4.5. Проблеми суб'єктів природничої географії

Історична трансформація типу дослідника в природничо-географічних науках. Роль позиційних змін у природничо-географічних дослідженнях. Географ-природознавець у проблемному науковому пізнанні. Проблема досконалості світосприймання географа-природознавця.

Історична трансформація типу дослідника в природничій географії

Загальнонаукове бачення суб'єктів науки відображено в підрозділі 1.3 (с. 25). Дослідник-природознавець - це спадкоємний емпірик, що проводить свої дослідження переважно в безпосередньому контакті з об'єктами. В історичному становленні типу дослідника в природничій географії тривалий час мало що змінювалось у тій частині, яка залежала від суб'єктивних можливостей науковця, традиційного емпірика. Практично він залишався таким аж до XX століття.

Істотніші зміни відбувалися в змістовній частині досліджень географа-природознавця, у його науковому світобаченні та світосприйманні. У свій час у ХУИ-ХІХ ст. зміст природничо-географічних досліджень відповідав світобаченню натурфілософії, механічного матеріалізму, суб'єктивного ідеалізму, діалектичного матеріалізму в різних їхніх поєднаннях, нерідко суперечливих. На вчених-природознавців справляли визначальні враження космогонічні гіпотези, телеологічні погляди - вчення про мету всього сутнього, вчення про катастрофи, еволюційна теорія, а в методології досліджень -перехід від спостереження і опису до натурного експерименту і подолання суперечності між емпіричним пізнанням і умоглядним, теоретичним узагальненням.

У XX столітті науково-технічний прогрес сприяв усебічному розвитку і вдосконаленню науково-світоглядних складових природничо-географічного знання та дослідницьких можливостей науковців. Зростання рівня науково-дослідницького забезпечення вчених відбувалося поєднано з розвитком рефлексивних складових науки. На основі застосування нових методів дослідження, зокрема інструментальних, у природничій географії відкрились можливості формування і розвитку нових наукових напрямів. Особливу роль відіграла комп'ютеризація науки.

Головним у історичній трансформації типу географа-природознавця стало широке застосування дистанційних методів. Дослідник-природознавець перестав бути обов'язковим "контактером" із об'єктом свого дослідження. Більше того, фізико-географ, ландшафтознавець зокрема, як і синоптик, кліматолог, океанолог - одержали можливість науково спостерігати свої об'єкти, до ландшафтної оболонки включно, з з о в н і, а не лише зсередини, як було до цього. Океанологам та морським гідрофізикам уперше відкрилась можливість безпосереднього контакту зі своїми об'єктами у потрібному обсязі. В поєднанні з багатими перспективами математичного моделювання, уявного та натурного експериментування, дистанційні й традиційні контактні методи досліджень почали складати незрівнянно широку гаму дослідницьких можливостей сучасного географа-природознавця.

Одночасно, завдяки тим же чинникам, склались умови для віддалення науковця-дослідника від об'єкта його дослідження. Саме у XX ст. проявилась тенденція зниження рівня прямих спостережень: від наукового, дослідницького рівня - до рівня інженерного, виконавського. Отже, виникла проблема об'єктивного і науково кваліфікованого безпосереднього дослідника іфиродничо-географічних об'єктів. На противагу такій сучасній тенденції, найвидатніші - геніальні природознавці М.В.Ломоносов, А.Гумбольдт, В.В.Докучаєв, Г.М.Висоцький, М.І.Вавилов - усе своє життя залишалися безпосередніми дослідниками і саме завдяки цьому сягали найвищих теоретичних узагальнень.

Вплив науково-технічних новацій був таким разючим, що вперше за всю новітню історію природознавства у дослідників XX століття з'явилися підстави для таких переосмислень і збагачень знань про власні об'єкти дослідження, які можна зіставити хіба що з дослідницьким значенням епохи великих географічних відкриттів. Ці підстави - позиційні, дослідно-експериментальні та уявно-експерименгальні; вони реалізуються із застосуванням приладно-аналітичної бази, контактно і дистанційно, з використанням принципу ергодичності, із залученням машинного моделювання.

Представлені та інші особливості сучасних гфиродничо-географічних досліджень сприяли розвиткові теорії науки і тому є складовими зниження суб'єктивності одержуваних наукових результатів - природничо-географічних знань. Зниженню їх суб'єктивності в цілому сприяє кілька чинників. Це відхід від традиційного типу географа-природознавця як дослідника-емпірика, посилення ролі даних, що отримані з інструментальною опосередкованістю, зростання частки дедуктивних умовиводів і теоретичних узагальнень. Особливе значення має розвиток рефлексивних складових наукового пізнання, які дають можливість творчим і самокритичним дослідникам самим удосконалювати своє наукове пізнання, підвищувати його об'єктивність.