2.Основні напрями соціального розвитку регіонів

Пріоритети регіональної соціальної політики

У загальнення результатів аналізу теоретико-методологіч-них напрацювань вітчизняних і зарубіжних дослідників проблем сучасної соціальної політики, її змістовних моделей і практики їх реалізації в розвинених країнах із ринковою економікою дозволяє окреслити сутність поняття «соціальна політика» як систему об'єктивно зумовлених цілей і завдань державних орга­нів, що реалізуються на основі програм соціального розвитку та соціального захисту населення за допомогою засобів і механізмів перерозподілу доходів, наявних ресурсів і послуг на принципах соціальної справедливості та суспільної солідарності.

З урахуванням необхідності дотримання вимог основних за­конів соціального розвитку, а також принципів системного під­ходу до аналізу соціальної політики визначено, що реалізація її головної мети потребує розв'язання таких завдань соціального розвитку як створення умов для відтворення та розвитку трудо­вого потенціалу, забезпечення раціональної зайнятості населення; вдосконалення системи оплати праці як основи її продуктивної мотивації, розвиток системи соціального партнерства; забезпечення розвитку народонаселення, соціальна інтеграція й утвердження суспільної солідарності. Водночас, до завдань політики соціаль­ного захисту можуть бути віднесені: подолання бідності та змен­шення нерівності в суспільстві, уникнення економічної та со­ціальної маргіналізацїї непрацездатних громадян, забезпечення справедливості в розподілі доходів, ресурсів і послуг, а також зниження ризиків соціальної безпеки громадян (подолання на­сильства, злочинності, майнових зловживань тощо).

Комплексна реалізація зазначених завдань соціальної полі­тики забезпечується дотриманням принципів системного підходу, насамперед, принципів цілісності, рівноваги та ієрархічності. Щодо системи соціальної політики, принцип цілісності, зокрема, зумовлює комплексний характер її впливу на соціальні процеси за всіма напрямами зв'язків між суб'єктами й об'єктами соціальної політики, органічну єдність завдань соціального розвитку та со­ціального захисту. Згідно з принципом рівноваги, система соціаль­ної політики має орієнтуватися на вирівнювання соціального розвитку її різноманітних об'єктів — окремих індивідів, соціаль­них груп і верств населення, соціальних спільнот, у тому числі регіональних. Нарешті, відповідно до принципу ієрархічності, соціальна політика за необхідності передбачає визначення пріори­тетів соціальних проблем і концентрації ресурсів на їх розв'язанні.

Необхідною умовою формування в Україні нової моделі со­ціальної політики на зразок тих, що реалізуються в розвинених країнах із ринковою економікою, є перерозподіл ролі держави та місцевого самоврядування на користь останнього, оскільки в найдосконаліших моделях центрами практичної соціальної полі­тики стають саме території, у той час як центральні органи влади виступають у ролі гаранта, координатора й арбітра соціальної практики. Звідси випливає особлива роль регіональної соціальної політики, з ефективною організацією якої пов'язана сама можли­вість створення в суспільстві системи самоврядування. З іншого боку, регіональна соціальна політика покликана сприяти мобілі­зації усіх ресурсів на розв'язання соціальних проблем регіону для усунення регіональних диспропорцій і забезпечення динаміч­ного, збалансованого соціального розвитку регіонів у контексті реалізації єдиної державної стратегії соціальної політики.

З-поміж існуючих, здебільшого фрагментарних і безпід­ставно спрощених тлумачень сутності регіональної соціальної політики, в яких артикулюються, насамперед, її економічні чин­ники або окремі складові соціальної політики, найбільш адекват­ним видається визначення, запропоноване У.Я. Садовою. Роз­глядаючи регіональну соціальну політику як діяльність її суб'єк­тів (органів державної влади, територіального управління та структур громадянського суспільства), спрямовану «на осмис­лення та організаційне впорядкування складного комплексу регіональних соціальних відносин» [312], які виникають з при­воду задоволення соціальних потреб населення регіону у відпо­відних умовах життя, праці, відпочинку, духовному й інтелек­туальному розвитку, автор розкриває сутність регіональної соціальної політики як взаємодію її суб'єкта й об'єкта з метою впорядкування останнього, інакше кажучи — в організацій­ному аспекті.

Загальновідомо, що в межах регіону відбуваються різнома­нітні соціальні процеси: як характерні для держави загалом, так і специфічно регіональні. Тому в структурі регіональної со­ціальної політики прийнято виділяти три підсистеми: політику, спрямовану на реалізацію в регіоні загальнодержавних соціальних цілей і завдань; власне регіональну політику, спрямовану на реа­лізацію соціальних цілей регіону; політику, спрямовану на регу­лювання соціального розвитку окремих частин регіону (районів, міст області) з метою забезпечення певних пропорцій їх роз­витку. Зрештою ситуація в соціальній сфері регіону є результатом функціонування всіх трьох підсистем. Польський дослідник проблем регіональної політики Роман Федан (Fedan, Roman) роз­різняє два види регіональної політики: інтеррегіональну, суб'єктом якої є уряд та інші центральні органи, та інтрарегіональну, суб'єктом якої є місцеве самоврядування.

Із урахуванням необхідності створення єдиної цілісної сис­теми регулювання регіональних соціальних процесів необхідно визнати, що й на регіональному рівні соціальна політика являє собою, насамперед, систему цілей і завдань центральних та регіо­нальних органів державної влади та структур громадянського суспільства (суб'єктів регіональної соціальної політики) з управ­ління соціальним розвитком регіону. Оскільки соціальний розви­ток є динамічною формою соціальних відносин, такі відносини, що складаються між окремими індивідами, соціальними гру­пами в межах регіональної спільноти, а також зв'язки останньої із суспільством загалом, разом із носіями таких відносин, утво­рюють об'єкт регіональної соціальної політики.

Якщо державна соціальна політика спрямована на забезпе­чення єдиних мінімальних соціальних стандартів, реалізацію встановлених соціальних гарантій, дотримання соціальних прав громадян, закріплених Конституцією України (незалежно від можливостей регіонів), то регіональна соціальна політика здійс­нює вибірковий вплив на розвиток регіонально опосередкованих соціальних процесів із метою вирівнювання умов соціального роз­витку всіх територій. За умов, коли в регіоні складається кри­тична ситуація в соціальній сфері (стає неможливою реалізація державних соціальних гарантій, порушуються конституційні права та свободи громадян тощо) і відсутні або недостатні засоби само­стійного подолання негативних тенденцій, регіональним органам влади має надаватися державна підтримка. Коли ж ні, локальні кризові явища можуть стати джерелами наростання соціальної напруги в масштабах усієї країни.

Таким чином, будучи підпорядкованою стратегічній меті со­ціальної політики — формуванню суспільства рівних можливостей, регіональна соціальна політика покликана забезпечити досягнення цієї мети на регіональному рівні шляхом усунення регіональних диспропорцій, вирівнювання умов і забезпечення динамічного, збалансованого соціального розвитку територій.

Регіональна соціальна політика має бути орієнтованою на максимальне врахування специфічних регіональних факторів пере­бігу соціальних процесів, а тому передбачає коригування основ­них напрямів державної соціальної політики з урахуванням регіо­нальних особливостей, установлення (за наявних можливостей) додаткових регіональних соціальних гарантій, які розширюють обсяг загальнодержавних.

Розроблення змістовної моделі регіональної соціальної полі­тики передбачає наявність тих самих складових, що й соціальної політики загалом: визначаються цілі та завдання, обґрунтову­ються принципи й основні напрями, розроблюються механізми реалізації.

Модель регіональної соціальної політики будується на основі з'ясування регіональних інтересів, отже відповідність її структур­них елементів інтересам населення регіону є головним критерієм оцінки її ефективності. Саме тому для розроблення концепції регіонального розвитку принципове значення має аналіз ситуа­ції, що склалась у соціальній сфері, виявлення кризових точок і проблемних зон, діагностика й аналіз причин їх виникнення.

Як один із провідних напрямів загальнонаціональної со­ціальної політики (елементів системи соціальної політики), регіональна соціальна політика орієнтована на досягнення стра­тегічної мети соціальної політики — формування суспільства рівних можливостей — і головних соціальних цілей — соціаль­ного розвитку суспільства й особистості та надійного соціаль­ного захисту тих, хто його потребує. Водночас, вона враховує особливості соціальних потреб населення конкретного регіону, необхідність їх гармонізації з потребами суспільства загалом, що зумовлює певні відмінності у завданнях і пріоритетах регіо­нальної соціальної політики щодо різних регіонів України.

Основні напрями регіональної соціальної політики скон­центровані, насамперед, на вирівнюванні соціального розвитку регіонів шляхом перерозподілу повноважень між центром і регіонами; запровадженні механізмів стимулювання соціаль­ного й економічного розвитку депресивних регіонів; передачі регіонам значної частини управлінських функцій щодо розв'я­зання проблем соціальної політики; запровадженні єдиних міні­мальних соціальних стандартів соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів; поєднанні регіональних соціальних програм і цільових державних програм підтримки регіонів.

Важливим напрямом також визначено вдосконалення орга­нізаційних і нормативно-правових засад регіональної соціаль­ної політики: формування стратегії регіональної соціальної по­літики за результатами соціального моніторингу, соціальних прогнозів і соціальних програм, а також покращення законо­давчої та нормативно-правової бази територіального управ­ління соціальним розвитком регіонів, сприяння формуванню адекватної й ефективної структури соціального управління на регіональному рівні.

Зазначені напрями вдосконалення регіональної соціальної по­літики покликані забезпечити розв'язання на рівні регіонів го­ловних завдань державної соціальної політики: створення умов життєзабезпечення та життєдіяльності для соціального відтво­рення населення та трудового потенціалу регіону; забезпечення зайнятості й ефективного використання трудового потенціалу регіону; розвиток соціальної інфраструктури, яка б дозволяла опти­мально задовольнити потреби населення регіону; забезпечення соціального захисту вразливих верств населення регіону.

Для того, щоб досягнути прогнозованих показників соціаль­ного розвитку регіону, а отже — певного стану соціальних від­носин, необхідно здійснити відповідний вплив на соціальні про­цеси. З цією метою розробляється механізм реалізації основних напрямів соціальної політики, що відображає тактичні підходи до її реалізації. У межах кожного напряму розробляється сис­тема заходів, спрямованих на регулювання соціальних процесів з метою забезпечення необхідної зміни соціальних відносин.

Основними напрямами соціальної політики на рівні дер­жави визначено:

1. Забезпечення розвитку народонаселення:

Демографічна політика;

Формування державної політики щодо сім'ї, жінок, дітей і молоді;

Створення сприятливих житлових і соціально-побутових умов.

2. Удосконалення трудових відносин:

Розвиток ринку праці та зайнятість населення;

Регулювання міграційних процесів;

Політика щодо доходів населення та вдосконалення опла­ти праці;

Охорона праці та безпечна життєдіяльність;

Захист трудових прав громадян;

Розвиток соціального партнерства.

3. Реформування системи соціального забезпечення:

Реформування системи соціального страхування;

Реформування у сфері пенсійного забезпечення;

Реформування системи соціальної допомоги, розвиток адрес­ної допомоги;

Реформування системи соціального обслуговування;

Удосконалення системи соціального захисту інвалідів, вете­ранів війни та праці;

Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

Соціальна підтримка громадян, звільнених у запас або у відставку з військової служби, служби в органах внут­рішніх справ, установ кримінально-виконавчої системи, членів їх сімей.

За кожним із зазначених напрямів урядовими документами визначено конкретні завдання, що зумовлюють головну мету по­літики держави та Уряду. Досягнення цих завдань забезпечується безперервним процесом, спрямованим на постійне поліпшення ситуації в соціальній сфері.

Конкретизація основних напрямів соціальної політики на рівні держави та, для прикладу, на рівні Чернігівської області буде мати такий вигляд: