Проблема фінансування державних інституцій

Фінансування державних інституцій здійснюється здебільшого з державного бюджету. При цьому виникає необхідність утворення наглядових органів, які б контролювали витрачання бюджетних коштів державними інституціями. Однак такі наглядові органи не здатні проконтролювати, чи могла б державна інституція виконати звичайний обсяг робіт за менші кошти, тобто вони не спроможні визначити мінімальні необхідні витрати для функціонування державних інституцій. Для цього був би потрібен ретельний моніторинг щоденної діяльності кожного з державних службовців, що, звісна річ, не можливо. Навіть якби державний орган міг виконувати звичайний обсяг робіт при мінімальних витратах, він був би не зацікавлений у розкритті цієї інформації, оскільки при плануванні бюджетного фінансування цього органу на наступний рік йому було б виділено кошти у відповідності з його мінімальними витратами, що означає менше, ніж у поточному році.

Таким чином, державні органи зацікавлені у приховуванні інформації про справжні витрати, які їм необхідні для виконання покладених на них функцій, з метою збереження, а то й збільшення обсягів свого фінансування з бюджету. Внаслідок цього вони можуть неефективно використовувати суспільні ресурси через надмірне споживання бюджетних коштів.

Труднощі з оцінкою надаваних державних послуг

З проблемою фінансування державних інституцій пов'язана проблема визначення реальної вартості надаваних державними органами послуг. Надзвичайно важко оцінити реальну вартість таких забезпечуваних державою благ як національна оборона, забезпечення законності та охорона правопорядку тощо. Крім того, держава часто стягує платню за видачу свідоцтва про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, ліцензій, різноманітних сертифікатів і атестатів тощо. Хоча у цих випадках за критерії визначення обсягу робіт та норм оплати іноді беруться людино-години, для перевірки їх обґрунтованості, на жаль, не існує таких надійних методів, які міг би надати конкурентний ринок послуг з його рівноважною ціною. Навіть якби було можливо адекватно визначити вартість надаваних державними органами послуг, невідображеними залишились би такі важливі аспекти як якість цих послуг, умови їх надання тощо, за що також зазвичай платить споживач, оскільки він майже завжди позбавлений права вибирати серед державних органів той, який йому більше подобається за рівнем сервісу. Отже, виникає небезпека переоцінки або недооцінки вартості надаваних державних послуг, що щільно пов'язана з наступною неспроможністю влади - з відсутністю конкуренції державним органам з боку інших суб'єктів ринку.

Відсутність конкуренції

За умов ідеального ринку приватні фірми конкурують між собою, що змушує їх виробляти товари чи надавати послуги з мінімальними витратами. Ними рухають два потужні стимули: максимізація прибутку та виживання на ринку. Задля цих двох цілей фірми запроваджують нові технології та

намагаються підвищити якість своєї продукції та послуг, можуть вдаватися до експериментів із зміною своєї структури та йти на певні ризики. Отже, приватні фірми за ринкових умов характеризуються ефективністю та високою динамікою розвитку.

Поведінка органів державної влади діаметрально протилежна поведінці приватних фірм: перед ними не стоїть питання виживання, навіть якщо вони є неефективними. Вище вже обговорювалися проблеми з фінансуванням державних органів і визначенням реальної вартості надаваних ними послуг, що пов'язані з неможливістю мінімізації витрат при їх діяльності. Це є однією з причин неринкової поведінки органів влади. Іншою причиною є відсутність конкуренції цим органам, що не створює для них стимулів для динамічного розвитку. Можливо, єдиним стимулом для запровадження інновацій у діяльності державних органів є можливість здобуття престижу та службового підвищення для їх керівників. Однак цей стимул не є таким потужним як максимізація прибутку та виживання на ринку. Крім того, через монопольну природу державних органів їх керівникам може бракувати критеріїв для вимірювання ефективності діяльності очолюваних ними установ, що так легко зробити керівникам приватних фірм у конкурентному середовищі. Послаблювати мотивацію керівників органів влади до запровадження інновацій може й те, що така діяльність може не дістати схвалення осіб, які стоять вище у службовій ієрархії, а неможливість адекватної оцінки ефективності пропонованих змін може ускладнити питання виділення на реформу додаткових коштів з бюджету недовірливими парламентаріями.

Таким чином, відсутність конкуренції державним органам є суттєвою перешкодою для їх динамічного розвитку, оскільки не створюється мотивації для запровадження прогресивних змін. З іншого боку, якщо керівник державного органу таки вирішить провести реформу свого відомства, та ж сама відсутність конкуренції може призвести до того, що він наразиться на труднощі, пов'язані з браком критеріїв для адекватної оцінки ефективності запропонованих ним змін.