17. Література доби к.Р. Літописи

Серед жанрів давньоруської літератури літопис, що розвивалася на протязі восьми століть (11 - 18 ст.), Займає центральне місце. Складалися літописи за дорученням князя, ігумена або єпископа, іноді за особистою ініціативою. Якщо літопис вівся за прямим дорученням, літопис носив більш-менш офіціозний характер, відображаючи політичну позицію, симпатії і антипатії замовника. Але не слід перебільшувати офіціозний характер давньоруського літописання, як це іноді робить історична наука. У дійсності ж літописці виявляли незалежність думки, відображаючи точку зору широких мас на ту чи іншу подію, нерідко піддавали критиці дії князів, відображаючи «вся добралися і недобрав» і «не прикрашаючи пішущаго». Найдавніша російська літопис «Повість временних літ» найбільш знаменита літопис, написання Нестором. Основна ідея твору глибоко патріотична до єдність російської землі. Княжі усобиці і криваві чвари, що почали стрясати тоді російську землю, засуджуються літописцем. Таким чином, Київ став місцем виникнення першого загальноросійського зводу, розповідає про історію Руської землі в цілому. Дійшла до нас ця найдавніша літопис в рукописних копіях не старше Х1Увека. З них найбільш чудові два: збірник 1377, умовно званий Лаврентіївському літописом (1377) по імені переписувача - ченця - Лаврентія, переписавши її для суздальського великого князя Дмитра Костянтиновича, і збірник початку 15 століття отримав назву Іпатіївський літопис.

18.Руська Правда - видатна пам’ятка давньоруського права

Вінцем давньоруського права є кодифікований юридичний збірник Руська Правда. її прототипами, як вважають дослідники, були збірники законів “Статут” і “Закон руський” початку X ст., — тодішні підвалини судочинства. Оригінал Руської Правди не зберігся. Вона дійшла до нас у 106 списках — у літописах та юридичних збірниках XIII-XVII ст. Списки мають назви або за місцем їх знаходження (Синодальний — у бібліотеці Синоду, Академічний — у бібліотеці Академії наук, Троїцький — у Тро-Їце-Сергієвій Лаврі), або за прізвищем осіб, котрі їх віднаходили (Карамзінський, Татищевський тощо). Ці списки поділяють на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену.

Найдавнішою є Коротка редакція Руської Правди, яка відображає державну організацію і давньоруське право періоду становлення феодального ладу. Вона складається з Правди Ярослава, Правди Ярославичів, Покону вирного, Уроку мостникам. Вважають, що Правда Ярослава з’явилась у 10-30-ті pp. XI ст., а Правда Ярославичів — у 50-60-ті pp. XI ст. Вона регулювала суспільні відносини ранньофеодального періоду. В Правді Ярослава збері­гається, хоча й зі значним обмеженням, інститут кровної помсти. Предметом правового захисту в Короткій редакції виступає життя та тілесна недоторканість феодалів й князівських дружинників; вона регулює питання власності, володіння, спадкоємництва. Чітко простежується специфіка феодального права як права привілею панівних станів. Зміни й доповнення Правди Ярославичів мали на меті захистити князівські маєтки і князівську земельну власність. Навіть заміна кровної помсти системою грошових стягнень передбачала збільшення надходжень до державної скарбниці.

Розширена редакція Руської Правди відображає еволюцію феодального права внаслідок подальшого соціально-економічного й політичного розвитку Київської держави. її створення припадає на період князювання Володимира Мономаха або його сина Мстислава. В ній — чимало перероблених і доповнених норм Короткої редакції, а також Устав Володимира Мономаха, в якому зафіксовані нові норми, що захищають інтереси феодалів, обмежують майнові й особисті права феодально залежного населення. Але в головному Устав був спрямований на пом’якшення класових суперечностей, що загострилися в умовах занепаду Київської держави (його появу спричинило повстання у Києві у 1113 р.). Тут ідеться про порядок успадкування майна, регуляцію боргових зобов’язань і кабальних відносин, обмеження лихварства, заборону перетворювати закупів у рабів, впорядкування правового становища холопів.

Третя редакція Руської Правди — Скорочена, розглядається дослідниками як переробка у XV чи навіть XVII ст. одного зі списків Розширеної редакції.

Аналіз норм Руської Правди свідчить, що вони виникли на місцевому ґрунті й були результатом розвитку юридичної думки в Київський Русі. Отже, наші пращури були носіями високої тоді правової культури. Руська Правда відчутно вплинула на розвиток права західних і північно-східних слов’ян, відчутно вплинула на становлення таких пам’яток права, як Литовські статути, Псковська судова грамота, Судебники 1497, 1550 р., і певною мірою— Соборне уложення 1649р.