- •Семінарське заняття №1
- •Лікар-психіатр дитячий дільничний
- •Аналіз причин необхідності вдосконалення психіатричної допомоги дітям та обгрунтування шляхів її реформування.
- •Аналіз наявних ресурсів для надання психіатричної допомоги дітям.
- •Очікувані результати:
- •Ризики:
- •Основні методи в науці
- •Діалектика як наука
- •Донауковий період
- •Епоха нозологічної психіатрії
- •Сучасний період психіатрії в Україні
- •Методи спостереження:
Основні методи в науці
Діалектичний метод
Аналітичний метод
Метод гіпотез
Феноменологічний метод
Аналіз і синтез, Аналіз
Аксіоматичний метод
Синтетичний метод
Метод суперпозицій
Методи планування експерименту
Метод аналогій
Діалектика як наука
Діалектика включає в себе вчення про загальний зв'язок явищ та їх розвитку, про протиріччя буття і мислення, перехід кількісних змін у якісні, перервах поступовості, перегонах, запереченні заперечення і т. д. Як філософська наука, вона має тривалу історію, йдучи корінням часів античності, але як би заново відкриваючи в ідеалістичної формі в працях представників німецької класичної філософії Канта і Гегеля.
Термін "діалектика" в школі Сократа-Платона означав уміння вести бесіду так, щоб розкрити протиріччя в судженнях супротивника і знайти таким шляхом істину. Вже у такому підході містився зародок сучасного розуміння діалектики як вчення, що розглядає матеріальний світ і світ ідей в русі, протиріччях, розвитку.
Отже, що ж таке діалектика? Діалектика - це наука про розвиток і загального зв'язку, наука про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення.
Аналіз і синтез — могутні засоби людського пізнання і вивчення дійсності. Без аналізу і синтезу неможливі найелементарніші і найпростіші форми психічної діяльності — відчуття,сприйняття.
Метафізика протиставляє аналіз і синтез як методи, що взаємно виключають один одного.
Матеріалістична діалектика, навпаки, вчить про єдність аналізу і синтезу, розглядаючи її як один з принципів наукового пізнання.
Аналіз (від грец. αναλυσις — розклад, рос. анализ, англ. analysis, нім. Analyse) — розчленування предмету пізнання, абстрагування його окремих сторін.
Метод дослідження, який включає в себе вивчення предмету за допомогою уявного або реального розчленування його на складові елементи (частини об'єкта, його ознаки, властивості, відношення). Кожна із виділених частин аналізується окремо у межах єдиного цілого. Протилежне —синтез.
Уточнення логічної форми (будови, структури) міркування засобами формальної логіки.
Синонім наукового дослідження взагалі.
Аксіоматичний метод — спосіб побудови наукової теорії, при якому в основу теорії кладуться деякі вихідні положення, що їх називають аксіомами теорії, а всі інші положення теорії випливають як логічні наслідки аксіом. Більшість напрямків сучасної математики, теоретична механіка, ряд розділів фізики побудовані на основі аксіоматичного методу. В математиці аксіоматичний метод дає можливість створення закінчених, логічнозавершиних наукових теорій. Не менше значення має й те, що математична теорія, побудована аксіоматично, часто знаходить застосування в інших науках.
Синтети́чний ме́тод дослі́дження - спосіб проведення дослідження, узагальнюючи знання про особливості, властивості та взаємозв'язки елементів явища.
Синтетичний метод передбачає застосування таких методичних прийомів:
узагальнення - визначення загальних ознак і властивостей явищ та процесів
екстраполяція, що формує наукові уявлення про об'єкт дослідження, висуваючи припущення, що він має такі ж особливості, як його елементи.
Метод суперпозицій (рос. метод суперпозиций, англ. superposition method, нім. Methode f der Superpositionen) – застосування принципу суперпозиції для визначення результуючого ефекту від діяння складових складного процесу, які взаємно не впливають одна на одну. За цим принципом результуючий ефект для зазначених умов визначається як сума ефектів, які викликаються кожним діянням окремо.
Метод застосовний до систем, поведінка яких описується лінійними рівняннями.
Відіграє значну роль у механіці, теорії коливань, теорії електричних кіл, теорії полів, квантовій механіці, інших розділах фізики та техніки.
Планування експерименту (рос. планирование эксперимента, англ. experimental design, design of experiments, нім. Versuchsplanung f, Testplanung f) — процедура вибору числа та умов проведення дослідів, необхідних та достатніх для вирішення задачі досліджень із заданою точністю.
Метод аналогій - Дає змогу встановити відношення еквівалентності (відповідності, схожості) між двома системами, що розглядаються, за деякими ознаками. Будь-яка з цих систем може реально існувати або бути абстрактною.
Метод аналогій це важливий евристичний метод рішення творчих задач. Застосування аналогії є проміжною ланкою між інтуїтивними і логічними процедурами мислення. У рішенні творчих задач використовують конкретні й абстрактні аналогії.
Наприклад, ведуться пошуки аналогії живої природи і перенесення їх у галузь неживих предметів (у галузі техніки). У цих останніх аналогіях можуть бути, у свою чергу, встановлені аналогії за формою, структурою, функціях, процесах тощо.
№6
Предметом патопсихології є порушення психічної діяльності, виникаючі що через хворобу мозку. Якщо загальна психологія займається закономірностями будівлі та формування психіки, то патопсихологія структурою і закономірностями різної форми її розпаду. Приміром, якщо загальна психологія вивчає закономірності, якими формується і протікає мислення, то патопсихологія - закономірності і форми порушень мисленнєвої деятельности. Будучи розділом загальної психології, патопсихологія виходить із її теоретичних положень та спрямовано дозвіл завдань, поставлених перед ній практикою психіатричної клініки. Патопсихологія перебуває в стику двох наук: психіатрії і психології. Дані патопсихології мають значення для теоретичних і практичних питань обох галузей знания. Вивчення змін психіки одна із важливих шляхів аналізу будівлі психічної діяльність у нормі та розвитку общепсихологической теорії. Так само важливі дані патопсихологических досліджень для теоретичних і практичних питань психиатрии. Слід зазначити, що ознайомлення з поглядами й даними сучасної психології необхідне лікаря будь-який спеціальності, але й хворою, що завжди реагує на таку що через хворобу ситуацію. Лікар мусить уміти дати раду особистості хвору людину, у його характериологических особливостях, його переживаннях і потребах і залежно від прийняття цього вибирати " тактику " своє ставлення до хворому. Він повинен уміти мобілізувати особистість хворого боротьбу з захворюванням викликати в хворого адекватне ставлення зі своєю хвороби. Надмірна помисливість, як і безтурботне ставлення хворого до свого захворювання, має бути вміло скорригировано лікарем. Ефективність лікування залежить значною мірою від установок самого хворого человека. Знання психології необхідні зміни і у розвиток медицини як науки. Залежно від клінічних дисциплін можна використовувати різні розділи психології. Наприклад, в педіатрії - дані дитячої вікової психології, положення про провідною діяльності дитини різними щаблях його розвитку (роботи А.В.Запорожца, Д.Б.Эльконина, Л.И.Божович, дослідження Ж.Пиаже); окуліста може стати корисними відомості про особливості діяльності зорового аналізатора (роботи А.А.Ярбуса); терапевта - даних про роботі интерорецепторов, факти, добуті при исследованиисубпороговых відчуттів (Б.Г.Ананьев, Г.В.Гершуни, А.Н.Леонтьев) тощо. д. Патопсихологія ж займається дослідженням структури тій чи іншій форми порушення психічної діяльності, дослідженням закономірностей розпаду у тому порівнянні з нормою. Вона має дати кваліфікацію психопатологічних явищ з поняттями сучасної психологии. Будучи розділом психологічної науки, патопсихологія вирушає від її засад (принцип детермінізму принципу развития). Завданнями патопсихологічного обстеження хворих дітей та підлітків у клініці є: 1) дослідити психологічні показники симптомів, які слабко виражені клінічно і які повинні полегшити лікарю диференційну діагностику; 2) уточнити структуру і міру інтелектуального дефекту дитини з метою її подальшого навчання; 3) уточнити дані про певні соціальні та емоційні моменти в розвитку захворювання. Патопсихолог в клініці здійснює такі види роботи: 1) нозологічну діагностику – визначення до якого захворювання належать зміни в психічній діяльності людини; 2) бере участь у психіатричній експертизі: воєнній, судовій, трудовій, навчальній; 3) оцінює ефективність терапії і прогнозу, тобто фіксує динаміку стану хворого для подальшої реабілітації. Етапи організації патопсихологічного обстеження. 1. Патопсихолог починає працювати за заявкою лікаря на хворого, заносить дані в свій журнал реєстрації, продумує стратегію та методики обстеження. 2. Готується приміщення, стимульний матеріал, апаратура тощо. 3. Патопсихолог вивчає історію захворювання, продумує план обстеження. 4. Проводиться бесіда з хворим, налагоджується контакт. 5. Етап проведення власне обстеження з допомогою 8–10 методик, протоколювання результатів. 6. Написання заключення. Патопсихолог не формулює клінічний діагноз хвороби, а описує досліджуваного в термінах психології.
Сьогодні психологія як наука має своїм предметом вивчення - загальні закономірності роботи психіки людини.
Психіка - це властивість високоорганізованої живої матерії, що полягає у відображенні суб'єктом об'єктивного світу, у побудові загальної картини цього світу і регуляції на цій основі своєї поведінки й діяльності
Психологія спрямована на вирішення таких завдань:
- вивчення законів психічної діяльності;
- розкриття сутності, структури і функцій психіки;
- вивчення ролі психічних явищ в пізнанні людиною самої себе та оточуючого світу, в її діяльності та спілкуванні;
- визначення ролі спадкового і набутого, біологічного і соціального в розвитку психіки;
- вивчення співвідношення психіки і мозку тощо.
З іншого боку, на основі цих знань розробляться практичні засоби психологічної допомоги людям в найрізноманітніших сферах їх життєдіяльності - в організації оптимальних умов праці, навчання і виховання, вирішення особистих проблем.
№7
Основні етапи розвитку психіатрії, які зумовлені ставленням суспільства до психічно хворих. Виділяють шість періодів розвитку психіатрії:
1. Донауковий період.
2. Містико-схоластичний період (період середньовіччя).
3. Період перегляду відношення суспільства до психічно хворих. Закладаються основи наукової психіатрії (Х V ІІІ сторіччя).
4. Період нозологічної систематики психічних розладів (кінець ХІХ і початок ХХ сторіччя).
5. Період розвитку біологічної та соціальної психіатрії. Впровадження в практику лікування психофармакологічних препаратів (перша половина ХХ сторіччя).
6. Період інтенсивного розвитку наукової психіатрії, який характеризуєтьсядеполітизацією, відкритістю, загальнолюдськими цінностями у наданні медичної психіатричної допомоги психічно хворим.
