передаються у користування.

Кредитні договори укладаються в письмовій формі і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди сторін. Стороною за кредитним договором є банк, а не кредитне управління (відділ) банку або інший його структурний підрозділ. У разі порушення цієї умови договір, укладений структурною одиницею банку від свого імені, вважається недійсним. Зміни в договір вносяться за погодженням обох сторін. Кредитний договір має бути підписаний повноважними особами сторін, які його укладають.

85.Кредитний, процентний ризики: визначення та способи уникнення.

Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків по ньому, належних кредитору. Інакше кажучи, під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.

Управління кредитним ризиком (його мінімізація) здійснюється за допомогою:

*лімітування кредитів;

*диверсифікації портфеля позичок банку;

* контролю за використанням кредиту та оперативності при стягненні боргу;

* страхування кредитних операцій;

* достатнього та якісного забезпечення наданих кредитів;

*аналізу кредитоспроможності, тобто можливості позичальника погасити кредит.

I спосіб – встановлення позичальникам лімітів кредитування.

II спосіб — диверсифікація кредитних вкладень.

III спосіб — оперативність при стягненні боргу.

IV спосіб — страхування кредитних операцій.

V спосіб — забезпеченість кредиту.

У банківській практиці західних країн з розвинутою ринковою економікою популярнішими є такі носії забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони, переуступка контрактів і дебіторської заборгованості, товарні запаси, Державні документи, рухоме і нерухоме майно, цінні папери, Дорогоцінні метали.

Процентний ризик — це ризик зниження вартості власного капіталу, викликаний зміною ринкових процентних ставок.

Критичний рівень ризику зміни процентних ставок визначається ймовірністю того, що середня ставка за залученими коштами банку впродовж періоду своєї дії може перевищити середню процентну ставку за активами, що призведе до збитків банку.

Процентний ризик проявляється в двох аспектах:

1) зниження чистої процентної маржі внаслідок більш швидкого зростання процентних витрат порівняно з доходами;

2) зниження ринкової вартості активів банку при зміні ринкової процентної ставки.

Обидва ці аспекти впливають на капітал банку:

1) через прибуток, тобто опосередковано;

2) безпосередньо.

Управління процентним ризиком може здійснюватися за допомогою методів структурного балансування, геп-менеджменту, дюрації (натуральне хеджування) та проведення операцій з деривативами (штучне хеджування).

Структурне балансування портфелів активів і зобов’язань — це один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни процентної ставки. При цьому допускається, що всі процентні ставки як за активними, так і за пасивними операціями змінюються однаково та в одному напрямі.

Основними параметрами управління процентним ризиком за допомогою балансування структури активів і зобов’язань є строки та суми.

Сутність прийому полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів.

Збалансована за строками стратегія передбачає встановлення повної відповідності між термінами залучення та розміщення коштів. Така стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи процентний ризик.

Незбалансована за строками стратегія є альтернативним підходом, що надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни процентних ставок. Використання зазначеної стратегії будується на прогнозі зміни швидкості, напрямку та величини процентних ставок на ринку. Згідно з незбалансованою стратегією управління строки залучення коштів мають бути коротшими за строки їхнього розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження процентних ставок, і навпаки. Строки виконання зобов’язань банку мають перевищувати строки за активами, якщо прогнозується зростання ставок. Такий підхід дає можливість максимізувати прибуток, але супроводжується підвищеним ризиком, пов’язаним зі зміною процентних ставок.

Метод структурного балансування використовується паралельно з іншими способами управління процентним ризиком, оскільки на практиці збалансувати всі позиції за строками та сумами майже не можливо.