Розділ III правові основи банківської діяльності Банки і банківська діяльність

Інфраструктура ринку покликана забезпечити розвиток і нормальну діяльність ринкової системи. В цілому вона с складною системою, куди входять різноманітні сгрукгури. а саме: банки (національні, комерційні, інвестиційні, ощад­ні), біржі (товарні, фондові, трудові), торгово-посерод-ницькі фірми, комерційні центри, страхові, брокерські й інші компанії, ярмарки, аукціони, рекламні агентства, орга­ни демонополізації та приватизації, торгові будинки. Формування і розвиток інфраструктури ринку посіда­ють важливе місце в загальній системі державного регулю­вання ринкової економіки. До суб'єктів державного регулювання економіки Украї­ни належить: Президент, уряд і його органи. Верховна Ра­да, Національний банк і кредитно-грошова система в ціло­му. Регулюючи доходи і видатки, впливаючи на ринкову кон'юнктуру і контролюючи експортні програми, держава створює сприятливий клімат для розвитку національної економіки. Одна з головних ланок інфраструктури ринкової еконо­міки, яку використовує держава, здійснюючи вплив на еко­номіку,- це банки, їхня доступність для всіх підприємств, організацій і населення. Банки є фінансово-кредитними установами, які обслу­говують рух капіталів і грошей. Виникнення і функціону­вання банків пов'язано з явищем кредиту і процента. Існують два види банківського процента: процент по вкладах (депозитах), який банк оплачує тим, у якого він бере в користування тимчасово вільні кошти; процент за кредит, який банк отримує від тих, кому він надає кошти у користування. Різниця між процентами за кредит і процентами по вкладах становить банківський прибуток. .Ьанки € юридичними особами. Вони економічно само­стійні і повністю незалежні від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною власністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству. 34 Працівникам органів державної влади та управління за­бороняється участь, у тому числі суміщення посад, в орга­нах управління банків. Як функціонує банк? Усі операції, що виконуються банками поділяються на три групи: пасивні, активні та ко­місійні. Пасивні операції спрямовані на залучення коштів. Власний капітал банку, зібраний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна части­на- депозити клієнтів. Депозити поділяються на поточні (гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) та строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через встановлений строк). Активні операції спрямовані на використання ресурсів банку (надання позичок). Позички надаються без будь-якого забезпечення, якщо банк вважає позичальника надій­ним клієнтом, і під заставу. Залежно від характеру застави позички поділяються на вексельні (банк надає позичку особі, яка має вексель від сво­го боржника і бажає отримати кошти раніше, ніж зазначено у векселі); підтоварні (надаються під заставу товарів, які вже перебувають в обігу, але ще не реалізовані); фондові (надаються під заставу цінних паперів - акцій та облігацій). Комісійні операції - це посередницька діяльність; об­слуговування платежів клієнтів, отримання грошей за бор­говими зобов'язаннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, зберігання цінних паперів тощо. Розглянемо більш детально, які виконуються банківські операції. Банки виконують такі банківські операції: -залучення і розміщення грошових вкладів і кредитів; — здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, бан- ків-кореспондентів та їхнє касове обслуговування; — ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів; -фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів; — випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, акцій, облігацій, векселів тощо); -купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними; — видавання доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, що передбачають їхнє виконання у грошовій формі; — придбання права вимоги до поставки товарів і надан­ ня послуг, прийняття ризику виконання таких вимог та ін­ касація цих вимог (факторинг); 2> 35 придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг); купівля в організацій і громадян та продаж їм інозем­ ної валюти готівкою і валюти, що перебуває на рахунках і вкладах; купівля і продаж в Україні та за кордоном дорогоцін­ них металів; -залучення і розміщення банківських металів на рахун­ки і вклади та інші операції з коштовностями відповідно до міжнародної банківської практики; -довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієн­тів; надання консультаційних послуг; проведення операцій, пов'язаних з касовим виконан­ ням державного бюджету за дорученням Національного банку України; здійснення інших банківських операцій. Операції проводяться в грошових одиницях, що перебу­вають в обігу на території України, в порядку, встановле­ному Національним банком України. Банки здійснюють перелічені операції у межах, встано­влених їхніми статутами. Кредитні рссуріи Україна формує і використовує вла­сні кредитні ресурси, які складаються з коштів банків, за­лишків коштів на банківських рахунках підприємств, уста­нов і організацій, вкладів громадян, коштів у міжбанківсь-ких розрахунках, інших грошових ресурсів. Розмежування відповідальності держави і банків. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а дер­жава не відповідає за зобов'язаннями банків, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність. Які функції виконують банки? Банки будь-якої країни спеціалізуються на виконанні певних функцій і об'єд­нуються у банківську систему. Залежно від функцій розріз­няють центральні, комерційні і спеціалізовані банки. Центральні (емісійні) банки за розпорядженням уряду проводять емісії грошей, зберігають обов'язковий резерв інших банків і надають їм кредит у разі потреби. Комерційні банки здійснюють функції кредитування промислових, торгових та інших підприємств, банківське обслуговування клієнтів (поточні рахунки). Серед спеціалізованих банків розрізняють; іпотечні (надають позичку під заставу землі, будівель тощо), іннова­ційні (надають кредити під впровадження нових техноло- 36 і ііі), імо.и '«'"'•" к/нч)иту (спеціалізуються на кредитуванні населення, наданні ікпичок /(ля придбання предметі» дон­ин: і тюковою користування).

Правовий статус банків в Україні Законодавство України про Національний банк Ук­раїни, банки і банківську діяльність визначає правові осно­ви діяльності банків, порядок їх створення та основні фун­кції. Чинне законодавство зазначас•, що банки - цс установи, функції яких с кредитування суб'єктів господарської діяль­ності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, органііацій, населення та інших кредитних ресур-сів, касове і рочрахунковс обслуговування пароднот госпо­дарства, виконання валютних та інших банківських опера­цій, передбачених законодавством про банки і банківську діяльність. Сучасна українська кредитно-банківська система як си­стема ринкового типу -«находиться в процесі становлення. В Україні йде безперервний процес становлення банків­ської системи. Протягом минулого року Національним бан­ком України зарес'ст'роіііїно ряд нових комерційних банків, і за цей же період окремі банки виключені і «Республікансь­кої киши реєстрації банків, валютних бірж та інших фінан­сово-кредитних установ». Ьанківсі.кі системи держав і розвиненою ринковою економікою формувалися століттями, а наша країна існує менше десяти років, 'іаконодавство нестабільне, але якщо не форсувати процес становлення банківської системи, банківською права і банківського законодавства, ринкових перетворень не буде. Як було зазначено вище банківська система України зна­ходиться па етапі розвитку і на сьогоднішній день складає­ться і Національного банку України і комерційних банків рііних форм власності, снеіналітації і територіального рівня, атому коротко розглянемо правові іасади їх діяльності. Шевстчіт ('. Д, ФіиШ 1 І. ІІІдмригмстію і мЬиіриімниці.ки діяль­ність. - Київ. Виіші школа, 1997. С 25-26. Декларація про лиржиіімнй суверенітет Укрцїни,- Киїн. 1(>9(); Акт иро-мкіоііісннй нсіилсжносіі Укрцїни // Іііломості Ік'рчовної І'ади України.-І МІ. №34. С. 502. /и.**іш»'НІше мраноне становище Ниціоналміого банку і комерційних - іиків роллядаєіілн в нисгуїших роіділах.

Національний банк України Національний банк України було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 р. «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про банки і банківську діяльність»». 7 жовтня 1991 р. Постановою Президії Верховної Ради Ук­раїни «Про статут Національного банку України» було за­тверджено статут НБУ. Національний банк України - юридична особа. На­ціональний банк України є власністю України, юридичною особою. Згідно Конституції України НБУ має право зако­нодавчої ініціативи. Національний банк та його установи мають печатку з зображенням Державного герба України. Підзвітність Національного банку. Національний банк є підзвітним Президенту України та Верховній Раді України. Підзвітність означає: подання Національним банком Верховній Раді Ук­ раїни щорічного звіту та аудиторського висновку; визначення Верховною Радою України аудиторської фірми для проведення аудиторської перевірки банку; доповідь Голови Національного банку Верховній Ра­ ді про діяльність банку при поданні річного звіту; подання Верховною Радою України двічі на рік ін­ формації про стан грошово-кредитного ринку в державі. Національний банк з метою виконання регулятивних і наглядових функцій визначає форми звітності та порядок її складання, обов'язкові для виконання всіма суб'єктами господарювання, у тому числі: банками і кредитно-фінансовими установами, розта­ шованими на території України (резидентами і нерезиден­ тами), для складання грошово-кредитної і банківської ста­ тистики; усіма суб'єктами підприємницької діяльності (рези­ дентами і нерезидентами) для складання статистики платі­ жного балансу та здійснення валютного контролю. Для забезпечення гласності з питань банківської діяль­ності та статистики балансу Національний банк України: Опублікує у друкованих органах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щорічний та квар­тальні баланси; 2) видає щомісячний статистичний бюлетень і журнал «Вісник Національного банку України»; зі Отбліку іюі\>чн\ банківську інформацію га кііар іі.ііміІ плагіжнніі бадане України в гаісгах і журналах, Н нада< чл» опублікування міжнародним фінансошш оріані«іціям і ннгані. грошово кредитної ^банківської сга-гнегнкн га ега гне гики платіжного оалансу. Чинне шконоданегно вніначаї концепіуальні правові іасадн діяльної-гі Центрального банку (див. схему 6). Центральний і дііііпм емк'ійішм центром. нкиИ мп( монополі.не прано г(н>июиої емісії на території криїнн, іЛсрІїї»1 і нг«і\оиу< нниіоіішіміі «чіошншіюі ні рсіервн шиком >ря:і>> >о[н>іі'ніішнм ііілі'рнмушіїи лсржіш-ні економічні ироірамн. ^іійеішминн кре;іні>іиіііпн -ич|нцш> .чер*а»ноіч> бк>.чжеі>. |н>іміноі*іни .іер-жашіі цінні папери органом сгабільїіосіі ншіональиої грошової си­ стеми : кредитувати комерційні банки, коли в них не ни- СПІЧІН' К'ОІІП'ІВ органом (>инкііісіккіііч> наг^1Я^Vу. нкнИ мілтриму* не-оочіднні* рінень стаіі;шрти:шції ш професіоналі іму н націоншіьній кредитній системі Схема 6.

Комерційні банки ( гворіннн к'омерційннх банків. Комерційні банки рі-ши\ видів і форм власності створюються на акціонерних або пайових іасадах. Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути юридичні та фііичні особи, ні винятком Рад народних деиу гагів усіх рівнів, їхніх виконавчих орга­нів, політичних і профенілконих органішцііі, спілок і пар­тій, громадських фондів. Частка будь-якою і іасновників, акціонерів (учасників) комерційною банку не повинна пе­ревищувати 35 відсотків статутною фонду. ІІли рс<сірашї комерційного банку подаються такі до­кументи: 1 Ьтист А. Г Фінансове право. Київ, МАУІ1, \Ч^>-С 62-*.!. заява про реєстрацію; засновницькі документи (часновницький договір, ста­ тут банку, протокол про прийняття статуту та призначення керівних органів банку); економічне обгрунтування; висновок аудиторської організації про фінансовий стан засновників банку; довідки про професійну придатність керівників (голо­ ви та головного бухгалтера) банку, рекомендованих засно­ вниками. Реєстрацію здійснює Національний банк України у мі­сячний термін з моменту одержання заяви та всіх доку­ментів, передбачених законодавством. У разі перевищення терміну реєстрації Національний банк сплачує засновни­кам комерційного банку штраф у розмірі 0,01 відсотка оголошеного статутного фонду комерційного банку за ко­жний день зволікання. Національний банк може відмовити в реєстрації комер­ційного банку в разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших засновницьких до­кументів законодавству держави, незадовільного фінансо­вого стану засновників, що загрожує інтересам кредиторів банку, а також у разі встановлення професійної непридат­ності рекомендованого керівництва. Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржено у судовому порядку. Комерційні банки зобов'язані в місячний термін пові­домляти Національному банку України про зміни, що вно­сяться до установчих документів, з додатком нотаріально засвідчених копій змінених документів. Для реєстрації банків інших держав, їхніх філій, банків за участю іноземного капіталу додатково подаються легалі­зовані в установленому порядку такі документи: а) іноземними юридичними особами: рішення іноземного засновника (учасника) про ство­ рення банку або про відкриття філії на території України; письмова згода контрольного органу держави, на те­ риторії якої розташований банк, якщо це передбачено зако­ нодавством відповідної держави; б) іноземними громадянами: підтвердження першокласного банку про платоспро­ можність громадянина; рекомендації не менш як двох іноземних юридичних осіб або громадян з відомою платоспроможністю. 40 Статут комерційною банку повинен відповідній вимо­гам законодавства України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, положенням іаконо-давства про банки і банківську діяльність, нормативним актам Національного банку України. У статуті комерційного банку зазначаються: -повна та скорочена наша банку, його місцезнахо­дження (поштова адреса); - перелік операцій, що здійснюються банком; -розмір статутного фонду та перелік інших фондів, утворюваних банком; - положення про те, що банк г юридичною особою; положення про органи управління банку, їхню струк­ туру, порядок утворення та функції; порядок ліквідації банку. До статуту може бути включено й інші дані, які не су­перечать законодавству України. Статутний фонд комерційного банку формується за рахунок коштів або пайових внесків засновників (учасни­ків) банку. Забороняється використовувати для формуван­ня статутного фонду бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Розмір статутного фонду визначає­ться засновниками (акціонерами) банку, але не може бути меншим за розмір, встановлений Національним банком України. Комерційні банки утворюють резервний, страховий та інші фонди, які призначаються для покриття можливих збитків, розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банків, вирішення соціальних питань. Порядок і розміри формування цих фондів визначаються загальними зборами акціонерів (учасників). Комерційні банки України «стають на ноги» і почина­ють боротьбу за клієнтів, тому надають все більше і більше послуг. Найпоширенішими видами послуг с ведення розрахун­кових та поточних розрахунків клієнтів, кредитування, роз­рахунки. Велика кількість послуг пов'язана із зовнішньо­економічною діяльністю: добровільний продаж частини валютного виторгу на УМВБ, купівля валюти, обмінні опе­рації готівкової валюти, інкасація, обслуговування дорож-них чеків та різних видів акредитивів. Ьанки обслуговують облігації державної внутрішньої позики. Наше законодавство забороняє будь-яким юридичним 'Собам, крім банків, займатися залученням і розміщенням ' ротових вкладів та кредитів, здійсненням розрахунків за 41 дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касовим обслуговуванням; веденням рахунків клієнтів і банків-кореспондентів: купівлею і продажем в Україні і за кордо­ном монетарних металів.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) МВФ є центральним регулюючим органом світової ва­лютної системи. Він встановлює основні правила міждер­жавних відносин у валютній сфері, має статус спеціалізова­ної установи ООН. Основні завдання МВФ: забезпечення постійного меха­нізму міжурядових консультацій і співробітництва у валю­тних питаннях, стабілізації валютних курсів, запобігання конкурентному знеціненню грошової одиниці, встановлен­ня між країнами - членами багатосторонньої системи пла­тежів за поточними операціями і усунення валютних обме­жень з метою безперешкодного розвитку зовнішньоеконо­мічного обміну, надання кредитів для врегулювання дефіцитів платіжних балансів, поновлення в деяких випад­ках міжнародної заборгованості випуском штучних резерв­них активів. Фінансова база МВФ складається з внесків країн - чле­нів цієї організації. До складу МВФ входять більш як 150 країн світу. Більшість поточних рішень фонду приймається не голосуванням, а шляхом консенсусу, що розширює мо­жливості невеликих держав висловлювати і захищати свою точку зору. Роль МВФ у світовій економіці, його кредитна діяльність стали важливими елементами стратегії врегулю­вання проблеми міжнародної заборгованості. Основна особливість МВФ як кредитора - це його можливості впливати на господарську політику націо­нальних урядів. У кожному випадку розробляється дер­жавна програма фінансово-економічної стабілізації або структурної адаптації. Деякі країни-позичальники мають достатньо тверді економічні позиції, зрілий науковий по­тенціал для самостійної розробки своїх програм. Після схвалення цих програм МВФ вони одержують потрібні ресурси. Україна володіє всім необхідним, щоб стати од­нією з таких країн.1 Шевеленко С. Д, Феоіе І. І. Підпржмство і підприємницька діяль­ність,- Київ. 1997.- С. 37-38.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) Членами МБРР можуть бути тільки країни - члени МВФ. Мета створення МБРР - сприяти відродженню і роз­витку економіки країн - членів, що постраждали в резуль­таті другої світової війни чи інших катаюіізмів глобального характеру. У 50-ті роки МБРР почав спеціалізуватись на фінансу­ванні «проектів розвитку» в галузі сільського господарства, будівництва і промисловості. Збільшується кількість креди­тів, що надаються для здійснення програм, «структурного регулювання», тобто на повну перебудову економіки. Діяльність МБРР дедалі тісніше змикається з діяльністю і політикою МВФ, коли надаються «обумовлені кредити», тобто кредити під зобов'язання держави провадити реко­мендовані МВФ і МБРР реформи. «Обумовлені кредити» надаються на термін до 25 років на умовах ставки з «плава­ючими» відсотками, яка переглядається кожні півроку. Статутний капітал МБРР у 1987 р. був доведений до 85 млрд. доларів США. Для своєї оперативної діяльності банк постійно залучає кошти переважно через випуск облі­гаційних позик на національних ринках капіталів більш ніж ста країн світу і на європейському ринку. Пост президента МБРР традиційно обіймає представник США. МБРР має дві спеціалізовані філії. Одна з них — Міжнародна фінансова корпорація (МФК), яка покликана фінансувати підприємства приватного сектора в країнах — членах МФК. Корпорація надає позику на 15 років. Вона має право безпосередньо брати участь в акціонерному капі­талі підприємств, що будуються або розширюються, з пра­вом подальшого перепродажу акцій приватним підприєм­цям. Другою філією МБРР є Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Вона спеціалізується на сприянні економічному розвитку найбільш відсталих економічно країн світу надан­ням пільгового фінансування. Це безвідсоткові кредити на 50 років з 10-річним пільговим періодом, протягом якого стягуються тільки комісійні в розмірі 0,75 відсотка на адмі­ністративні витрати. 90 відсотків кредитів МАР надає краї­нам з найнижчим рівнем життя.1 Шевепенко С. Д, Федів і І. Підприємництво і підприємницька діяль--Київ, 1997,-С. 38-39.

Банки економічно розвинених країн Сучасний банк - це. як правило, акціонерне товариство, власний капітал якого є основою для здійснення фінансо­вих операцій. До основних функцій банку належать: залучення і аку­муляція тимчасово вільних грошей, заощаджень населення і дохідів; видавання грошових позик компаніям (торговим, промисловим, транспортним тощо), центральним і місце­вим органам державної влади, а також приватним особам; операції з цінними паперами; здійснення грошових плате­жів і розрахунків у народному господарстві; випуск кредит­них грошей та інших засобів обігу (банкнотів, чеків тощо); фінансові консультації, надання економічної інформації та ряд інших операцій. Займаючи важливе місце в господарському обороті, банки концентрують фінансову і загальноекономічну ін­формацію для надання її своїм клієнтам. Банки поділяються на універсальні та спеціалізовані. До універсальних належать комерційні банки, що здійсню­ють численні види кредитно-розрахункових операцій. Спе­ціалізованими є банки ощадні, інвестиційні та ін. Проводячи грошові розрахунки, надаючи кредити й ін­ші види послуг, банки мають можливість контролювати і впливати на всі галузі народного господарства. Форми зв'язків банків з їхніми промисловими клієнтами постійно вдосконалюються і ускладнюються. Нині, наприклад, банки широко проводять трастові (довірчі) операції, лізинг, фак­торинг. Сутність трастових операцій полягає в передаванні банкам їхніми клієнтами функцій управління майном. При цьому довірителю гарантується одержання стабільного доходу, а банк одержує право використання додаткового капіталу для своїх активних операцій. Дохід банку від цих угод визначається, як правило, у відсотках до прибутків клієнта. Значну частину, капіталу, яким управляють за до­віреністю, банки вкладають у цінні папери промислових корпорацій. Лізинг - це придбання банком майна (устаткування, комп ютерних центрів) для здавання його в оренду корис­тувачам. Факторинг полягає в передаванні компанією, підпри­ємством своєї дебіторської заборгованості банку, який бере на себе зобов'язання фінансування їх в міру потреби за до­помогою кредиту та виконання усіх їхніх фінансових зо- бов"язань. Становить інтерес світова практика проектного фінансування окремих цільових інвестиційних програм за допомогою як банківського кредиту, так і внутрішніх ре­сурсів підприємств. Акумулюючи кошти і заощадження населення, банки перетворюють їх на позиковий капітал. Розрізняють вклади поточні, за якими вилучені кошти можуть бути перерахо­вані в будь-який час, і термінові, за якими вилучення кош­тів можливе тільки після закінчення певного періоду. У ході цих пасивних операцій банки формують свої ос­новні ресурси. їх утворюють кошти, залучені на вклади (депозити). До активних операцій банків належать банків­ські кредити (позики), обмін векселів і операції з придбання цінних паперів (інвестиційні фінансові операції). Дохід від активних операцій, одержаний за надання кредитів, за мі­нусом відсотків, виплачених на залучені кошти (вкладах), становить прибуток банків.