9. Інвестиції як носій ризику.

10. Інвестиції як носій ліквідності. Процес звільнення вкладе­ного капіталу, який забезпечується його ліквідністю, характеризу­ється терміном дезінвестиціі Капітал, звільнений у процесі дезінвестиції, може бути реінвестований в інші об'єкти та інструменти.

За видами інвестиції поділяють на:

• грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно;

• майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації та вироб­ничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого («ноу-хау»);

• права користування землею, ресурсами, а також майнові права;

—інші цінності.

За об'єктами вкладення капіталу розрізняють:

—реальні інвестиції, які включають вкладення капіталу в ма­теріальні (будинки, споруди, обладнання тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», науково-технічні та проектно-конст­рукторські роботи у вигляді документації, програмні засоби то­що) активи;

—фінансові інвестиції, що акумулюють вкладення коштів у різні фінансові інструменти — цінні папери, депозити, цільові банківські внески.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на:

• прямі, які передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об'єкта інвестування та вкладанні коштів. При цьому ін­вестор безпосередньо залучений в усі стадії інвестиційного цик­лу, в тому числі в передінвестиційні дослідження, проектування й будівництво об'єкта інвестування, а також виробництво кінце­вої продукції;

• непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди та компанії), які акумулюють і розміщують на свій погляд найбільш ефективно фінансові кошти. Такі посередники беруть участь в управлінні об'єктами інвесту­вання, а отримані доходи розподіляють серед клієнтів.

У регіональному аспекті виділяють інвестиції:

• внутрішні, тобто вкладення суб'єктів господарської діяль­ності певної держави;

• іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових і неурядових організацій;

• зарубіжні — вкладення коштів в об'єкти інвестування за межами території певної країни.

За періодом інвестування прийнято розподіляти інвестиції на:

— короткострокові, як правило, тривалістю не більш як один рік (короткострокові депозитні внески, короткострокові фінансо­ві вкладення);

— довгострокові, тривалістю більш як один рік. За формами власності інвестиції поділяють на:

• приватні кошти громадян, підприємств недержавної форми власності, неурядових організацій;

• державні, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів різних рівнів державними підприємствами і установами;

• змішані, які передбачають вкладення як приватного, так і державного капіталу в об'єкти інвестування.

За ступенем ризику інвестиції поділяють на такі види:

• безризикові, які характеризують вкладення коштів у такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрат ка­піталу або очікуваного доходу і практично гарантоване отримання розрахункової реальної суми чистого інвестиційного прибутку;

• ризикові, ступінь ризику в яких залежить від реакції ринку на зміни результатів роботи підприємства, строків інвестування та отримання результатів, масштабів проекту, його цілей (ство­рення нової продукції, зменшення витрат виробництва, розши­рення обсягів продажу тощо).

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми розрахункового прибутку — допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, а й розрахункового валового доходу після реалізації проекту — критичний ризик;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора — катастрофічний ризик.