Значною вадою цієї роботи є відсутність належної координації та пев­ного керівництва (з центру чи центрів), а також те, що в нас не налагоджена публікація праць такого типу. Не бачачи перспектив видання, укладачі деяких словників працюють надто повільно, в інших місцях взагалі ще не розпочиналася робота. На жаль, досі лежать у рукописах регіональні словники М. И. Онишкевича (бойківські говори), М. А. Грицака (закарпат­ські говори), 1. О. Варченка (лубенські говори) та ряд інших. У Празі зберігаються матеріали закарпатського обласного словника І. А. Паньке- вича, над яким він працював понад 40 років. У Лодзі є два словники гу­цульських говорів Я. Янова; реєстрові слова одного словника наводяться кирилицею, другого — латинкою (як повідомили польські колеги, там створена комісія на чолі з С. Грабцем, яка на основі цих двох рукописів має впорядкувати і видати один словник).

2. Як окреме завдання можна було б висунути укладання по можли­вості повних словників говірок окремих сіл з різних діалектних груп, наприклад словник типової волинської говірки (одного села), словник однієї говірки Полтавщини, Східного, Середнього та Західного Полісся, Поділля, Слобожанщини, Гуцульщини, Наддністрянщини, Буковини, По­куття, Лемківщини та ін. (типу словника с. Доманєвка М. Шимчака * чи словника с. Деуліна, який укладається в Інституті російської мови АНСРСР). Такі словники окремих говірок мали б дуже важливе значення для дослідження лексико-семантичної системи наших говорів, для вивчення ряду питань історичної лексикології, міждіалектних та міжмовних кон­тактів, генетичних та інших проблем.

3. Велике значення мала б підготовка українського літературно- діалектного словника. Словникова стаття принципово могла б бути побу­дована в такий спосіб: при загальному літературному слові як його відпо­відники наводяться всі відомі з літератури (різних словників, етнографіч­них матеріалів, художніх текстів та ін.) і з нових, спеціально для цього зроблених, записів діалектні еквіваленти. До кожного з наведених діалект­них синонімів, зокрема й до тих, звичайно, що є нормою сучасної україн­ської літературної мови, крім потрібних позначок про стилістичне та гра­матичне вживання слова, даються по змозі якнайдокладніші відомості про географічне поширення їх.

Такий словник був би цінним довідником про діалектну лексику, значною мірою доповнював би Лексичний атлас української мови, а до виходу в світ останнього якоюсь мірою навіть замінював би його. З одного боку, він би сприяв ефективному дослідженню лексичного складу наших говорів у всіх аспектах, зокрема й в плані лінгвогеографічному, а з друго­го — допоміг би в справі нормалізації лексики сучасної української літе­ратурної мови, був би корисним довідником для письменників, журналістів та інших працівників слова.

В Для успішного ведення досліджень з історичної діалектної лекси­кології і всіх пов’язаних з нею проблем велику користь принесли б обласні історичні словники. Вдалою спробою такого словника в .українському (і взагалі в слов’янському) мовознавстві є досить великий (470 crop.) словник закарпатських пам’яток XVI—XVII ст., виданий 1965 р. в Будапешті угорським україністом Л. Деже ⁷. Варто було б опрацювати ряд таких обласних історичних словників (наприклад, словник північнолемківських пам’яток XVI—XVIII ст., волинських, подільських, буковинських та пам’яток інших місцевостей).

в М. Szymczak, Słownik gwary Domanlewka w powiecie łęczyckim, części I—III, Wrocław — Warszawa — Kraków, 1962—1964.

1 Л. Деже, Материалы к словарю закарпатской литературы XVI—XVII вв., мікровидання Бібліотеки Угорської академії наук, Будапешт, 1965.

39

М. Паньхевич, До питання генези українських лемківських говорів «Славянская филология*. II, М., 1958, стор. 164—197.

40