Мовна змістова лінія

№

Кіль-

кість

годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до

рівня загальноосвітньої підготовки учнів

1

76

1

Вступ.

Мова – скарбниця духовності народу

Учень:

знає, яку роль відіграє мова у збе-реженні духовних надбань народу;

уміє аргументовано довести своє твердження з теми уроку;

2

4

Повторення та узагальнення вивченого.

Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях.

Частини мови. Вивчені групи орфограм.

Учень:

розставляє правильно розділові знаки у простому і складному реченнях згідно з вивченими правилами;

знаходить у реченні вивчені частини мови, орфограми;

доводить приналежність слова до частини мови, обґрунтовує написання орфограми;

виправляє допущені помилки;

складає прості і складні речення; читає й переказує тексти з різними видами речень.

3

20

Морфологія. Орфографія.

Дієслово: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення).

Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова.

Часи дієслова. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу.

Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного способу і наказового способу.411

Безособові дієслова.

Способи творення дієслів.

Правопис дієслів.

Не з дієсловами (повторення).

Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення).

Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення).

Буква ь у дієсловах наказового способу.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія.

Уживання дієслів-синонімів, антонімів у переносному значенні; засвоєння найуживаніших фразеологізмів (в т.ч. приказок і прислів’їв), крилатих висловів, до складу яких входять дієслова.

Фонетика. Орфоепія.

Вимова дієслів на –шся, -ться.Чергування приголосних у дієсловах.

Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення.

Культура мовлення і стилістика.

Засвоєння дієслівних словосполучень з керованим залежним словом. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших.

Текст (риторичний аспект). Складання висловлювань у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділових паперів (інструкція) з дієсловами у 3 особі множини.

Міжпредметні зв’язки: метафора, уособлення (література).

Учень:

знає загальне значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

знаходить дієслово в реченні; визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів;

правильно вимовляє дієслова і пише їх з вивченими орфограмами;

аргументує написання орфограм;

знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова;

використовує правильно форми дієслів у мовленні;

аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості;

конструює речення з дієсловами в усіх часах і особових формах, у т.ч. в переносному значенні;

редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших;

бере участь у розігруванні діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу і способу замість іншого;

складає усні чи письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи виражальні можливості дієслова, у т.ч. висловлювання у художньому стилі з дієсловами у 2 ос.однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини.

4

12

Дієприкметник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього і минулого часу.

Дієприкметниковий зворот. Безособові дієслівні форми на -но, -то.

Правопис дієприкметників.

Правопис голосних у закінченнях дієприкметників.

Відокремлення комами дієприкметнико-вих зворотів (після означуваного іменника).

Учень:

знає значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

відрізняє дієприкметник від прикметника;

знаходить у реченні дієприкметник і дієприкметниковий зворот, безособові дієслівні форми на -но, -то;

визначає дієприкметники активного і пасивного стану; засоби їх творення;

пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;

Правопис голосних і приголосних у суфіксах дієприкметників.

Н у дієприкметниках та нн у прикметниках дієприкметникового походження.

Не з дієприкметниками.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія.

Дієприкметникові синоніми, антоніми; фразеологізми (приказки і прислів’я), крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники.

Синтаксис. Уживання дієприкметників і дієприкметникових зворотів у ролі другорядних членів речення.

Культура мовлення і стилістика.

Побудова речень з дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень з дієприкметниковими зворотами. Синоніміка речень активного і пасивного стану. Уживання в мовленні безособових форм на -но, -то.

Текст (риторичний аспект).

Створення текстів-описів з уживанням дієприкметників і дієприкметникових зворотів.

Міжпредметні зв’язки: Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика).

правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті;

пояснює орфограми в дієприкметнику і пунктограми;

знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні і пунктуаційні правила;

правильно інтонує речення з дієприкметниковими зворотами;

складає речення з дієприкмет-никовими зворотами; проводить їх заміну підрядним реченням;

використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на –но, -то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловлюваннях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему.

5

6

Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного і доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.

Правопис дієприслівників.

Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові.

Не з дієприслівниками.

Внутрішньопредметні зв’язки

Лексикологія і фразеологія.

Дієприслівникові синоніми й антоніми. Найуживаніші фразеологізми (у т.ч. приказки й прислів’я) з дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами.

Синтаксис. Дієприслівники і дієприслівникові звороти в ролі другорядних членів речення.

Культура мовлення:

Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях з дієприслівниковим зворотом.

Текст (риторичний аспект).

Використання дієприслівників та дієприслівникових зворотів для зв’язку речень у тексті.

Міжпредметні зв’язки: використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).

Учень:

знає: загальне значення, мор-фологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника;

знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні;

відрізняє дієприслівник від дієприкметника;

визначає граматичні ознаки дієприслівника;

пише правильно дієприслівники з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах

виправляє помилки у вживанні і правописі дієприслівників;

правильно інтонує речення з дієприслівниковими зворотами;

конструює прості речення з дієприслівниками і дієприслів-никовими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними;

читає й переказує тексти з дієприслівниками та дієприс-лівниковими зворотами;

складає монологи і діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів.

6

14

Прислівник загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Розряди прислівників(практично).

Ступені порівняння прислівників. Способи їх творення.

Правопис прислівників

Букви н та нн у прислівниках.

Не і ні з прислівниками.

И та і в кінці прислівників.

Правопис прислівників на -о ,-е, утворених від прикметників та дієприкметників.

Написання прислівників разом і через дефіс.

Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день...

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія і фразеологія.

Прислівники – синоніми й антоніми; прислівники – омоніми до іменників з прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками

Синтаксис. Прислівник у ролі головних і другорядних членів речення.

Культура мовлення і стилістика

Правильне наголошування прислівників. Використання прислівників як засобу зв’язку речень у тексті і засобу підсилення виразності мовлення.

Текст (риторичний аспект). Використання прислівників у текстах художнього і публіцистичного стилів.

Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).

Учень:

знає загальне значення, морфологічні ознаки, синтак-сичну роль прислівника;

знаходить прислівники у реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови;

визначає його граматичні ознаки;

уміє утворювати ступені порівняння, практично засто-сувати правила правопису;

правильно наголошує прислівники;

помічає і виправляє помилки у правописі прислівників;

аналізує і визначає роль прислівника в художніх і наукових текстах;

складає речення з прислівниками і мікротексти, використовуючи прислівник для зв’язку речень у тексті;

створює усні і письмові висловлювання на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.

7

4

Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку в словосполученні.

Непохідні і похідні прийменники.

Правопис прийменників

Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія і фразеологія.

Прийменники-синоніми й антоніми.

Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення.

Культура мовлення і стилістика.

Особливості вживання деяких прийменників з іменниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із-зо).

Текст (риторичний аспект).

Вживання прийменника в мовленні для відтворення логічних зв’язків. Стилістичне вживання повтору прийменника в народнопоетичній творчості.

Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх та наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).

Учень:

знаходить прийменники в реченні;

відрізняє їх від сполучників і часток;

правильно поєднує з іменниками;

вміє застосовувати правила правопису прийменників; знаходить і виправляє помилки в їх правописі;

аналізує тексти щодо правильності вживання прийменників з відмінковими формами іменників;

складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями;

редагує тексти щодо правильності вживання прийменникових засобів милозвучності мовлення.

8

4

Сполучник як службова частина мови. Уживання сполучників у простому і складному реченнях: сполучники сурядності і підрядності.

Правопис сполучників.

Написання сполучників разом і окремо.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія і фразеологія.

Сполучники-синоніми й антоніми, фразеологізми і крилаті вислови із сполучниками.

Синтаксис. Сполучник як засіб зв’язку однорідних членів речення, частин складносурядного і складнопідрядного речення.

Культура мовлення і стилістика.

Використання в мовленні сполучників-синонімів.

Текст (риторичний аспект).

Використання сполучників для зв’язку речень у тексті і як засобу створення антитези.

Міжпредметні зв’язки:

Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).

Учень:

знаходить сполучники в реченні;

відрізняє їх від прийменників і часток;

називає групи сполучників за функцією в простому і складному реченнях;

правильно пише сполучники; помічає і виправляє помилки в їх написанні;

правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників;

використовує сполучники у власних висловлюваннях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості і складні речення;

редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.

9

5

Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням.

Правопис часток.

Написання часток -бо, -но, -то, -таки.

Не і ні з різними частинами мови (узагальнення).

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія і фразеологія.

Частки синоніми та антоніми. Фразеологізми і крилаті вислови із частками.

Синтаксис.

Частка у спонукальних і окличних реченнях.

Культура мовлення.

Виразне читання речень із частками.

Текст (риторичний аспект).

Використання часток для підсилення виразності мовлення.

Міжпредметні зв’язки:

Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література).

Учень:

знаходить частки в реченні, відрізняє від інших службових частин мови;

визначає частки за їх роллю у реченні;

правильно пише частки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил;

самостійно знаходить і виправляє помилки в правописі;

аналізує тексти щодо використання в них часток як виражального засобу;

складає речення з модальними частками;

редагує тексти щодо правильності вживання модальних часток;

створює висловлювання, правильно вживаючи частки.

10

2

Вигук як особлива частина мови.

Правопис вигуків.

Дефіс у вигуках.

Кома і знак оклику при вигуках.

Внутрішньопредметні зв’язки.

Лексикологія і фразеологія.

Найуживаніші фразеологізми (в т.ч. приказки і прислів’я) з вигуками.

Синтаксис.

Вигук у ролі головних і другорядних членів речення.

Культура мовлення.

Правильне читання речень з вигуками.

Текст (риторичний аспект).

Використання вигуків для надання висловлюванню експресії і виразності.

Міжпредметні зв’язки: використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література).

Учень:

знаходить вигуки в реченні; відрізняє їх від часток;

правильно пише вигуки з орфограмами і розставляє розділові знаки при них;

пояснює написання вигуків з орфограмами і пунктограмами;

аналізує тексти щодо ролі в них вигуків;

виразно читає тексти з вигуками;

доречно використовує вигуки у власному мовленні.

11

2

Узагальнення й систематизація вивченого про частини мови, їх правопис і використання у мовленні.

Учень:

визначає в реченні всі частини мови, називаючи їх граматичні ознаки;

правильно пише і пояснює орфограми;

самостійно помічає і виправляє помилки в писемному й усному мовленні.

Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги

до вмінь

Cфери відношень

Тематика текстів

Теми висловлювань учнів

Я і українсь-

ка мова і література.

Я і національна історія і культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).

Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство).

Я і мистецтво (традиційне і професійне).

Я і рідна природа.

Я як особистість

Мова – скарбниця духовності народу. Походження терміну „Україна”.

Формування української народності. Наш край в період становлення нації.

Наші предки – слов’яни. Письмові відомості про них, їх заняття, поселення. Слов’яни на території нашої місцевості. Київ – місто Кия.

Матеріальна культура. Народна медицина українців. Музичні народні інструменти.

Традиції і святкування в Україні. Народні обряди.

Родинні традиції. Взаємини між чоловіком і жінкою та іншими членами родини. Сімейний бюджет.

Видатні українські імена.

Дружба. Друзі мої і друзі моєї сім’ї.

Моральні цінності: доброта, людяність, чесність, гідність, порядність, скромність, щедрість тощо.

У світі прекрасного. Шевченко – художник. Українські кобзарі. Храми і парки – культурні скарби України.

Людина і природа. Різноманітність рослинного і тваринного світу на Землі. Необхідність охорони і збереження природи. Екологічна культура людини.

Покликання людини: пізнавати істину, творити добро, примножувати красу.

„Мова – скарбни-ця духовності народу”.

“Мандрівка в минуле”.

“Вісники старовини”.

“В етнографічно-му музеї”.

“Відгомін минулого”.

“Моє родовідне дерево”.

“Краса взаємин”.

“Національні герої”.

“Сузір’я славетних”.

“Справжній друг”.

“Краса зовнішня і внутрішня”.

“Прекрасне в моєму житті”.

“Роль природи в житті людини”.

“Мій обов’язок перед природою”.

“Мій життєвий вибір”.

Учень:

сприймає,

аналізує,

оцінює прочитані, вивчені чи почуті соціокуль-

турні відо-мості про Україну й світ і добирає й використо-

вує ті з них, які необхідні для досягнен-

ня певної комуніка-

тивної мети.