7.2.4. Визначення класу кредитоспроможності підприємства

Клас кредитоспроможності клієнта визначають на базі ос­новних і допоміжних показників. Основні показники, обрані комерційним банком, мають бути незмінними відносно тривалий час і зафіксовані в документі про його кредитну політику.

На основі проведеного аналізу кількісних (системи показників) і якісних чинників комерційні банки визначають клас надійності позичальника.

Клас А. До цього класу належать позичальники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності та повноти погашення пози­ки і відсотків за нею.

Клас Б. До цього класу відносять позичальників, до яких щодо спро­можності до своєчасного й повного погашення позик та сплати їм котків за ними на момент класифікації немає претензій, але передбачена реорганізація, диверсифікація виробництва, зміна профілю діяльності, району роботи тощо або зовнішні чинники і загальннй стан галузі основної діяльності) не дають можливості відести їх до вищого класу.

Клас В. До цього класу належать позичальники, якість джерел пога­шення позик (виручка від реалізації) яких більше не влаштовує банк унаслідок появи періодичної затримки погашення позики та відсотків за нею.

Клас Г. До цього класу відносять позичальників, які не можуть повернути повної суми позики в строк та на умовах, передбачених кре­дитним договором (відсутність повного забезпечення позики за­ставою, негативні фінансові результати тощо).

Клас Д. До цього класу належать позичальники, подальше кредиту­вання яких неприпустиме, а видані позики практично неможливо повернути на час проведення класифікації.

Слід зазначити, що наведена методика визначення класу кредитоспроможності підприємства не завжди дає змогу зробити однозначний висновок.

Рейтинг — розташування показників у певному порядку залежно від суми по кожному показнику та загальної їх суми по всіх показниках для оцінки класу кредитоспроможності.

Сума балів по кожному показнику визначається множенням класу цього показника на його вагу, яка встановлюється залеж­но від його важливості та значення для конкретного банку при оцінці кредитоспроможності.

РОЗДІЛ 8 АНАЛІЗ ДІЛОВОЇ АКТИВНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

8.1. Теоретичні аспекти оцінки ділової активності суб'єктів господарювання

Основним інструментом для оцінки ефективності використання ресурсів підприємства в умовах нестабільної економіки є оцінка й аналіз ділової активності суб'єкта господарювання, за допомогою якого можна об'єктивно оцінити результативність господарсько-фінансової діяльності підприємства та визначити перспективи його розвитку.

Оцінка ділової активності передбачає визначення результа­тивності діяльності суб'єкта господарювання шляхом застосу­вання комплексної оцінки ефективності використання виробничих і фінансових ресурсів, що формують оптимальне сшввідношення темпів зростання основних показників, а також зумовлюють проміжні та кінцеві результати діяльності.

В умовах нестабільної економіки виділяють такі рівні ділової активності:

1. високий (достатній);

2. середній (задовільний);

3. низький (незадовільний).

Слід зазначити, що кожному рівню ділової активності відповідає характерна виробничо-господарська ситуація, у зв'язку з чим виділяють нормальну, проблемну і кризову ситуації.

Нормальна ситуація властива високому рівню ділової активності та означає такий збіг умов і обставин, коли створюються сприятливі умови для функціонування суб'єкта господарювання, при яких формується стійка тенденція підвищення темпів зростання оціночних показників.

Проблемна ситуація існує на підприємстві, рівень ділової активності якого відповідає середньому і визначається як збіг господарських умов та чинників, при яких формується тенденція до погіршення стану підприємства та спостерігається нестійка динаміка оціночних показників ділової активності.

Кризова ситуація характеризує низький рівень ділової активності і виникає в разі відсутності оперативного реагування на стратегічні питання, які потребують термінового вирішення. Її можна визначити як збіг обставин, які формують стійку негативну тенденцію оціночних показників ділової активності та погрожують підприємству банкрутством.

Визначення проблемної, а тим більше кризової, ситуації при оцінці стану ділової активності викликає необхідність термінового регулювання виробничо-господарської діяльності через прийняття оперативних управлінських рішень.

Виникнення і розвиток поняття ділової активності діалектич­но зумовлене та практично виправдане, оскільки в цілому відо­бражує суть змін в економіці, коли гостро постає потреба зістав­лення розмірів вкладених ресурсів з проміжними та кінцевими результатами їх використання, що безпосередньо впливає на фі­нансовий стан суб'єкта господарювання і тісно пов'язане з ним.