Донауковий період

Донауковий період психіатрії починається з прадавніх часів і триває до античного періоду. Тоді агресивних і небезпечних психічно хворих вважали одержимими злими духами, виганяли, били, закидали камінням, а тихих та спокійних шанували, обожнювали, доглядали. Таким чином накопичувалися факти про поведінку психічно хворих. Цей досвід зафіксовано в переказах, міфах та легендах.

Психіатрія у період давньої античної медицини (VI ст. до н. є.— III ст. н. е.). У цей час формується лікарська корпорація, змінюється погляд на природу душевних хвороб. Піфагор першим сказав, що мозок є органом психічної діяльності, а епілепсія пов'язана саме з порушенням його діяльності. Наголошуючи на ролі спадковості, він зауважив: "Ми маємо схильність до здоров'я і хвороби". Гіппократ узагальнив розрізнені знання стосовно різних сфер медицини. За його словами, мозок є не тільки органом пізнання і пристосування до зовнішнього світу. "Від нього ми стаємо божевільними". Учений виділив типи темпераменту, простежив їхній взаємозв'язок із психозами, створив гуморальну теорію психічної діяльності, детально описав епілепсію під назвою "священна хвороба" і вказав на роль спадковості.У працях Гіппократа означено на роль алкоголізму, соматич-них захворювань і психічних травм у виникненні божевілля, запропоновано такі психіатричні терміни, як меланхолія, манія, параноя, епілепсія. Ними в психіатрії послуговуються й досі.Арістотель дійшов висновку, що недоумкуватість іноді на-стає внаслідок епілепсії й божевілля.Психіатрія в часи середньовіччя (IV—XVII ст.). З падінням Римської імперії настав занепад греко-римської медицини і почалося похмуре середньовіччя. У цей період небезпечних психічно хворих ізолювали від населення. Тримали їх у льохах, хижах, навіть у в'язницях.У деяких країнах Західної Європи протягом двох століть, починаючи з кінця XV ст., після булли (послання) папи Іннокентія VIII та опублікування "Молота відьом", що містив перелік способів розпізнавання і викриття зв'язку з демоном, проводили широкомасштабні акції полювання на чаклунів, відьом. Жорстокими тортурами інквізиція домагалася від нещасних "щиросердого" зізнання, яке служило доказом їхньої провини. Десятки тисяч людей, а серед них і значну частину психічно хворих, було привселюдно спалено живцем. На переконання тодішніх католиків, божевілля зумовлювалося дияволом, який вселився в людину й впливає на її поведінку.У XV—XVI ст.,почали будувати примітивні заклади для утримання душевнохворих. У вологих темних підвалах їх тримали на ланцюгах, у наручниках, жорстоко карали. Головна мета — ізолювати, а не лікувати хворого. Так було до XVII—XVIII ст.[3, c. 26-27]Період реформ у психіатрії. У 1792 р. французький лікар Ф. Пінель (1745—1826) зняв ланцюги з душевнохворих у Бісестрі та Сальпетрієрі, ліквідував тюремний режим, зобов'язав гуманно ставитися до хворих, облаштував лікарні й зробив окремими відділення для спокійних і неспокійних пацієнтів. Лікування поєднував з диференційованою фізичною працею. Такі заходи сприяли упорядкуванню поведінки хворих і дозволили вивчати психози в природному вигляді. Реформа, проведена Ф. Пінелем, поширилася в Франції та інших країнах.У 1801 р. Ф. Пінель опублікував "Медико-філософський трак-тат про душевні хвороби", в якому їх систематизував та описав. Серед причин психічних хвороб виділив такі, що сприяють їх розвитку (спадкове обтяження, вік і конституційні особливості), і похідні (черепномозкову травму, інфекційні захворювання, пияцтво).Учень і співробітник Ф. Пінеля Ж. Ескіроль (1772—1840) продовжив реформи й активно боровся за право хворих. Він Увів у лікарняний режим обходи пацієнтів, історії хвороби. Ж. Ескіроль зробив значний внесок у розвиток клінічної психіатрії, опублікувавши двотомний посібник "Про душевні хвороби" (1838). Першим розмежував ілюзії і галюцинації, природжене недоумство і набуте, а також запровадив такі поняття, як ремісія та інтермісія.Ф. Пінель хоча й зняв ланцюги з душевнохворих, але в стані збудження на них надягали гамівні сорочки. В Англії в 40-х роках XIX ст. Д. Коноллі заснував систему нетиснення, за якою будь-який механічний тиск для пацієнта є злом, оскільки він принижує хворого і гальмує його одужання. Хворих у стані збудження він рекомендував на недовгий строк ізолювати.У 1803 р. Й. Рейль запропонував термін "психіатрія" (гр. psyche — душа, дух, свідомість, iatrea — лікування)[8, c. 32-33].