6.2. Основні чинники, що впливають на фінансову стійкість підприємства

На фінансову стійкість підприємства впливає ціла низка чин­ників. З метою управління окремими з них, посилення чи послаб­лення їх впливу на фінансову стійкість підприємства їх можна об'єднати в групи залежно від рівня виникнення та ступеня зна­чущості.

За рівнем виникнення виділяють внутрішні та зовнішні чинники.

Залежно від ступеня їх значущості виділяють чинники 1 рівня (базові), 2 рівня (похідні) та 3 рівня (деталізуючі).

Оскільки з різних причин виникають чинники, що впливають на фінансову стійкість, то при виборі методів управління ними необхідно це врахувати. Якщо зовнішні чинники, що впливають на фінансову стійкість, викликані дією об'єктивних економічних законів і майже не залежать від діяльності підприємства, то внут­рішнім чинникам властивий високий ступінь керованості, а харак­тер їх зміни безпосередньо залежить від організації роботи само го підприємства. Отже, вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на фінансову стійкість підприємства може бути різним, яким потрібно і можливо управляти в певних межах. За складом та ступенем значущості чинники, що впливають на фінансову стійкість, можна охарактеризувати так.

Чинники 1 рівня - це узагальнюючі (базові) чинники, які є результатом впливу чинників 2 і 3 рівнів і водночас виступанні, генератором взаємодії більш дрібних чинників.

До чинників 1 рівня відносять:

• фазу економічного розвитку системи;

• стадію життєвого циклу підприємства.

Фаза економічного циклу розвитку економічної системи є базовим зовнішнім чинником, що впливає на фінансову стійкість підприємства. Залежно від фази економічного розвитку системи будуть різними темпи реалізації продукції, виробництва, їх співвідношення, рівень інвестицій підприємства у товарні запаси, доходів під­приємства та населення. Отже, знижується ліквідність під­приємств та їх платоспроможність, що неодмінно негативно відби­вається на ступені фінансової стійкості підприємства.

Другим базовим чинником 1 рівня виступає стадія життєвого циклу підприємства. Вона є основоположним чинником при визна­ченні загальноекономічної мети діяльності підприємства, для досяг­нення якої будуть спрямовані всі інші його стратегії (стратегія управління обсягами діяльності, стратегія управління власним та позиковим капіталом, фінансова стратегія). На рівні підприємства необхідно велику увагу приділяти з'ясуванню специфіки кожної окремої стадії його розвитку, оскільки специфіка кожної окремої стадії розвитку підприємства буде визначати також потенційні його можливості щодо забезпечення обсягів діяльності, а отже, величини прибутку, формування приросту активів та їх фінансування за раху­нок окремих видів джерел.

Чинники 2 рівня — похідні. Вони є результатом дії осново­положних (базових) чинників (фази економічного розвитку сис­теми та стадії життєвого циклу підприємства). До складу чинни­ків 2 рівня (похідних) належать: середній рівень доходів населення; демографічна ситуація; соціальна політика держави; податкова політика держави; грошово-кредитна політика; амортизаційна політика; загальний рівень стабільності; стратегія управління обсягами діяльності; стратегія управління активами; стратегія управління капіталом; стратегія управління грошовими потоками.

Чинники 3 рівня — є деталізуючими. За допомогою їх з'ясовують і деталізують механізм впливу на фінансовий стан підприємства похідних чинників. До чинників 3 рівня (деталі­зуючих) відносять: рівень конкуренції; рівень інфляції; склад та структуру активів; стратегію управління власними фінансовими ресурсами та позиковим капіталом; стратегію управління ризиком.

Вплив чинників 3 рівня на фінансову стійкість є різним. То­му за їх значимістю одним із найважливіших внутрішніх чинни­ків фінансової стійкості є оптимізація складу та структури ак­тивів підприємства. Аналогічним за своїм впливом є також правильний вибір стратегії управління активами. Значною мірою фінансова стійкість підприємства залежить від якості політики управління поточними активами, від того, який загальний обсяг оборотних коштів має підприємство, який розмір запасів та акти­вів у грошовій формі.

Другим за своєю значущістю внутрішнім чинником 3 рівня є стратегія управління капіталом — оптимізація складу та струк­тури джерел фінансування активів, власних фінансових ресурсів, а також правильний вибір політики управління ними. Зі збіль­шенням обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок внутріш­ніх джерел збільшуються також потенційні можливості підпри­ємства. Важливим є як загальний розмір прибутку, так і структу­ра його розподілу, а саме та частка, яка спрямовується на реінвестиційні цілі.

Отже, політика розподічу та використання прибутку є одним із основних внутрішніх деталізуючих чинників, що впливають на фінансову стійкість підприємства.

На фінансову стійкість підприємства значний вплив мають кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкового капі­талу. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, приводить до зростання прибутковості власного капіталу, а з другого — надмірне зростання частки позикового капіталу призводить до зниження фінансової стійкості підприємства, зростання ризику втрати платоспроможності та фінансової незалежності. Отже, у цьому зв'язку особливо важливим є чинник умілого використан­ня ефекту фінансового левериджу і забезпечення оптимізації структури капіталу підприємства.

Вплив зовнішніх чинників 3 рівня на фінансову стійкість особливо зростає на стадії економіки кризового періоду. З фінан­совою стійкістю підприємства тісно пов'язаний обсяг платоспроможного попиту населення, оскільки зростання обсягу по­питу є стимулом до розширення обсягу його діяльності.

Зовнішнім фактором НІ рівня, що впливає на фінансову стійкість, є рівень інфляції. Порівняно зі стабільним етапом розвитку в умовах економічної кризи зростає вплив інфляції, що негативно відбивається на ступені фінансової стійкості підприємства, оскільки зменшується обсяг його чистого при­бутку. Це призводить до зниження обсягу власних фінансових ресурсів, які формуються за рахунок внутрішніх джерел.

Відповідно до впливу зовнішніх і внутрішніх чинників різного рівня можна оцінити основні причини економічної кризи, в якій опинилася Україна в першій половині 90-х років. Причин багато, але однією з найголовніших була криза управління економікою. Вона виникла внаслідок того, що адміністративні методи управління були відкинуті, а для їх заміни своєчасно не створено ринкові економічні та правові важелі регулювання економічної системи. Ці важелі перебували на стадії становлення. Життєздатність еко­номіки в цих умовах підтримувалася в основному за рахунок кре­дитної й грошової емісії.

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану, який характеризувався спа­дом виробництва за його низької ефективності, кризовим фінан­совим станом підприємств, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційних процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльнос­ті, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу, боргу держави, зниженням життєвого рівня населення. Та­ка ситуація свідчила про те, що економічна система перебувала у фазі глибокої економічної та фінансової кризи.