Мовна змістова лінія

№

п\п

Кіль-

кість

годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до

рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1

84

1

Вступ.

Значення мови в житті суспільства. Українська мова — державна мова України.

Учень:

розуміє значення мови в житті суспільства, роль української мови як державної в Україні.

2

9

Повторення вивченого в початкових класах.

Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник.

Правопис.

Велика буква і лапки в іменниках.

Голосні у відмінкових закінченнях іменників, прикметників, дієслів.

Не з діє­словами.

Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників із іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. М’який знак.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому і переносному значенні.

Граматика. Роль вивчених частин мови в побудові речення і висловленні думки. Уживання прийменників та сполучників і, та, й, а, але для зв'язку слів у реченні.

Культура мовлення. Розрізнення літера­турної лексичної норми та ненормативної лексики (вульга­ризмів), слів української і російської мов з метою уникнення суржика.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати й поліпшувати висловлювання на основі використання власного досвіду.

Учень:

розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх істотні ознаки;

розрізняє нормативну та ненормативну лексику;

правильно пише слова з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення;

пояснює вивчені орфограми і пунктограми;

знаходить і виправляє орфографічні та пунктуаційні помилки на вивчені правила;

вміє ко­ристуватися орфографі-чним і тлумачним словниками;

будує речення із вивченими частинами мови, використовую-чи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми;

оцінює випадки вдалого і невдалого їх використання;

складає усні й письмові висловлювання на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.

3

7 год

Поняття про текст

Текст і його ознаки: тема і основна думка, задум, наявність двох і більше речень, зв’язність, завершеність. Поділ тексту на мікротеми й абзаци, а речення в тексті – на відоме і нове. Тематичне речення в мікротемі.

Мовні засоби зв'язку речень у тексті.

Тексти різних типів ­­­­­­– розповідь, опис, роздум (повторення).

Поняття про розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий та публіцистичний стилі мовлення (повторення і поглиблення). Стилістична помилка (практично).

Недоліки в тексті(практично).

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Сполучники, прислівники, займенники; синоніми, спільнокореневі слова, повтори як засоби зв’язку речень у тексті. Виділення тематичних речень у мікротемі.

Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.

Учень:

називає істотні ознаки тексту;

визначає тему й основну думку, задум, належність до певного типу (розповіді, опису, роздуму) і стилю мовлення (художнього, наукового, розмовного, офіційно-ділового, публіцистичного);

виділяє в тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення; мовні засоби зв’язку речень, відоме і нове в реченнях тексту;

знаходить і виправляє недоліки в тексті;

складає діалогічні й монологічні тексти певного типу і стилю мовлення відповідно до навчальної і комунікативної мети, висловлююючи своє ставлення до предмета мовлення;

аналізує й оцінює текст з погляду його змісту, будови, задуму й мовного оформлення.

4

20

5

Відомості з синтаксису і пунктуації

Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова, його форми і речення. Головне та залежне слово у словосполученні. Словосполучення лексичні та фразеологічні (практично). Граматична помилка та її умовне позначення (практично).

Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні (повторення). Окличні речення (повторення).

Правопис. Розділові знаки в кінці речень (повторення). Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично).

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного і залежного слова.

Культура мовлення і стилістика. Практичне засвоєння словосполучень, у яких допускаються помилки у формі залежного слова; синоніміка словосполучень різної будови.

Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень.

Використання розповідних, питальних, спону­кальних, а також окличних речень у вивчених сти­лях мовлення. Синоніміка простих речень різних видів.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь лаконічно формулювати теми усних і письмових висловлювань, переказувати своїми словами сприйняту інформацію, використовуючи у висновку прислів’я і приказки, давати визначення понять.

Міжпредметні зв’язки. Прислів’я, приказки, співвідносні із словосполученням і реченнями (література).

Учень:

називає, що вивчає синтаксис і пунктуація;

відрізняє словосполучення від слова (форми слова) і речення;

розпізнає види речень за метою висловлювання, окличні речення; межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих; словосполучен-ня, граматичну основу речення, головне і залежне слово у словосполученні;

правильно інтонує речення різних видів;

ставить та обґрунтовує розділові знаки в кінці речення;

знаходить і виправляє граматичні й пунктуаційні помилки;

добирає синонімічні словосполучення і речення різні за будовою, у тому числі фразеологізми;

формулює теми текстів у формі словосполучень і речень;

переказує своїми словами почуте і прочитане, вживаючи прислів’я і приказки;

використовує у мовленні виразні й доцільні словосполу-чення з ряду синонімічних, різні за будовою і метою висловлю-вання речення, у тому числі прислів’я, крилаті вислови;

виступає з повідомленнями на вивчену лінгвістичну тему, добираючи приклади на підтвердження висловлених суджень.

5

3

Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Способи вираження означення, додатка й обставин різними частинами мови.

Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь поширювати думку з допомогою другорядних членів речення, давати поширені визначення понять, будувати висловлювання типу роздуму, розповідати короткі історії.

Міжпредметні зв’язки.

Відомості про епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальну роль (література).

Учень:

розрізняє додатки, означення, обставини;

виділяє другорядні члени умовними позначками;

будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обста-винами, у тому числі із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення;

переказує невеликі художні тексти з елементами опису; складає висловлювання про прочитане, почуте, випадки з власного життя, виражаючи особисте ставлення до навколишнього.

6

7

Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнююче слово при однорідних членах речення.

Звертання.

Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами (практично).

Складні речення із безсполучниковим і сполучни­ковим зв'язком.

Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальню­ючих словах у реченнях з однорідними членами.

Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами.

Кома між частинами складного речення, що мають будову простих речень, входять у складне і з’єднані безсполучниковим зв’язком та сполучниками.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія. Засвоєння нових слів(у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення. Додержання правильної інто­нації в реченнях з однорідними членами, із звертаннями і вставними слова­ми, у складних реченнях. Використання звертань і вставних слів у розмов­ному і художньому стилях мовлення. Синоніміка складних речень, складних і простих речень. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати висловлювання типу опису і розповіді, а також діалоги, застосовуючи риторичні засоби для привернення уваги до адресата повідомлення.

Учень:

розрізняє однорідні члени речення, узагальнюючі слова при них, звертання, вставні слова в реченні, складні речення;

правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення;

розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їх за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

будує речення з однорідними членами, звертаннями і вставними словами, складні речення;

оцінює роль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті;

бере участь у діалогах на визначені теми та відповідно до запропонованої ситуації;

складає висловлювання типу розповіді та опису з урахуванням адресата мовлення, використову-ючи різні за будовою прості та складні речення.

7

5

Пряма мова. Діалог.

Правопис. Розділові знаки при прямій мові.

Тире при діалозі.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських), прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення і стилістика. Додержання правильної інто­нації в реченнях із прямою мовою і в діалогах. Синоніміка речень із прямою і непрямою мовою. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь складати повідомлення, що містять висловлювання відомих людей, крилаті вислови в ролі аргументів, брати участь у процесі обговорення певних проблем, у диспутах.

Міжпредметні зв'язки. Звертання, діало­ги в художніх творах (література).

Учень:

розрізняє слова автора і пряму мову в реченні з прямою мовою;

правильно інтонує речення з прямою мовою;

ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові та діалозі;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

оцінює роль звертань і діалогів у художніх творах;

складає висловлювання, використовуючи речення з прямою мовою та діалогом, із засвоєними словами і виразами для докладної, точної та виразної передачі почутого і прочитаного.

8

23

10

Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія.

Звуки мови і звуки мовлення. Голосні та приголосні звуки. Приголосні тверді та м'які, дзвінкі й глухі; вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г.

Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї.

Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.

Орфоепічна помилка (практично).

Правопис. Орфограма (практично).

Основні правила переносу. Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] у коренях слів.

Орфо­графічний словник.

Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення. Правильна вимова наголоше­них і ненаголошених голосних. Використання логічного наголосу для виділення у вимові смислового навантаження. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вміння правильної вимови голосних і приголосних у процесі виступів з доповідями, повідомленнями і творами на певну соціокультурну тему.

Використання інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу).

Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).

Учень:

визначає, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;

розрізняє в словах тверді і м'які, дзвінкі і глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні;

визначає основні випадки чергування голосних і приголосних звуків; звукове значення букв у слові;

вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм;

користується орфографчним словником;

правильно пише і обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні та орфографічні помилки на вивчені правила;

використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням; орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови;

складає повідомлення на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи засвоєні слова, фразе-ологізми, афоризми, дотримую-чись інтонації як риторико-мелодійної сторони мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.

9

13

Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків.

Спрощення в групах приголосних.

Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично). Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′], [ц′], [с′].

Основні випадки чергування у — в, і — й.

Орфоепія. Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-.

Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі бук­вами ь, і, є, ю , я. Сполучення ьо, йо.

Правила вживання м’якого знака.

Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків.

Написання слів іншомовного походження: и, і у словах іншомовного походження; правопис м’якого знака та апострофа; подвоєння букв у словах іншомовного походження.

Словник іншомовних слів

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення і стилістика. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь висловлювати власні думки і почуття, виражати особисту позицію щодо світу.

Учень:

розпізнає у словах і словоспо-лученнях явища уподібнення, спрощення, чергування;

вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм;

правильно пише слова з вивченими орфограмами

й обґрунтовує їх;

користується словником іншомовних слів;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;

складає речення і мікротексти із засвоєними новими словами, фразеологізмами, афоризмами; виступає із усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.

10

11

Лексикологія. Фразеологія.

Лексичне значення слова. Однозначні і багато­значні слова (повторення). Вживання багатозначних слів у пря­мому і переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично).

Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова.

Ознайомлення з тлумачним і перекладним словниками.

Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми. Ознайомлення із словниками антонімів, синонімів.

Фразеологізми. Поняття про фразеологізм, його лексичне значення. Джерела україн­ських фразеологізмів. Прислів'я, приказки, крилаті вирази, афоризми як різновиди фразеологізмів. Фразеологіз­ми в ролі членів речення. Ознайомлення із фразеологічним словником.

Походження (етимологія) слова. Етимологічний словник української мови. Внутрішньопредметні зв’язки.

Культура мовлення і стилістика. Уживання слів відповідно до їх значення. Доречне використання слів із перенос­ним значенням, стилістично забарвлених слів, лексичних повторів і синонімів як засобу зв'язку речень у тексті, а також синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Розвиток вмінь увиразнювати мовне оформлення висловлювання з допомогою лексико-фразеологічних засобів.

Міжпредметні зв'язки. Епітети, порів­няння, синоніми, характерні для усної народної творчості, фразеологізми (література).

Учень:

знає, що вивчає лексикологія і фразеологія;

визначає належність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням, фразеологізми), а також їх роль у тексті;

пояснює (у нескладних випадках) значення відомих слів, їх походження, значення фразеологізмів, прислів’їв, приказок, крилатих висловів;

ко­ристується тлумачним і перекладним, етимологічним, фразеологічним словниками, словниками синонімів, антонімів;

добирає з-поміж синонімів антонімів, фразеологізмів найбільш відповідні контексту;

редагує тексти з лексичними помилками;

використовує вивчені лексичні мовні засоби, у тому числі слова в переносному значенні, синоніми й антоніми, епітети й порівняння у стандартних і нестандартних мовленнєвих ситуаціях, удосконалюючи мовне оформлення висловлювання.

11

9

3

Будова слова. Орфографія.

Корінь, суфікс, префікс і закінчення — значущі частини слова (повторення і поглиблення відомостей).

Орфоепія. Вимова префіксів пре-, при-, прі-.

Правопис. Вивчені орфограм в значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія і фразеологія. Засвоєння нових слів (у тому числі власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Особливості будови вивчених частин мови.

Культура мовлення і стилістика. Використання в мовленні слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту. Спільнокореневі слова як за­сіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних з невиправданим ужи­ванням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне і другорядне, добирати ключові слова для висловлювання, розташовувати в логічній послідовності відповідно до задуму.

Учень:

виділяє у слові закінчення, корінь, префікс та суфікс та основу;

розрізняє форми слова і спільнокореневі слова;

правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки;

складає речення і мікротексти з використанням слів із суфіксами і префіксами, що надають емоційного забарвлення і виразності тексту;

створює висловлювання відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові слова і речення, надаючи виразності мовному оформленню.

12

4

Повторення й узагальнення у кінці року.

Синтаксис і пунктуація.

Лексикологія, фразеологія.

Будова слова і орфографія.

Фонетика і графіка. Орфоепія й орфографія.

Учень:

повторює вивчені відомості;

класифікує й систематизує їх;

узагальнює поняття, закономір-ності, правила та винятки з них.