§ 2. Парламентський контроль за діяльністю установ і органів виконання покарань

Парламентський контроль за діяльністю установ і органів вико­нання покарань здійснюється вищим законодавчим органом України.

Верховна Рада України затверджує закони в галузі кримінально-виконавчого законодавства, забезпечує єдність законодавчого регу­лювання у сфері виконання покарань на всій території України, здійснює безпосередньо і через створювані нею органи контроль за дотриманням законності в діяльності органів і установ виконання покарань.

Що стосується останнього, то відповідно до Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини" від 23 грудня 1997 р. парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод засуджених та захист їх прав на території України здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений).

114

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноваже­ний, щодо місць позбавлення волі є:

1) захист прав і свобод засуджених, проголошених Конститу­цією України, законами України та міжнародними договорами Ук­раїни;

2) додержання та повага до прав і свобод засуджених органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадо­вими і службовими особами;

3) запобігання порушенням прав і свобод засуджених або спри­яння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і сво­боди засуджених у відповідність з Конституцією України, міжнарод­ними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробіт­ництва в галузі захисту прав і свобод засуджених;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації засудженими своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та засуджених і захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Його діяльність доповнює іс­нуючі засоби захисту конституційних прав і свобод засуджених, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод засу­джених.

Уповноважений з прав людини має право відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусово­го лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, отримувати інформацію щодо умов їх триман­ня, бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі й на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим, направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого в разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими ор­ганами заходів.

Актом реагування Уповноваженого щодо порушень прав і сво­бод засуджених є подання, яке вноситься ним до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, під­приємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у мі-

115

сячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод лю­дини і громадянина.

Особа, позбавлена волі, може письмово звернутися до Уповно­важеного або до його представників. У цьому разі до неї не застосо­вуються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протя­гом двадцяти чотирьох годин направляються Уповноваженому.

Кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам пере­гляду та перевірок.

Органи державної влади й місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповнова­жений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема:

1) забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, зазначених нормативними актами про охорону держав­ної та службової таємниць;

2) надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і правової підстави своїх дій і рішень.

Відмова органів державної влади та місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою про­тидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодав­ством.