10 Див.: «Лексикон словенороський Памви Беринди», к-, 1961, стор. 34.

Матеріали граффіті не спонукають до якнх-небудь нових узагальнень, _алр повнюють і підтверджують відоме з інших пам’яток XI—XIV ст. Всі написи —. гінали. Деякі мовні факти вони засвідчують чи не вперше. Написи на стінах зрод^* не тільки досвідчені особи, добре знайомі з нормами тодішньої орфографії. Біл¹ * частину записів, очевидно, зробили прості люди, яким не так часто доводилось пис ^ Тому не дивно, що в текстах трапляються пропуски окремих літер, описки:

(№ 43), со\в)ему (№ 29), мно[гая] (№ 62), престави[сА] (№ 49) та і-н., помилю[ц\ ПАнтелпимоне (№ 47). Письмо Тх великою мірою відбиває живу мову тієї доби, к-X шість написів, безсумнівно, зробили стародавні кияни. Однак чимало благальні*¹' автографічних записів зробили мешканці інших міст і сіл. До митрополичої ц_Єо^ІХ ■ прибували мандрівники з досить далеких країв давньої Русі. Про це свідчить, напп лад, автограф шВоинегь фдо ЖурАговиць подоцаншь» (№ 22), в якому відбито діале ну полоцьку рису —- ц замість ч. Запис зробив, наприклад, варяг Акуон-ъ мь эд'

С. О. Внсоцький дійшов переконливого висновку про те, що «граффіті Сол-ї Київської, поряд із знаменитими новгородськими берестяними грамотами й напис* на знарядді праці та побуту, є неспростовними документами, які свідчать про вели*" поширення письменності серед народних мас» (стор. 13), а написи XIII—XIV ст. «поз­ливають світло на рівень писемності й взагалі культури того часу, спростовуй тезу буржуазної історіографії про повне завмирання культурного життя Києва період татаро-монгольського панування» (стор. 106). ⁸

Автор слушно зауважує, що стиль і мовний колорит багатьох написів близький до літописного (стор. 138). ¹¹

Мова граффіті може бути об’єктом окремого дослідження. В ній привертаю? увагу деякі фонетичні явища давньоруської мови. Насамперед відзначимо повного^ лосні форми у власних назвах і похідних від них — Володимиръ (№ 5), біьлогородь. скыи (№ 10), ГородАтиничь (№ 18), всеволожа (№ 25), у прийменнику передъ (№ 25/ Різноманітні написання знаходимо в префіксі книжного слова преставитисА: ппь стависА (№ 10,53), прп(\та\висА (№50), переставилъсА (№ 12) і навіть приставЩсі (№ 52). У написах відбито початкове о замість є та а: Олисавп (№ 27) — пор. Єлиса. виничь (№ 25), ОгаВиі (№ 60), олътарь (№ 73).

Безсумнівні написи XI ст. досить регулярно зберігають редуковані: розъгръ• м(л)е (№ 3), четвьрг (відсутність кінцевого ъ можна пояснювати як описку), кън&зь отрочько (№ 4), сътворишА, СвАтопълкъ, Ольгъ (№ 5), х.съпен[и\в (№ 8), кън&зкилъ дьнь (№ 9), бплогорооьскыи (№ Ю), съпаси (№ 13), сътворилъ, дьнь (№ 4). Однак, якщо датування С. О. Висоцького достовірне, то вже в цей час маемо випадки зан* паду слабкого ъ, поплутання ъ і о: кнАзь (№ 6), поставлено ... влдка (№ 7) і т. ін.

Регулярно пишуться редуковані в більших записах XI — початку XII ст.: съподоби мА гр 1ыиьн[о\г\о\ отьче..., чрьницАми (№ 23), стоплъчи, кънАгыни (№ 27), мечьникоу къ(н)Ажоу (№ 31) та ін. Однак у текстах XII ст. поряд із правильним вжи­ванням вже зустрічаємо чимало випадків опускання слабких редукованих, плутання е — ь, о — г, прикладом чого є запис про Боя нову землю (№ 25): кнАгыни, всеволожа, Дъмило (Домило), Стипъко Нпжьнович, Янъчинъ, Сьмьюнъ (Семьюнъ), БързАтичь, вьсю, въдала, семьдесАтъ, семьсътъ, гривьнъ. У всіх текстах, крім слова Якимъ (№ 25), після г, к, х написано ы: великыи, роусьскыи, благыи (№ 4), бгьлогородьскыи (№ Ю), кънАгыни (№ 27), убогыи (№ 24), грехы (№ 33). Достовірний випадок на­пису ы замість и тільки один: помозыте (№ 42 з XII ст.). У слові Янъчинъ (№ 25) насправді маємо и, а не ы, яке транслітерує С. О. Висоцький. Трапляеться е на місці п в одному записі XI ст. — лета, неделгъ (№ 9), двох записах XII ст. — грехы, делы (№ 33), грешъномоу (№ 35). Можливо, и замість гь відбито в слові тими (№ 25).

Привертають увагу кілька членних прикметників (XIII—XIV ст.) без кінце­вого и: Кволы (№ 58), грпшны (№ 57), помилоу мА (№ 67).

З морфологічних явищ відзначимо паралельне вживання закінчень -оу(-у), -ю й •ови, -еви в формах давального відмінка чоловічих імен: Михаилу (№ 28), Петру веодулои (№ Зо), И(оан8 (№ 35), [Ив[ачичю (№ 32) тощо й Ставърови (№ 19), Г[е\ор- гиеви, Василь[е\ви (№ 31), Аноре*в\и) (№ 33), Григореви (№ 34), Съмеоновъ (№ 38), Лазорева (№ 61), Павълови (№ 80), Борисови (№ 79). Проте в загальній назві -ови за­свідчено тільки один раз: попови Иваноу (№ 37).

Відзначимо, що в одному записі XII ст. (№37) в орудному відмінку однини слова имА виступає форма им/кмъ.

Іменник соболь у род. відм. ми. зафіксований у формі соболии (№ 25). Вкажемо й на кілька форм орудного відмінка множини іменників чол. р.: передъ попы, послухы (№ 25), грехы, делы (№ 33).

При формах перфекта відсутні форми дієслова быти: кънАжилъ (№ 9), пере­ставилъсА (№ 12), сътворилъ (№ 14), крила, были, въдала (№ 25) та ін.

Кінцеве -шь маемо в формах 3-ї ос. одн.: погаснешь, стаять (№ 73), избавить (№ 59).

Цікаво, що в записі XII ст., де регулярно вживаються ъ, ь, виступає займенни­кова форма менп (№ 37). Щоправда, приклад не зовсім переконливий, бо літера < графічно не надто виразна.

90

дііж прикметниковими утвореннями виділяються слова типу бояню, вселоложа .. 15), Късн/ктинь 26), къ[н]кжоу (№ 31), пъпадиА съмьюнк (Л¹? 53).

(“ Хоч у граффіті Софії Київської представлена порівняно невелика кількість (багато з ^В₀₍Р^1ЭН"^Х "кетах) однак окремі слова засвідчено чи

вперше — слова драниц-я (М 25), забоиник-ъ (№ 61).

"^е Великий відсоток лексики написів становлять імена й похідні від них слова Крім кияжних давньоруських імен, тут ще зустрічаємо Жизнобоудъ (№ 15), Жадъко Д 76), _т??_н прЖурЬпвиць (№ 22), Копылоеичь, бояню, Нпжьновичь (№ 25),

Л'о0/і*І^мИ^№ і?,'.?* ^{3 них}* ^{як 1 ймена} Дъмило, Стипъко (№ 25), потребують

(№иГ °^Н'^Р0Д"'^ИІ''^ІИШ0М0'^НІ О—««еь»

№ 18).

Грунтовна праця С. О. Висоцького е важливим внеском у скарбницю дослі­джень історії “ культури Київської Русі. Нові старовинні оригінальні тексти, виявлені

1. О- Висоцьким у Софи Київській, повинні стати предметом спеціальних дослі*

Й!!хіГст“^Ка ?а°кож те^їи7^-°х7н ^^{КУ Граф}.^фІТІ’ ^КУ^{ДИ ВВІЙД}У^ТЬ інші записи ^я^Уд_Н"м„\^Г" І ^ХУП »0Р*ДУ« нас новини

В. НІМЧУК

ХРОНІКА

У вересні минулого року в Києві від­булася III Всесоюзна конференція з пи­тань класичної філології, в роботі якої взяли участь представники 54 міст Ра­дянського Союзу (наукові співробітники АН СРСР і АН УРСР, викладачі універ­ситетів. педагогічних, медичних інститутів та інших учбових закладів).

На конференції працювали секції: 1) історії античної літератури і культури (керівник — проф. В. М. Я р х о); 2) дав­ньогрецької мови (керівники — проф.

1. О. Б і л е ц ь к и й, доц. Н. G. Гр і н-

б а у м); 3) латинської мови (керівники — доц. Я- М- Боровський, доц.

2. В. Каракулаков, доц. Ю. В. Откупщиков, доц. Й. У. К о-

б і в); 4) методики викладання класичних мов (керівники — доц. Л. Валкунас, доц. І. М. Сидорова) з підсекцією методики викладання латинської мови в медичних інститутах (керівники — доц. Ю. Ш у л ь ц, доц. А. М. І г н а т, доц. І. М. Сидорова); 5) художнього перекладу (керівники — Б. Т е н, проф.

Ф. О. Петровськнй, Н. В. К о р ж).

Відкриваючи конференцію доповіддю «Розвиток класичної філології в СРСР», ректор Київського державного універси­тету ім. Т. Г. Шевченка акад. АН УРСР

І. Т. Швець відзначив заслуги радян­ських філологів-класиків, накреслив най­важливіші завдання, які стоять перед ними, зокрема поглиблення досліджень давніх мов на базі порівняльно-історичного методу.

Розвитку класичної філології на Укра­їні за 50 років була присвячена доповідь доц. Й. У. К о б о в а (Львів).

Доповідач накреслив основні завдання, які стоять перед спеціалістами з класич­ної філології УРСР: 1) збільшення кілько­сті висококваліфікованих спеціалістів у галузі класичної філології; 2) укладання бібліографії з класичної філології на Украї­ні; 3) написання історії розвитку класичної філології на Україні; 4) видання підруч­ників з латинської мови для студентів біологічних та юридичних факультетів;

5) створення підручників давньо- і ново­грецької мови, словників давньогрецької і латинської мов, підручника і хрестоматій

з античної літератури; б) публікація вих перекладів з античної літератуві, ^йо- І На пленарних засіданнях були пп тані доповіді: проф. О. Ф. Лос ' (Москва) «Естетичний зміст грецьких* ^{8 3} турфілософських понять періоду ран ^На-і класики», Є. Е. Г ранстрем (Мос»^Ь°' «Вивчення грецьких і латинських ру_к„^а) І сів у Радянському Союзі за 50 по*і І

І. А. Табачникова (Київ) im**' І переклад латинських рукописних філосо5ЇІ ських творів видатних мислителів ВН і Росії XVII і XVIII століть». ^{Р 1Ни}

У доповіді проф. І. М. Тройські г о (Ленінград) йшлося про вивчення ги ! цьких діалектів у античний час.

Використанню латинізмів у публіці І стичних творах В. І. Леніна присвятили І свої доповіді: Е. В. Авдошен'к'ої (Тамбов), Л. Е. Князева (Глазов) ! М. Ф. Дашкова (Воронеж), Ю. І. Си-і до р ч у к (Баку). На конференції булв заслухані і обговорені також доповіді: і

О. І. Харсекіна (Кременець) «Про мову етеокіпрських написів», О. С. Ши-1 р о к о в а (Мінськ) «Розвиток глухого І консонантизму грецьких діалектів*, j І М. М. Славятинської (Москві) І «Розвиток категорії виду в давньогрецькій І мові», М. М. Копиленко (Алма- І Ата) «Семантична структура сполучень І дієслово-f- абстрактний іменнику грецькії І мові», проф. А. А. Т а х о - Г о д і (Mo- І сква) «Спостереження над лексикою Ме­нандра», Н. 6. Грінбаума (Киши- | нів) «Мова Піндара і написи Аттіки»,11 проф. Е. Ф. М о л і н о ї (Томськ) «Ла- І тинське palus і лексичні паралелі в інших І мовах», В. В. К а р а к у л а к о в а (Дг І шанбе) «До питання про Баронів четвертин ступінь етимологічного дослідження», І

Н. О. Вишневської (Київ) Щ І ксико-фразеологічні особливості мови І дра», О. О. Дерюгіна (Саратов) «Про мову римської республіканської тр^а'; І гедії», Н. Г. Давидович (Луганськ): І «До питання про семантику і лекснкогр»’ фію» та ін. І

У прийнятій на заключному плен«Г І ному засіданні конференції ухвалі в . І креслюеться, що загальний стан Р⁰³®¹¹!^ І досліджень ще не відповідає внм°

92

При всіх цих кафедрах, а Також у Львові відкрити аспірантуру, просити Міністер­ство вищої освіти організувати при Мо­сковському і Ленінградському університе­тах курси підвищення кваліфікації для спе­ціалістів з класичної філології, відновитн викладання латинської мови на історич­ному, юридичному і біологічному факуль­тетах, просити запровадити курс давньо­грецької мови на філологічних і історико- філологічних факультетах університетів і педагогічних інститутів, створити на базі столичних вузів республіканські метод- об’єднання викладачів латинської мови гу­манітарних і медичних вузів тощо. Всі ці ухвали, безсумнівно, сприятимуть по­ліпшенню викладання і дослідження кла­сичних мов.

Наступну Всесоюзну конференцію з питань класичної філології вирішено про­вести в травні — червні 1969 р. у Тбілісі.

Г. І. нікул/н

У 1959 р. при Міжнародному ко­мітеті славістів була створена Міжна­родна ономастична комісія (голова — проф. В. Ташицький, Польща). До Ті складу ввійшли і представники УРСР. Відповідно до поставлених завдань науко­вого дослідження слов’янської ономастики на сучасних і історично слов’янських зем­лях було створено чотири підкомісії: за­гальнослов’янського ономастичного атласу (керівник — проф. В. Шмілауер, Чехосло- ваччина), слов’янської гідронімії (керів­ник — проф. П. Зволінський, Польща), слов’янської ономастичної термінології (ке­рівник — проф. Я- Свобода, Чехословач- чина) і вивчення слов’янської ономастики на неслов’янських землях — в Німеччині, Австрії, Угорщині, Румунії, Албанії та Греції (керівник — проф. Р. Фішер, Ні­мецька Демократична Республіка).

За час існування Міжнародної комісії слов’янської ономастики було проведено ряд національних та три міжнародних ономастичних конференції (національні: в Угорщині, 1958 p.; в Польщі, 1959 p.; в НДР, 1961 p.; на Україні, 1959, 1962 та 1965 pp.; в Чехословаччнні, 1966 p.; за­гальносоюзна конференція в Радянському Союзі, 1965 p.; міжнародні: перша — в Польщі, 1959 p.; друга — в НДР. 1961 p.; третя — в Чехословаччнні, 1966 p.).

, На III Міжнародній конференції з сло- ^в янської ономастики, яка відбулася у ве­ресні 1966 р. в Лібліце (ЧССР), обговорю­валися проблеми загальної ономастики, стан_ та перспективи розвитку слов’ян­ської ономастики, теоретичні й практичні питання укладання загальнослов’янського иомастичного атласу, проблеми слов’ян- ькоі гідронімії, теорія й практика норму-

вання слов’янської ономастичної терміно­логії, принципи й методи дослідження слов’янської ономастики на неслов’ян­ських землях. 40 доповідей і повідомлень викликали жвавий обмін думками, спосте­реженнями, досвідом ономастичної роботи.

У колі питань загальної ономастики підкреслювалося велике значення для до­слідження сучасної слов’янської онома- стики доіндоевропейського (П. Т р о с т та ін.) і дослов’янського (В. Поляк, М. Павлович та ін.) ономастичного субстрату, без урахування якого неможливі ні правильна історико-лінгвістична оцін­ка сучасних ономастичних систем слов’ян­щини, ні справді наукове їх картографу­вання (Л. З г у с т а та ін.). Безсумнів­ним субстратом для східнослов’янської ономастики є, наприклад, балтійські, угро- фінські, іранські, тюрко-татарські онома- стичні елементи, а до гіпотетичних нале­жать доугрофінські й подібні. Загальні проблеми власної назви висвітлив Т. В і т- ковський, зокрема порушивши пи­тання про належність етнонімів до онома­стичної категорії. У цьому циклі проблем привернула увагу і доповідь В. Б л а н а р а про слов’янські антропонімічні си­стеми, в якій відзначалась поліфункціо- нальність особового імені (функції іденти­фікаційна, характеризуюча, патронімічна, соціально-правова і под.). Цікавим було і зіставлення особових імен з місцевими назвами. Так, наприклад, в Чехії є багато місцевих назв на -ісе, але немає жодного особового імені на -іс, тоді як у східних слов’ян здебільшого мало місцевих назв на -ісе, але дуже багато особових імен на -іс і т. п.

93

¹ P. L е Ь е I, Principes et mfctodes

d’hydronymie francaise, Paris, 1956, стор. 3.

94

слов'янського ономастич ного матеп~ підготовка, поряд з фронтальним пої***. руванням матеріалі», регіональних ^ ціональннх ономастичних атласів та ' ннків. Серед таких атласів називали г* вий уже до друку «Атлас місцевих ^

V Чехії* проф. В. Шмілауера, що вкл^Ц*¹ 390 карт і складається з вступу (тут ** стяться карти географічних умов посе !*' ня, історичні, синтетичні тощо) та осно^** частини, укладеної за основ _а^В,^!1с найменувань (за їх списком А¹ томі «Mistni jm6na v Cechich...», упор_п» ваному Я. Свободою та В. Шмілауеь і словотворчими засоб а у (за «РМгибку slov. toponomastiky» ра атласу); Атлас імен Великої Моравії який готується Р. Крайчовичем. Г}_Дй^11, німічний атлас України, над яким прац£ ономастич на група Інституту мовозішЯ ства ім. О. О. Потебні АН УРСР, д_т. І серболужицької топонімії Е. Ейхлера ш вже 20 карт), карти окремих типів найші нувань усіх слов’янських земель С. Рос понда і т. д. Е. Ейхлер, Р. Ф 1 щ _Єв G. Утешений, О. Р у б і к та інй підкреслили необхідність приділити ПІІЛЬ-І ну увагу мікротопонімам, хронології piJ них категорій ономастики, антропонімії ним даним і под.

Дослідники слов’янської гідронімії] (П. З в о л і н с ь к н й, Й. З а ї мов,, П. Ш и м о н о в и ч, М. Ф р і д р і х. G. Р о с п о и д, М. М а т е є к та ін.} вказували на потребу прискорити катало-і гування проточних і непроточних вод су-і часннх і історично слов янських земель,І підготовку і видання гідронімічних слов-і ників та атласів. Були зустрінуті прі> хнльно загальні засади Гідронімічного атласу України (орієнтація на сучасниі гідронімічний матеріал, охоплення гід­ронімії на всьому етнографічно суцільно­му українському просторі, картографуван-J ня лексико-семаитичних, морфологічних,! словотворчих та фонетично*акцентуаціі'| них явищ в гідронімії і под.). Як і в усіх розгалуженнях гідронімічної роботи, пай-: складнішим тут є призбирування гідро­німічного матеріалу та його лінгвістичне й історичне опрацювання. Це тим більш* важливе для ГАУ, який виконується и_; частина топонімічного атласу України 4 з урахуванням у настановній частині 8Ц| дань східнослов'янського та загальності в'ятського ономастичних атласів.

Обговорення проблем унормування сл| в'янської ономастич ної термінології (М. Павлович, Т. В і т к о в с и кий, Й. Заїмов, Р. Ф і ш с Р;

В. Б л а н а р, М. Карась, Б. доєськнй, П. Зволінськи"'

І. Ш и п о ш, К. Ц і л у й к о та відбувалося на основі попередньо подви проектів національної ономастичної т^еР^м пології. . і

У широкому плані проблема иорМ-8^л*® ції слов янської ономастичної терм’¹¹.⁰ ^ гії нерозривно пов'язана з иеобхіл"¹

«вчення основних понять, які оберте- й*¹ _ся ц слов'янській ономастиці як науці: ^Лрцфічиі найменування й особові імена Г°под.; ономастика як учення про власні ¹ щи (при вживанні цього терміну • на "‘вчення антропоніміки), топоніміка як ^Піук> ПРО географічні найменування (при жіівянні цього терміна і на позначення уКУПНОСТІ топонімів), топонімія як сукуп­ність географічних найменувань (при вжи­ти! цього терміна і на позначення науки !₀о географічні найменування) і т. п. Сло- в яііськя ономастична термінологія не може L базуватися на національній терміноло­гії я одного боку, і не враховувати систем міжнародної ономастичної термінології — і другого Вносилися пропозиції про ви »учення з слов'янської ономастичної тер­мінології загальнолінгвістичних термінів, _лле це було заперечено з теоретичних і практичних міркувань. Ухвалено вживати ярмін ономастика тільки в значенні на­уки про власні назви, а топоніміка — в значенні науки про місцеві назви і под.

Як підсумок термінологічної роботи буде пнданий словник усіх національних систем ономастичної термінології.

ПІ Міжнародна конференція з слов'ян­ської ономастики збіглася у часі з І Чехо­словацькою ономастнчною конференцією, ні якій були представлені мовознавці, історики й географи. На об'єднаних за­сіданнях цих конференцій відбулися ак­тивні й широкі дискусії з найважливіших питань слов'янської ономастики, що про­ходили на високому теоретичному рівні. Були визначені непідкладні завдання даль­шого розвитку ономастики на найближчі роки.

Відзначаючи той факт, що країни со­ціалістичного табору беруть усе більшу участь в розвитку світової ономастики, а також закликаючи до поглибленої теоре­тичної розробки всіх галузей слов'ян­ської ономастики, міжнародна конферен­ція висловилася на користь зосередження сил навколо таких першочергових зав­дань, як підготовка загальнослов'янського ономастичного атласу, опрацювання сло­в'янської гідронімії, слов янської онома­стичної термінології та вивчення слов'ян­ської ономастики на неслов'янських зем­лях.

Необхідно також інтенсифікувати збір ономастичного матеріалу, забезпечити його глибоке лінгвістичне й історичне опрацю­вання та попередив картографування. У Цьому плані слід схвалити видання на­ціональних та регіональних ономастичних атласів та словників як одну з істотних ^передумов прискорення всієї роботи над загальнослов'янським оиомастичним ат­ласом.

Чергова міжнародна конференція а слов'янської ономастики буде присвячена ^Сїм* цим питанням.

■ Збір ономастичного матеріалу,

досліджень, треба здійснити в такий спо­сіб, щоб у май коротші строки забезпечити його суцільний запис на всіх територіях слов’янської ономастики. Особливої ува­ги вимагає збір і опрацювання слов ян­ської ономастики в неслов’янських зем­лях, що доручається Лейпцігському оно- мастичному центру НДР У 1967 р. у Лейпцігу відбудеться вузька нарада працівників західнослов'янської частини ономастичного атласу

Завершення успішно розпочатої робо­ти в галузі слов'янської ономастичної тер­мінології передбачає додаткове обговорен­ня проектів окремих країн національними ономастичнимн центрами з тим, щоб після цього на спеціальній нараді в Празі оста­точно розв'язати питання про видання вже в недалекому майбутньому Словника сло­в'янської ономастичної термінології.

Для забезпечення дальшого розвитку слов'янської ономастики виявляється не­обхідним рішуче зміцнення національних ономастичних центрів, їх матеріально-тех­нічне забезпечення, забезпечення кадрами тощо. Зокрема на конференції було вислов­лено побажання про організаційне забезпе­чення великої теоретичної роботи з онома­стики в Російській Федерації, Білорусії та Сербії. Конференція підтримала поста­нову Всесоюзної конференції з топоні­міки СРСР (Ленінград, 1965) про створення в Радянському Союзі загальносоюзного ономастичного центра.

Важливою умовою розвитку слов'ян­ської ономастики є внесення з 1967 року до тематичних планів науково-дослідних установ та мовознавчих кафедр вищої школи праць з слов’янської ономастики та загальнослов'янського ономастичного атласу.

Відзначаючи наявність національних періодичних органів з ономастики в НДР— «Informationen...*. Польщі —«Onomastica*. Чехословаччнні — «ZpravodaJ Mfstoplsnd komise ÖSAV», на Україні — «Повідомлен­ня Української ономастичної комісії», — конференція висловила думку про ви­дання таких органів в усіх інших країнах.

Конференція одностайно вважає необ­хідним видання бібліографічних довідни­ків і покажчиків з ономастики, публікацію бібліографічно-анотаційних довідок та ре­цензій на ономастичні праці.

Робота конференції відбувалася в атмо­сфері ділових і дружніх контактів між представниками різних країн соціалістич­ної співдружності, в обстановці жвавого обговорення найважливіших проблем сло­в'янської ономастики Цим визначається її великий успіх.

3. Міжнародна конференція з слов'ян­ської ономастики, скликана Чехословаць­кою ономастнчною комісією, очолюваною проф. В. Шмілаусром, згуртувала праці» нмків слов'янської ономастики на виконан­ня великих і невідкладних наукових зав динь.

БОРИС ІВАНОВИЧ ЗДАНЕВИЧ

(1886—1966)

Невблаганна смерть вирвала з наших рядів ученого-бібліотекознавця і _Лі гвіста, кандидата філологічних наук Бориса Івановича Зданевича. ^н>

Б. І. Зданевич належав до тієї когорти дореволюційної інтелігенції, яка в 1917 не вагаючись сприйняла Велику Жовтневу революцію, активно включилася в проїм* І творення нової соціалістичної культури.

Трудову діяльність Борис Іванович почав у 1910 p., після успішного закінченн Лазаревського інституту східних мов у Москві. Революція застає його на посаді ви­хователя і викладача російської мови гімназії в Казахстані.

Творча наукова діяльність Б. І. Зданевича розпочинається у 1920 p., коли він стає науковим співробітником Бібліотеки АН УРСР. Загалом у цій галузі він працює понад два десятиліття (1920—1944 pp.): завідує відділом стародруку, а під час ева­куації тимчасово виконує обов’язки директора Бібліотеки.

Будучи одним з найвидатніших знавців книжкової і бібліотечної справи, Бо­рис Іванович створює цінну колекцію інкунабул — книжок, виданих у перші роки І існування друкарського верстата (з 1440 по 1501 p.), докладає багато зусиль, щоб j розшукати їх у багатотисячних книжкових фондах Бібліотеки АН УРСР та інших 11 зібраннях. Він опрацьовує ці дорогоцінні видання, розробляє наукову систему їх І зберігання, складає грунтовний (обсягом ЗО друкованих аркушів) «Каталог інкуна­бул Бібліотеки АН УРСР», друкуванню якого, на жаль, завадила Велика Вітчизняна І війна.

Працюючи в цій галузі, Б. І. Зданевич зробив також інше велике наукове від­криття — він розшукав невідомий раніше твір верстата Гутенберга під назвою «Provinciale Romanum», зробив його палеонтологічний аналіз і довів, що цей твір було надруковано близько 1456 р. За цю працю в 1944 р. Б. І. Зданевичу було надано І вчений ступінь кандидата філологічних наук.

Крім названих праць з питань стародруку, Б. І. Зданевич опублікував у різних періодичних виданнях ще понад десять наукових статей, високо оцінених фахівцями. 1

З 1942 по 1960 р. Б. І. Зданевич працював старшим науковим співробітником II Інституту мовознавства АН УРСР ім. О. О. Потебні. Його солідна підготовка орієн- І таліста дала йому можливість успішно провадити дослідження з питань тюркізмів в українській мові. Багато років він працював також і в галузі лексикографії. Ще під час війни Б. І. зданевич готував матеріали до однотомного Російсько-україн- ського словника, виданого 1948 р. Він є одним з укладачів великої лексикографія- 1 иої праці — шеститомного Українсько-російського словника (1953—1963), двотом- ного Словника мови Шевченка (1964). І

Характерною рисою наукової діяльності Б. 1. Зданевича є ретельність, пра­гнення до вичерпності у висвітленні досліджуваних питань. Принциповий, завжди 1 сумлінний і вимогливий, він був зразком для всіх, кому доводилося з ним працювати. І Світла пам’ять про Б. І. Зданевича — невтомного трудівника-вченого надовго І збережеться в серцях його товаришів.

С. П. ЛЕВЧЕНКО j

ним атласом та слов'янською ною термінологією. Ухвали та ^Мас*иь дації III Міжнародної конферен_Іп^^ЄКом_еІ‘ в’янської ономастики послуж_ать ³ «лі' і дороговказом, що позитивно °п^И^0и ться на розвитку і української оном^Ч

і.

І ВИ