Теорія «трьох епох»

З першої теми нам відомо: простір для подальшого розвитку суспільства відкриває збільшення його багатства. Воно й стало матеріальною основою просування людства до сучасної цивілізації. Тому стадії економічного зростання можна характеризувати ще через призму рівня цивілізованості суспільства, за допомогою так званої теорії «трьох епох».

Видатний американський вчений — етнограф XIX ст. Л. Г. Морган у книзі «Первісне суспільство» виділив три головні етапи людської історії — епохи дикості; варварства й цивілізованості.

На перших двох етапах переважала збиральна трудова діяльність людей. Споживались переважно готові продукти природи. У боротьбі з нею за виживання використовувались найпростіші знаряддя, які пристосовувались до фізичної сили людини. Вона була цілком залежна від природи, її продуктом.

Поступово людина все більше стає результатом розвитку суспільства. Проте це не означає, а навпаки, посилює її залежність від навколишнього середовища, бо постійно зростає обмін між суспільством і природою. Використовуючи для багатства природні сили, людина змінює світ, пристосовує природу до своїх потреб, залишаючись її органічною частиною. Завдяки активному безпосередньому і трива¬лому спілкуванню з природою людство подолало епохи дикості і вар¬варства, перейшло до цивілізованого образу життя. Причиною тому був перехід від збиральництва до переробної суспільно-виробничої технології, зумовленої прогресом науки і техніки.

Сучасний зміст поняття «цивілізація» визначається не лише станом суспільного виробництва, його технологією, організацією праці тощо, а й відповідним розвитком людини, її інтелектом, образом життя, культурою, мораллю, відношенням до природи, способом примноження усіх цінностей, що забезпечують зростання багатства суспільства.

Історично різні країни і народи розвивалися, як відомо, нерівномір¬но. Тим більшого значення має врахування неповторності та унікаль¬ності цивілізацій (древньогрецької, римської, азіатської, інків та ін.) для гуманістичного спрямування сучасної цивілізації. Адже і сьогодні різні країни, навіть континенти продовжують знаходитися на неодна¬кових ступенях зрілості соціально-економічного прогресу. Поєднання особливого і загального в економічному зростанні допомагає розвитку людства у всесвітньому масштабі.

Цивілізаційна теорія базується на змісті і ролі глобальних технологічних революцій як загального критерію якісного перетворення суспільного виробництва і життя. Технологічні революції, щоразу суттєво удосконалюючи взаємодію людини з природою, спричинили ряд етапів цивілізації.

Аграрна цивілізація завдячує широкому застосуванню у сіль¬ському господарстві перших знарядь праці, виготовлених із каміння (тривала 8-Ю тис. років до середини XVIII ст.). Перша технологічна революція отримала тому назву неолітична (від гр. litos — камінь). Вона забезпечила перехід від варварства до цивілізації. Основним джерелом багатства стала оброблювана земля.

Індустріальна цивілізація почалась з промислової революції другої половини XVIII — першої третини XIX ст. і продовжується для більшості країн світу по даний час. Найбільш розвинені держави з другої половини XX ст. вступили у постіндустріальну цивілізацію. Характеристики цих етапів цивілізації близькі до теорії стадій еконо¬мічного зростання, або й співпадають з ними.