12. Перлини архітектури к.Р

Перлиною давньоруської архітектури стала церква Святої Софії, будівництво якої було започатковано 1037 р. й тривало 5-7 років поспіль. Вона також зводилася візантійськими майстрами, хоча до будівництва залучалися й місцеві сили. За задумом, Свята Софія мала символізувати Дім Премудрості Божої, Небесної Софії, яку уособлювали і вселенська християнська Церква

Ідею цього храму було підказано центральним собором Константинополя, але за проектом він належав до іншого типу споруд. Київська Софія мала дещо менші розміри й будувалася за хрестово-купольною моделлю.

Софійському собору впродовж віків судилося лишатися і неперевершеним архітектурним шедевром, і, водночас, відповідно до задуму князя Ярослава Мудрого, втіленням ідеї духовної й політичної самостійності, а також соборності давньоруських земель.

З кінця ХІ ст. в архітектурі настає новий етап, який характеризується відмовою від грандіозних форм. Храми стають меншими за розмірами, але строкатішими в оздобленні, що надає їм своєрідної довершеності й краси. Найпоширенішими стає кубічний однокупольний храм. Такого типу споруди будувалися в усій державі, але найбільше їх вціліло на землях північних князівств.

Перлиною такого типу церков є храм Покрови на Нерлі, закладений 1165 р. Серед багатьох українських одно купольних одним з найцікавіших є собор у Володимирі-Волинському, а також П’ятницька церква у Чернігові.

Можливо, зразком такого типу споруд стала церква над Золотими воротами (1037) або Михайлівський собор Видубицького монастиря (1088) у Києві. Подібний вигляд мала й Еллінська (1072) церква у Чернігові. Однак найпоширенішим типом церков за часів Київської Русі стала й продовжувала бути на українських землях 3-5-кульпольна храмова будівля. Це Спасо-Преображенський (1036) і Борисоглібськи (1128) собори в Чернігові,Кирилівська (1146) і Василівська (1183) церкви в Києві, Успенська (1078) церква Києво-Печерської лаври та багато ін.

13. Розквіт образотворчого мистецтва: давньоруські мозайки, фрески, книжкова мініатюра, іконопис

Давньоруська живопис християнської Русі грала в житті суспільства дуже важливу і зовсім іншу роль, ніж живопис сучасна і з цією роллю було визначено її характер. Невіддільна від самої призначення живопису і досягнута нею висота. Русь прийняла хрещення від Візантії і разом з ним успадкувала уявлення про те, що завдання живопису - «втілити слово», втілити в образи християнське віровчення. Тому в основі давньоруської живопису і лежить велике християнське «слово». «Образ» по - грецьки - ікона. І вже з глибокої давнини слово «ікона» стало вживатися і вживається досі як пряме назву для набули широкого поширення в живопису візантійського світу окреме самостійне зображення як правило, написаних на дошці. Але в широкому сенсі іконою, тобто чином втілив слово, є створене цієї живописом: зображення, невіддільні від самих будівель храмів, мозаїки, фрески, що прикрашають сторінки рукописних книг. Прагнучи підкреслити призначення і характер живопису візантійського православного світу, часто до неї цілком, а не тільки власне до ікон відносять термін «іконопис». Моменти дарування понад, одкровення відображені на давніх іконах. Протягом довгих століть живопис візантійського православного світу, в тому числі і живопис давньоруська, несла людям, надзвичайно яскраво і повно втілюючи в образи, духовні істини християнства. І саме в глибокому розкритті цих істин набувала живопис візантійського світу, в тому числі і живопис Давньої Русі, створені нею фрески, мозаїки, мініатюри, ікони, надзвичайну, небачену, неповторну красу. Так само деякі орнаментальні розписи храмів явно копіювали візантійські тканини.

Розповсюдження писемності і поява книг зумовили виникненню в Київській Русі такого виду живопису, як книжкова мініатюра. Перші твори оригінальної давньоруської писемності, що дійшли до нас, були створені в епоху правління князя ярослава Мудрого та його синів ізяслава та Святослава: «Остромирове Євангеліє», «Слово про закон і благодать», «Руська Правда» і, звичайно, «Повість минулих літ».

Художнє оздоблення рукописних книг складалося з мініатюр. Невід’ємними елементами художнього оформлення майже кожного літературного твору були заставки або мініатюри (сюжетні зображення, розміщені на початку книги чи її розділу), буквиці (великі орнаментовані кольорові літери на початку тексту), також рукописи часто прикрашалися кінцівками й візерунками на полях.

Значення заставок:

Дати йому певний філософсько-естетичний настрій;

Позначити структуру книжки;

Налаштування читача на зміст тексту;

Книжковим мініатюрам давньоруських книг властиві надзвичайнавишуканість, яскраве орнаментальне оточення фігур та велика кількість позолоти, що наближає це мистецтво до ювелірного.